13 кілометрів від кордону, або Як живеться нашим «партизанам» під Гасичівкою

Під Гасичівкою Городнянського району розмістилися блокпости (загороджені контрольно-пропускні пункти, здатні самостійно тримати кругову оборону). Їх по кілька підряд. На блокпостах чергують здебільшого «партизани» (мобілізовані до війська чоловіки). Вони там з 4 квітня, охороняють кордон. Від Гасичівки до кордону з Росією та Білоруссю 13 кілометрів.

17 квітня «партизанам» привезли палатки, заховали в деревах і кущах, щоб від дороги в очі не кидалося. До цього ночували просто на землі, під соснами. Мокли під дощами, усі кашляють. Одного забрала «швидка» з гайморитом. Настрій серед чоловіків не дуже — розраховували на десятиденну мобілізацію, а служитимуть 45 днів. А то й більше. Сумують за домівками. Не вистачає жіночої уваги і домашнього затишку. На більшість із мобілізованих удома чекають дружини і діти. А в Гасичівці одна, 83-річна «дівка». Її називають Білосніжкою.



«Тут у кожного дах їде»

Приїхали до Гасичівки під вечір. Стомлені «партизани» грілися біля запаленого кругляка дровиняки. Сиділи на колодках та на лаві. Через плече у двох вісили автомати. Один мобілізований спав у заваленій речами палатці — взутий, одягнений. Скільки ми гостювали біля вогню — не прокинувся. Дехто підвечерював: тягали з банки консервовані салати, помідори. Поряд з лавою у п'ятилітровій пластиковій пляшці стояла зеленувата рідина.

— Це наша вода, — показували військові і, зажмурюючи очі, пили. — Іншої немає.
— Видали зброю, а стріляти, сказали, не можна, — показують на автомати. — Їжу хтось привозить, якась гуманітарна допомога.

Розказують, що дуже образливо діють росіяни. Як їдуть машинами через кордон, біля блокпостів зупиняються, дістають мобільні телефони, планшети і знімають наших мобілізованих на камеру. Сміються, як з мавпочок. Військові ж у відповідь не можуть нічого ні зробити, ні сказати — заборонено.
— Тут у кожного дах їде, — опускає голову 33-річний корюківець Віктор Олещенко. — Он кладовище через дорогу, бачите? Усі скоро там будемо.

Найтяжче «партизанам» навіть не через побут, він, кажуть, потроху налагоджується. Важко через брак інформації — ні телевізора (як у прикордонників у Вороб'ївці Новгород-Сіверського району), ні радіо, навіть мобільний зв'язок через раз ловить, щоб з телефону в Інтернет зайти. Єдиний інформатор — дядько Володя із Гасичівки. Тільки він розказує, що у світі нового коїться. Приходить щовечора, підтримує хлопців і чимчикує додому спати.

Бояться, що перестріляють один одного

— Серед нас контрактників можна на пальцях перерахувати, — бідкається Віктор Олещенко. — Вони кожен зі своєю головою дружать. Згодні були служити, за це отримують гроші, це їхня робота. Я ніяку згоду не підписував. І не прийшов сюди заради грошей. «Партизани» — добровільно-примусовий народ. Я сам прийшов у військкомат, без повістки. За десять днів відновив знання по колишній службі — і відпустіть, інших навчайте. Раптом що — прийду воювати. Що ж я маю 25 років тут сидіти?

Майже всіх мобілізованих позвільняли з роботи — працювали у приватників. А на «партизанах» висять кредити.
— «ПриватБанк» надзвонює, — скаржаться. — Пояснюємо, що ми в армії, просимо кредитні канікули. А вони: «Нехай рідні платять за вас».
Ображаються хлопці і на медкомісію, яку проходили в Гончарівському: «Скарги є?» — «Нема». «Усе, можеш більше по кабінетах не ходить».

Говорять, що тиск у всіх мобілізованих був однаковий: хто пив алкоголь перед цим і хто ні. Упевнені, що такого бути не може. Та й зброю їм вручили без розмови з психологом. От «партизани» і бояться, що «кляма» впаде, так хтось усіх перестріляє.

А ще говорять, що в Гончарівському троє призваних були з туберкульозом, їх після комісії додому відправили. Коли зараз кашляють, бояться, що тим туберкульозом заразилися й самі. Пригадують, що й епілептики були, прямо у строю падали.

Наостанок просять передати привіт рідним із Гасичівки.

«Питання не до нас»

Запитали стосовно хворих на туберкульоз у військкоматі.
— Якщо хворі на туберкульоз і були, то це питання не до нас, — прокоментував ситуацію обласний військком Костянтин Нікулін. — Просто ніхто не виконував ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». По-перше, людина, яка захворіла на туберкульоз, у семиденний термін має прийти до військкомату і повідомити про це. По-друге, коли людину призвали, вона мала повідомити про свій стан здоров'я. По-третє, кожен призваний обов'язково має пройти медкомісію. Думаю, під час цієї медкомісії і виявили захворювання. Якщо випадки захворювання на туберкульоз були, думаю, що самі призовники про це не знали. Як тільки при медогляді захворювання було виявлене, людину ізолювали.

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №17 (1459)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.