Довічне ув’язнення з конфіскацією і 200 тисяч гривень за моральну шкоду

16 жовтня у Козельці вперше в області суд присяжних виніс вирок 27-річному Вадиму Кожухарю. Довічне позбавлення волі з конфіскацією майна та сплата 200 тисяч гривень моральної шкоди сину загиблого. Суд звинуватив Кожухаря в розбійному нападі на подружжя Розумів з села Олексіївщина Козелецького району, убивстві 84-річного Івана Яковича та замаху на вбивство 81-річної Акулини Іванівни, яке сталося 12 лютого серед білого дня. Матеріали провадження склали чотири томи. Справу за участю присяжних почали розглядати ще на початку липня. Присяжні — редактор Козелецької районної газети «Новини Придесення» Анатолій Пенський, колишній голова райради і райдержадміністрацм Віктор Овдак та домогосподарка Марія Ященко. Судді: головуюча Олена Бузунко та голова суду Марія Бригинець. За час судового слідства було допитано більше 40 свідків, вивчено 29 експертиз.

Від смерті бабу Килину врятувала листоноша

Незважаючи на вік, подружжя Розумів тримало хазяйство: поросят, курей. Того злощасного дня попоралися в обід і пішли перепочити. Дід ліг на диван у кімнаті, баба ще хазяйнувала на кухні. Коли постукав невідомий: «Перевірка по свєту». Вона і впустила. Зайшов чоловік в окулярах і шапці. Однак не став перевіряти лічильник, а кинувся до пенсіонерки: «Гроші давай!» Схопив молоток, що був на кухні. І почав бити. Згодом медики наклали на голову Акулини Іванівни шість швів. Кістки черепа були вдавлені всередину, зламана рука. Івану Яковичу перепало більше. У нього вже посмертно експерти виявили переломи щелепи, надбрівної дуги, вибитий зуб, перелом під'язикової кістки. Останній призвів до смерті. Пенсіонер захлинувся власною кров'ю. Численні гематоми і крововиливи. Нападник бив діда і молотком, і руками, і ногами. Від смерті Акулину Іванівну врятувала 48-річна листоноша Валентина Шматок. Вона якраз принесла пенсію. Постукала. Зачинено. А з хати — стогін і гуркіт. Заглянула у вікно і побачила закривавлену господиню. Кинулася звати односельців. Ті позбігалися, а з хати вже валить чорний дим.
Нападник викруткою відчинив шафу, забрав гроші, замкнув двері, підпалив у хаті газети і речі. Сам утік через чорний хід городами. Це зрозуміло було по слідах. За версією слідства, він дійшов до авто, яке залишив в одному з провулків Козельця, і поїхав до Києва.

Бабу односельці врятували. Тіло діда винесли з хати. На понівечене лице страшно було дивитися. В хаті вигоріло. Івана Яковича поховали. Хазяйство збули. Акулину Іванівну, яка після пережитого геть втратила здоров'я, після виписки з лікарні забрала до себе в Київ донька Тетяна.
За підозрою у злочині козелецька міліція затримала 27-річного Вадима Кожухаря. Його батько родом з Олексіївщини. Двір через хату. Вадим працював торговим представником в одній з київських фірм. Дружина — у Козелецькій податковій. Мала донька. У сім'ї було авто.
Спочатку Кожухар зізнався у скоєному. За матеріалами провадження, він заволодів 1400 гривнями. Та згодом відмовився від свідчень. Як сказав у суді, він чотири місяці сидів у камері з підсадними і його прослуховували, та жодного разу він не обмовився про злочин. Тому, що не скоював.

Маму до суду заносили на стільці

Світлана, одна з доньок Розумів, живе у Білорусі. Тетяна — в Києві, вона доглядає за матір'ю. На кожне судове засідання їздив син — 56-річний Олександр Розум. Він працює охоронником, отож щоразу відпрошувався з роботи, щоб потрапити на засідання.
— За що він їх, за оті папірці? Що, бумажки дорожчі за життя? Треба гроші — іди працюй у шахту, а не до пенсіонерів лізти. Мама тепер інвалід. Найняли машину, щоб привезти на засідання. На стільці, на другий поверх, її у зал заносили. Вона фактично впізнала його. Сказала: «Це ти, морда!». Так суддя ще на неї прикрикувала. І по фотографії вона його впізнала. Якщо це не він, то чого, коли виводили з залу, його адвокат просила маму розвернути? Спитав:
— Навіщо?
— Щоб він на неї не напав.

Якби мами не було, то і суду б не було. Все б зам'яли.
— Олександре Івановичу, скільки грошей насправді пропало? У селі кажуть, тисяч 50 гривень. А по суду проходить лише 1400?
— Якби я точно знав. Тато був дуже ощадливий. Усе вірив, що повернуться радянські часи. Накопичував гроші. Свою пенсію відкладав, а на мамину вони жили. Ще й хазяйство тримали. Я ніколи не питав, скільки є.
Я себе виню, казню. Це мій хрест, який нестиму до самої смерті.
Чоловік заплакав. Сльози не потекли по щоках, а крапали на коліна.
— Якби ж зостався, можливо, моя присутність спасла б їх. Я приїздив 10 лютого до батьків. Якраз був у відпустці і поїхав на Київ. Тато проводжав мене. Прощалися у веранді:
— Ну, що, синок, робота є?
— Є, тату. Ну, тримайся! Він був небагатослівний.
Свою любов доводив справами. Згадалося, як я у школу з Олексіївщини у Козелець ходив. Козелецькі діти в черевиках, а я в чоботях, бо не дорога, а багнюка. Так тато сам возив пісок від села до містка, дамбу зробив, щоб ми, як міські діти, ходили. Батько не пив і не курив. Експерт сказав, що у 84 роки у нього усі органи були у відмінному стані. Скільки б він іще прожив. Правнучок Іллюша народився. Він так його і не побачив.

Намагалися заспокоїти чоловіка, жаль було дивитися.
— Не треба, — відмахувався він. — Заспокоюй, не заспокоюй. Це як карма. Картатиму себе до останніх днів. Я хочу, щоб його покарали по закону. Бо я втратив найдорожче. І ні за які гроші ніхто мені не поверне батька і здорову матір.

Два адвокати і останнє слово

На суді у Кожухаря було двоє адвокатів. Та і сам він емоційно захищався. Назвав обвинувачення абсурдним. Сказав, що сам прийшов у міліцію, бо не винний. Переконував, що якби наніс діду сім ударів рукою, вибив зуб, зламав щелепу, то у нього на руках залишилися б синці чи набряки. Проте, коли його обстежували, ніяких слідів, окрім порізів від гоління, на обличчі не було.
— Я в Олексіївщині з 14 років. Усі знають, що я Вови Доца син, Вадик, і нікому, нічого поганого не робив. У мене зарплата 8 тисяч гривень. Навіщо мені ті 1400 гривень?
Слідство каже, що темний одяг, в якому скоєно злочин (шапку, куртку, взуття), Кожухар купив у секонд-хенді. Проте в якому, не встановлено. Десь о 15.00, за версією слідства, було скоєно злочин. Злочинець півтора кілометра пройшов по снігу, по полю, до Козельця. Перевдягнувся і поїхав до Києва. Речі викинув у річку. І до свого офісу на Троєщині приїхав за 1 годину 47 хвилин. Ніби о 15.40 його бачили на дорозі біля Козельця. А о 16.05 він же заправлявся у Броварах. Проте чи можливо від Козельця, в годину пік, через київські затори так швидко доїхати до Троєщини? Такий слідчий експеримент не проводився. Міліція тричі оглядала хату потерпілих, проте ніяких знарядь злочину не знайшла. Знайшли молоток діти загиблого, коли розгрібали згарище. Нібито на ньому залишилася волосина, проте як вона могла уціліти, коли руків'я обгоріло? І ще багато таких дрібниць, які не з'ясувало слідство. Гіпсових зліпків слідів не зроблено.
— Я розумію систему. Якщо закрили, то людину треба засудити? Я сам прийшов у міліцію. І мене зразу заарештували. Смикали кожні 30 хвилин не опери, слідчі козелецькі, а високі чини з облуправління МВС, погрожували розправою над рідними, — розказував Вадим.
Слухала і думала, якби міліція кожен протокол, кожну слідчу дію провела як годиться, то і сумнівів би не залишилося. А так... Поспівчувала присяжним. Прокурор попросила довічне ув'язнення. А колись (при народних засідателях) вища міра була — розстріл. От як вирішити чужу долю?
Бабуся сказала, що впізнала нападника. Отож я б голосувала за 15 років ув'язнення, максимальний строк. Як проголосував кожен з присяжних — невідомо.
Вирок Кожухар слухав спокійно. Після його зачитування суддя пояснила засудженому процедуру оскарження. Сказала, що він може просити помилування. На що він відповів: «Ні про яке помилування не проситиму, бо не винен. Я дійду до Європейського суду».


Зліва направо: присяжні Віктор Овдак, Анатолій Пенський і Марія Ященко, судді Олена Бузунко та Марія Бригинець

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №44 (1434)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.