Спорт по-чернігівськи: як гартувалася сталь

Не дивлячись на всі перипетії, життя прекрасне й дивовижне! Хоча б тому, що в ньому завжди є місце нерозлучній трійці — фізичній культурі, спорту і здоровому способу життя.
Вони давно мали б стати справою всіх і кожного, адже вигоди від такої самоактивізації ефективніші за вартість ледь не всіх фармацевтичних скарбів, жодний з яких не замінить нам найціннішого — здоров’я. І саме спорт робить людину стійкішою до життєвих катаклізмів, тому що, як і раніше, є рятівною силою, над якою завжди майорить прапор оптимізму й перемог.

Свої тріумфальні сторінки має й чернігівська історія спорту, про яку ми розповімо читачам на шпальтах «Відомостей». У цьому нам активно сприятиме відділ по фізичній культурі і спорту, котрий, власне, і став ініціатором рубрики «Чернігівська спортландія». Тож, як сказав Юрій Гагарін, не тільки космонавт № 1, а й спортсмен: «Поїхали!».

Від спорту, який лікували…

Коли саме з’явився перший чернігівець, який вирішив дослідити себе на міцність посередництвом фізичних вправ, наразі невідомо. Так само залишається «недообстеженою» еволюція чернігівського спорту в дореволюційний час, а тому про це можна говорити лише в загальних рисах.
Певного розмаху аматорське захоплення спортом у наших краях набуло на початку ХХ століття, коли листівки з портретами артистів змінилися на фото тогочасних борців-качків з великими торсами, а розмови про те, хто кого і яким прийомом «поклав», стали звичними там, де раніше велися розмови про музику і літературу.
Як, мабуть, усе нове в суспільстві, такі фізичні метаморфози певний час розцінювались негативно, як «вищий інтерес життя». У часописі «Вестник воспитания» з’явився навіть поділ видів спорту на «желательные»: лаун-теніс, велосипедний, ковзанярський та лижний, що «сприяють зміцненню здоров’я та загартовуванню характеру», та «нежелательные»: боротьба, бокс, атлетика. Вважалося, що останні відволікають від навчання та викликають пристрасть до спорту, що стає хворобою, яку слід лікувати. Також до цієї категорії на осуд педагогів була винесена популярна (особливо після поразки революції 1905—1906 рр.) серед молоді гра в більярд на гроші. За зізнаннями самих спудеїв, у більярдну їх штовхали одноманітність існування і бажання якось розвіятись.

Перший світовий рекорд чернігівця

Але як там не було, час розставив все на свої місця, а спорт (на те він і спорт) виборов собі місце і під чернігівським сонцем. Тож появу в місцевому літописі товариства «Спорт» на початку економічного піднесення губернії — у 1910 році — можна вважати подією цілком закономірною. З енциклопедії відомо, що «члени товариства займалися гімнастикою, легкою та важкою атлетикою, боротьбою, плаванням, футболом, лижним та ковзанярським спортом, брали участь у міжміських, регіональних та всеросійських змаганнях, зокрема у І всеросійській олімпіаді, що відбулась у Києві у серпні 1913 р. Чернігівський важкоатлет К. Павленко у 1914 році був нагороджений малою золотою медаллю на першості Росії, а дещо пізніше на чемпіонаті Південно-Західної Росії встановив світовий рекорд у ривку гирі однією рукою».

…до спорту, яким лікували

Втім, за радянських часів цей спортивний світовий тріумф чернігівця виглядав лише краплиною в морі, порівняно з тими рекордами, які били наші земляки, сягаючи вершин комуністичного суспільства. У радянських освітніх закладах фізична культура зайняла почесне місце поряд з іншими дисциплінами. Локомотивами небувалого за розмахом руху стали чисельні спортивні осередки при підприємствах, установах і колгоспах, де для мільйонів співгромадян головною «розвагою» до сьомого поту стала здача нормативів ГТО («Готов к труду и обороне»).
Нагадаємо, фізкультурний комплекс був прийнятий у 1932 році (юридично діяв до 1991 р.) як «програмна і нормативна основа радянської системи виховання, покликана зіграти важливу роль у підготовці всебічно розвинутих і фізично досконалих людей, активних будівельників комуністичного суспільства…» Програма складалася з двох частин: «Будь готов к труду и обороне СССР» (БГТО) для школярів 1-8 класів ( 4 вікові ступені) та ГТО для учнів і населення від 16 до 60 років (3 ступені).

ГТО-баталії

Цей комплекс був обов’язковим для учнівської молоді й вкрай бажаним для кожного пристойного громадянина. Особливо обирати щось із комплексу вправ не доводилось, сачкувати також, адже значення мав не трюк, а його виконання. Так, наприклад, для найменших школярів норматив з бігу на кілометрову дистанцію дорівнював 4,3 хвилини, для дівчат — 5 хв. Проплисти 50 метрів і пробігти на лижах кілометр хлопчику в 10 років за сім хвилин не вважалося чимось надприродним (норми за 1972 р.). З віком до будівника комуністичного суспільства вимоги на витривалість посилювались, тож всмак навправлявшись, найстаранніші, за потреби, могли продемонструвати неабиякий фізкультурний майстер-клас. Майбутні космонавти (а ще років 40—50 тому всі хотіли бути космонавтами) мали підтягуватися на перекладині 12 разів, не гірше за хортів бігти на дистанцію 3 км, тримаючи небачену для нинішніх школярів швидкість 15 км/год. тощо. І хай буде не на докір кому сказано, але ці нормативи наші сучасники вряд чи подужали б.
До речі, від молоді не відставали й пенсіонери, які із завидною впертістю чи вже за звичкою такими вправами подовжували собі життя.

Заохочувався той, хто зміг стати кращим стрілком, стрибуном з вишки у воду, метальником гранат, словом, показати відмінні результати, золотим чи срібним значком ГТО (звісно, з алюмінію), а ті, хто виконував нормативи впродовж ряду років — «Почесним значком ГТО», що кріпились на одяг.

Мало хто з сучасної молоді нашого міста знає, що існувала навіть збірна України з багатоборства ГТО, до якої входив знаменитий чернігівець Григорій Литовченко. Він — єдиний на весь колишній Радянський Союз триразовий чемпіон СРСР з багатоборства ГТО, давно витіснене футболом і легкою атлетикою. У свій час 10-15 км зранку і 20 км після роботи для цієї людини були щоденною нормою для підтримки тонусу. Займаючись спортом змалку, свій останній «публічний» забіг він здійснив у 50 років. На змаганнях у Гомелі Григорій Олексійович подолав 20 кілометрів і показав найкращий результат серед спортсменів свого віку. Як це можливо? Мабуть, «виною» тому був все той самий засіб виховання, що був улюбленим заняттям всіх і кожного. Адже в спорті, як і в казино, виграти випадково дуже важко.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості», 1 лютого 2012 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.