Кому можна вірити? Кому ви ще вірите?

На наших очах відбулися грандіозні події: впав і розвалився Радянський Союз, помінялись гроші, пропали заощадження Помінялася влада. Розпалися колгоспи. На місці гігантських заводів тепер супермаркети. У хаті є газ, не треба топити дровами. Розвалилася радянська компартія, потім і Рух, який з нею боровся, а далі ми стали свідками злету і краху ще багатьох політиків. Помаранчева влада прийшла, тримаючись на наших надіях, і не втрималась. Помаранчеві лідери в тюрмі. Від такого здуріти можна, не те що втратити віру в певні цінності, в певних людей. Чимало українців і дуріють, не витримують. Та більшість людей звикли, а куди діватися? От ми й замислились: у час, коли все змінюється мало не щороку, кому можна вірити? Кому ще вірять наші читачі? Про це їх і запитали.

Тетяна Верещака, пенсіонерка, Чернігів:
— Я вірю тільки своїй кішці коли в мене щось болить, вона прикладається до того місця. Коли мені радісно, вона грається. Лола, так звати кішку, мене ніколи не зрадить. Кажуть, що собака — друг людини, але то неправда. У мене собака був, давно колись, так укусив. Свій, власний пес укусив господарку. Як я собакам після цього довіряти можу? Тільки котам.

Павло Куц, охоронець, Чернігів:
— Довіряю своєму старенькому «Москвичу». Він у мене вже більше двох десятків років, разом стільки пережили, що найвірніший друг не витримав би. Буває, заглухне десь по дорозі до батька в село — стоїмо. Я так уже прошу його: «Ну, заведись! Ну, останній раз, прошу тебе!». Постоїть-постоїть і рушає.

Федір Галай, шофер Срібнянської районної ветеринарної лікарні, смт Срібне:
— У 42 роки вірю лише собі та своїй цивільній жінці Антоніні Віталіївні. Вона в мене дуже мудра, за фахом — учитель географії та біології. Це було кохання з першого погляду. Зустрів, побачив, полюбив. Було це дев'ять років тому. 100-процентно вірю телевізійній службі новин «ТСН». А от шоу, що йдуть по телевізору, — не довіряю.

Марина Депутат, фармацевт, завідувач аптекою №195, село Красний Колядин, Талалаївський район:
— Довіряю своїм клієнтам. Бувало, давала я неправильно кілька разів здачу. Знаєте, відволікнешся, забалакаєшся з кимось. Дам більше грошей людині, так вона, уявляєте, повертається, віддає!
Депутатам своєї сільради і голові, Михайлу Мірошниченку, вірю. До голови скільки не зверталася, завжди допомагав. Сказала, що треба людей знайти, щоб дах підремонтувати, він і знайшов.

Микола Тимошенко, пенсіонер, м. Чернігів:
Вірю своїй мамі Надії Гнатівні. Вона живе у селі Клубівка Ріпкинського району. Приїжджаю з Чернігова допомагати їй по господарству, Живу у Клубівці по кілька днів поспіль. А влітку, буває, й по два тижні.
Хотів би вірити державі. Отримую пенсію за роботу на шкідливому виробництві (список №1), працював на «Хімволокні». За минулий рік не було жодної прибавки до пенсії. А ціни ж ростуть!

Поліна Фесюн, депутат Чернігівської міської ради:
— Вірю собі. Вірю тим людям, у чесності й порядності яких я впевнена. Шукаю їх не тільки в Україні, але й за кордоном. Співпрацюю з французько-українською асоціацією «Люба Лор Україна». Реалізуємо три проекти. Танцювальний, лінгвістичний (по вивченню мов), соціальний (допомагаємо малозабезпеченим сім'ям).

Сергій Коношевич, тракторист, с. Шибиринівка, Чернігівський район:
— Життя таке настало, що вже нікому не вірю. Влада, роботодавці обіцяють і дурять. Знайомі і ті, що прикидаються друзями, тільки й дивляться, що б у тебе взяти. Свої і то іноді буває, щось таке вчинять, що й на голову не налазить. Самому собі не завжди довіряю. Вважаю, не один я такий. Бо народ уже довели.

Володимир Іваницький, військовий комісар Ніжинського району:
— Як людина військова, я на таке запитання відповісти не можу. Зрозумійте мене правильно.

Вікторія Товстоног, Аліна Сіренко, Тамара Кравченко, Валентина Остерська, Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №5 (1343)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.