Сказочный мир можно увидеть на выставке «Традиції живуть!» (фото)

П'ятниця, 1 жовтня 2010 17:01 | Переглядів: 3378

Картины, декоративные кувшины и блюда знаменитого гончара, заслуженного мастера народного творчества Григория Денисенко, а также глиняные скульптуры его дочери Леси Денисенко-Яременко – все это можно увидеть на выставке «Традиції живуть!», приуроченной к 85-летию со дня рождения мастера. Открытие выставки состоялось 24 сентября.

Уроженец Олешни Репкинского района, один из корифеев гончарного дела, ныне покойный Григорий Денисенко фактически всю свою жизнь посвятил развитию украинской майолики, работая на Васильковском майоликовом заводе. Сегодня работу мастера, воплощая свои мысли в оригинальных глиняных скульптурах, продолжает его дочь.
- Глина – це дійсно моє, - сознается гончарка в шестом поколении Леся Григорьевна, которая посетила выставку в день ее открытия вместе со своей мамой, дочерью и восьмилетней внучкой. - За допомогою глини я можу щось сказати. Мені це цікаво, мені хочеться цієї глини. Я просто, можна сказати, нею не наїдаюся! Більше того, я вважаю, що народилася саме тоді, коли доторкнулася до глини. До того я була просто інженером, у мене була нормальна хороша робота, але так веселитися, як я із глиною веселюсь, такого у мене не було!

Леся Денисенко впервые села за гончарный круг, когда ей было 40 – и это не стало преградой на пути к ее совершенству как мастера. В ее работах можно увидеть панораму жизни и в то же время сказочный мир, на них можно смотреть бесконечно и, находя новые и новые детали, переосмысливать и переоценивать увиденное.
- Найбільше я люблю відображати філософію життя у тваринах, а в основу своєї роботи кладу казку. Мені здається, що в дитини, коли вона бачить такі речі, з’являється своя перша розшифровка життя, і в цьому напрямку мені подобається працювати. А взагалі: нецікавого для мене просто нема, коли це стосується глини! Хіба не диво глиняний посуд? В наш час він дещо не такий, як був раніше: просто компактний горщик для мікрохвильовки і так далі. Але традиції залишаються традиціями. І в нас на кухні посуд, що був, власне, поступово відходить, викидається, засовується в дальні кутки, а залишається саме такий – той, що ввібрав в себе безмежну енергію нашої Землі, ввібрав енергію сонця. Часто кажуть, що «в глині замирає мить». Неправда! Мені хочеться, щоби глина жила. І вона – живе!

В настоящее время гончарка живет на Киевщине, где и родилась. Но родину своего отца вспоминает с любовью:
- Тато щороку влітку привозив мене до дідуся і бабусі в село Олешня Чернігівської області. В Чернігові живуть мої двоюрідні сестри, в цьому краю ми бігали молодими дівчатами по Валу. Це – моя земля, з нею пов’язані мої найкращі спомини! І я дуже вдячна долі, що виставка знову викликала мене на цю землю!

А пока Леся Григорьевна делилась своими впечатлениями, у в хода в выставочный зал с той самой олешнянской глиной работал Роман Степаненко. Черниговский гончар приглашал всех желающих дотронуться до первичного материала, почувствовать его потенциал и попробовать сделать простейшие кувшины или мисочки. Что ж – не святые горшки лепят! Но посмотреть на выставке действительно есть на что!

Екатерина Приступа, еженедельник «Семь дней» №39 (464)