БОМЖі цілий рік жили поряд із закопаним трупом

БОМЖі - це особи без постійного місця проживання, які з якихось причин опинилися просто неба, на вулиці. «Нічиї» люди, які не мають даху над головою, не мають де жити, не мають родини, яка б про них турбувалася та доглядала. Тобто, реально людина існує, але формально - її взагалі то і немає. Це - представники найнижчої сходинки соціуму. Нерідко ці ж особистості стають фігурантами міліцейських кримінальних хронік.

То десь щось поцупили, то когось побили, а буває - стають учасниками жорстоких вбивств. В наш час в українській мові вже з'явилася й відповідна українська назва таких людей «безхатьки».

26 лютого близько 19:00 години до чергової частини Чернігівського міського відділу УМВС якраз і «завітав» представник цього соціального прошарку. В брудному одязі, неголений кілька тижнів (а може й місяців), з характерним запахом «нечистот», 60-річний Михайло звернувся до співробітників міліції за допомогою. Він повідомив, що близько року тому! він став свідком вбивства. На його очах його ж знайомі-маргинали забили до смерті людину, безхатька на ім'я Валерій. Сам Михайло, хоч і носив колись за раніше скоєні ним злочини шановане в кримінальних колах звання «особливо небезпечний рецидивіст», але як людина вже в літах та й з власної легкодухості був людиною боязкою. Тому, наважився на цей «важкий» для нього крок лише... зі страху за власне життя. Бо вбивці, побачивши його у місті кілька днів тому, попередили, щоб він мовчав, а то - ляже разом з покійником. І у Михайла здали нерви - він кинувся по допомогу до міліції. І ось, що з'ясували згодом правоохоронці.

На початку 2009 року Михайло разом зі своїми приятелями-волоцюгами, такими ж безхатьками як сам, 50-річним Василем та 52-річним Ігорем, (до речі, також раніше судимими) оселилися в підвалі однієї з багатоповерхівок по вулиці Одинцова. Підвальне приміщення будинку увесь час не зачинялося, мало цілу низку розгалужених переходів з трубами теплотраси, освітлювалося електрикою. Сухо, тепло, затишно, ніхто не заважає (мешканці будинку майже не спускалися до підвалу, оскільки підсобних приміщень там не було). Тому, тріо маргіналів оселилося, так би мовити, на цокольному поверсі будинку. Обзавелися нехитрим барахлом. Було на чому їсти та спати і навіть був свій гардероб. Чоловіки навіть прибирали у своїй імпровізованій оселі.

Але такими «розумниками» виявилися не вони самі. У сусідньому під'їзді, а точніше кажучи, у підвалі сусіднього під'їзду, оселилися такі ж самі бомжі - Валерій та його знайомий. Можна сказати, трійко бомжів з одного під'їзду стали сусідами двох бомжів з іншого. І все б нічого, якби Валерій не почав... «крисятничати» у сусідів. Якось «на гарячому» його спіймали Василь з Ігорем. Після «чоловічої» розмови попередили, щоб такого більше не було і... відпустили з миром. Та Валеріє це не зупинило. Чому він так заздрив або що йому так припало до вподоби у сусідів, зараз вже ніхто з учасників трагедії й не пам'ятає. Та коли якось увечері Василь, Ігор та Михайло повернулися додому, то знову побачили Валерія, який нишпорив по їхніх лахах. І тут вже чоловіки не на жарт розлютилися. Почалася жорстока бійка. Василь та Ігор щосили лупцювали злодюгу палками, що знайшли тут таки у підвалі, добивали цеглиною по голові, душили шнуром. В цей час Михайло, тихенько як «миша», сидів у кутку і спостерігав за всієї цією кривавою драмою. Коли ж чоловіки нарешті схаменулися, то побачили, що крадій вже мертвий. Не довго думаючи, вони вирішили його закопати.

Діставши заступ, прямо у підвалі, де і спали, і їли, викопали велику яму. Потім перев'язали ноги мертвого Валерія дротиною, запхнули тіло у великий целофановий пакет, поклали у вириту могилу та засипали землею. Була людина і немає людини.

Після цієї події Михайло вже не міг залишатися у своєму імпровізованому помешканні. Та й друзяки-бомжі також якось скоса на нього зиркали: мовляв, сам не вбивав то може «здати», але суворо попередили - якщо вибовкає, то покладуть поряд з Віталієм. Така перспектива аж ніяк не радувала Михайла. Та й спати в приміщенні, знаючи, що поруч лежить покійник - це вже було занадто, навіть для нього. Залишивши своїх «друзів» та затишний притулок, Михайло подався у пошуки іншої оселі. І все б нічого, якби не нічні жахіття, які мучили його щоночі, не даючи спокійно спати.

Напевне, і залишилося б це вбивство не розкритим, так як про зникнення Валерія ніхто б у міліцію і не заявляв, просто нікому. Та кілька днів тому, десь 25 лютого, Михайло випадково зустрів своїх колишніх співмешканців, яких після цього випадку майже рік не бачив. Чоловіки знову почали погрожувати Михайлу, навіть не здогадуючись, що цим самим самі підштовхують свідка до зізнання. Ця розмова стала «останньою краплею» для чаші нервового напруження чоловіка. Його розхитані нерви здали і він, провагавшись аж цілих... 3 дні, здригаючись від кожного шереху, побіг до міліції і все розповів.

Коли правоохоронці виїхали на місце злочину, то в підвалі будинку затримали... Василя. Він, як і раніше, мешкав у підвалі, так би мовити, не змінюючи дислокацію. Неподалік від його ложа, ближче до виходу, співробітники міліції викопали і труп Валерія (він навіть не зовсім «зіпсувався», так як у підвалі було досить прохолодно). А от Ігоря затримували вже за місцем його «роботи» - на кладовищі. Саме там чоловік «збирав» харчі, які городяни залишали на могилах своїх родичів.

Вбивць-бомжів правоохоронці затримали. Зараз вони перебувають в ізоляторі тимчасового тримання. Відносно них порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України «умисне вбивство», що загрожує їм ув'язненням на термін від дев'яти до п'ятнадцяти років або навіть довічним позбавленням волі. Слідство з розслідування даної кримінальної справи триває.

Наталія Човпило, помічник начальника ЧМВ УМВС по роботі з громадськістю та ЗМІ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.