На Чернігівщині попрощалися із шістьма захисниками

На Чернігівщині 17 травня попрощалися з захисниками України: Валерієм Петченком, Дмитром Колесником, Вячеславом Сухондою та Володимиром Куликом. Також провели в останню путь 16 травня бійця Олексія Годину, а 15 травня — Сергія Назаренка.

Про це повідомляють у Менській та Носівській міських радах, Комарівській, Кіптівській та Мринській громадах. Також інформацію Суспільному надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.



Валерій Петченко

Валерій Миколайович Петченко народився 8 лютого 1973 року в Оренбурзькій області РФ. Згодом, 1981 року, родина переїхала на батьківщину матері — в Україну. Оселилися в селі Городище на Менщині. Після закінчення восьми класів місцевої школи Валерій опанував професію тракториста у Менському МНВК. Далі була строкова служба у званні матроса. Повернувшись додому 1993 року, Валерій залишився працювати у рідному селі. Багато років він віддав роботі у колгоспі «Україна», а пізніше, коли господарства реорганізували, став молокозбірником у ФОП з заготівлі молока. З 2015 року до самої мобілізації чоловік працював на Ічнянському молокозаводі.

"У пам’яті односельців Валерій залишився надзвичайно працьовитою, спокійною та доброзичливою людиною. Він був справжнім господарем і надійною підтримкою для своєї родини. Він самотужки виховував двох доньок — Жанну та Інну, ставши для них і батьком, і матір’ю. Його знали як зразкового сім’янина, який усе життя присвятив дітям, а згодом — і маленькому онуку", — пишуть у громаді.

У серпні 2024 року Валерій Петченко сдолучився до лав ЗСУ. Службу проходив у складі штурмової бригади — 425-й окремий штурмовий батальйон "Скеля". Виконував бойові завданя на Покровському напрямку. 20 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Новогродівка Донецької області під час першого бойового завдання зв’язок із воїном обірвався. Тривалий час Валерій вважався зниклим безвісти. Лише у травні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель бійця. Попрощалися та поховали Валерія Петченка у селі Городище. У нього залишились мати, дві доньки та онук.



Дмитро Колесник

Дмитро Вікторович Колесник народився 20 лютого 1976 року у Києві. Там здобув загальну середню освіту, закінчив факультет кібернетики та аспірантуру університету ім. Т. Шевченка. Своє професійне життя Дмитро пов’язав з ІТ-технологіями, працював у цій сфері на різних підприємствах. У 2023 році чоловік став на захист України. Старший лейтенант Колесник участь у бойових діях на Харківщині, зокрема, на Куп’янському напрямку.

"Мав численні контузії, проте продовжував службу доти, доки сили його не полишили. У кінці 2025 року лікарі діагностували йому тяжку невиліковну хворобу", — пишуть у Носівській громаді.

16 травня 2026 року Дмитро Колесник помер. Попрощалися та поховали захисника у Носівці на кладовищі па вулиці Центральна (біля колишньої меблевої фабрики). У нього залишилися батько та мати, він був єдиним сином у батьків.



Вячеслав Сухонда

Вячеслав Васильович Сухонда народився 17 листопада 1976 року. Закінчив Комарівську середню школу. Потім навчався у Борзнянському ДТСААФ. Після навчання два роки проходив строкову військову службу в місті Білгород-Дністровський Одеської області. Працював на рідній землі. Восени 2025 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Воював, зокрема, на Лиманському напрямку. Загинув 1 травня 2026 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Попрощалися та поховали Вячеслава Сухонду у селі Комарівка на Алеї Героїв.



Володимир Кулик 

Володимир Віталійович Кулик народився 9 серпня 1981 року в селі Новий Шлях (нині Кіптівської громади). Закінчив місцеву школу. Потім вступив до Чернігівського професійно-технічного училища №16, де здобув професію кухаря. Певний час працював за фахом, а після переїзду до міста Києва обрав новий професійний шлях — працював водієм. У червні 2024 року чоловік долучився до лав Збройних Сил України.

"Ніс службу на найскладніших ділянках фронту, неодноразово зазнавав поранень, але щоразу повертався до побратимів, бо не міг залишатися осторонь боротьби за Україну. На жаль, його життя обірвала підступна хвороба. 12 травня 2026 року Володимир Кулик помер у госпіталі", — пишуть у громаді.

Попрощалися та поховали захисника у селі Новий Шлях.



Олексій Година

Олексій Сергійович Година народився 16 квітня 1994 року у Чернігові. Закінчив школу №24. Потім вивчився у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту №5 на штукатура, лицювальника-плиточника, маляра. З 2013-го до 2024 року чоловік працював у сфері будівництва.

"У вільний від роботи час захоплювався спортом, любив активний спосіб життя", — згадують про Олексія його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.

Загинув Олексій Година 27 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево".



Сергій Назаренко

Сергій Миколайович Назаренко народився 27 січня 1974 року в селі Хотинівка (нині Мринської громади), де постійно проживав зі своєю родиною. Спочатку навчався у місцевій школі, потім закінчив Лихачівську середню школу.

"Дуже любив спорт, брав участь у різних змаганнях, захоплювався легкою атлетикою, охоче грав у шахи. Був добрим, працелюбним і товариським хлопцем. Свій трудовий шлях почав робітником у місцевому колгоспі", — пишуть у громаді.

У 1992 році проходив строкову військову службу. Служив у війську ППО в Євпаторії, потім в місті Самбір Львівської області. Повернувшись додому, закінчив у Чернігові курси радіолюбителів, п'ять років працював у рідній школі лаборантом.

"У 2000 році одружився і дуже радів народженню доньки Ганни. Пройшовши у Чернігові будівельні курси (маляр-плиточник), працював на будівельних майданчиках столиці. Згодом повернувся до рідного села, працював в котельні, займався веденням домашнього господарства", — розповідають про сергія Назаренка у громаді.

У червні 2020 року долучився до лав ЗСУ за контрактом. Військову службу ніс у різних регіонах України: Біла Церква, Миколаївщина, Донеччина. 11 січня 2024 року боєць зазнав тяжкого поранення, але після лікування, 26 червні 2024 року знову повернувся до війська. Трохи більше, як за місяць родина отримала сповіщення, що Сергій Назаренко зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі Костянтинівки Донецької області. Майже через два роки результати ДНК-експертизи підтвердили, що військовий загинув 4 серпня 2024 року. Попрощалися та поховали Сергія Назаренка у селі Хотинівка.

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.