Народна Стіна Пам'яті: без підтримки влади, але з людьми

Попри відсутність підтримки з боку офіційної влади, зусиллями волонтерів, капеланів та родин загиблих у Чернігові відкрили стелу пам’яті захисників України. На ній з’явились обличчя ще 57-ми чернігівців, які віддали життя у боротьбі проти російського агресора. Тепер їх 77… Це – пам’ять, що тримається на плечах людей. Адже проект став можливим не завдяки бюджетним коштам чи розпорядженням зверху, а всупереч їх відсутності. Ініціатива належить благодійникам, військовим капеланам Православної Церкви України, та насамперед – батькам загиблих воїнів.

Організація урочистостей повністю лягла на плечі громадськості. Під час відкриття була помітна одна красномовна деталь: серед присутніх не було жодного представника міської чи обласної влади.

«Ця стела – єдиний достойний проект вшанування наших дітей у Чернігові на сьогодні», – таку думку висловлювала більшість рідних, що прийшли покласти квіти до портретів своїх Героїв.

Отож Меморіал – не результат бюджетних асигнувань чи урочистих розпоряджень мерії. Він постав всупереч їх відсутності.

Вибір локації біля храму Івана Воїна не був випадковим, адже ця парафія вже багато років є духовним прихистком для ветеранів та їхніх сімей. Проте в серцях родичів відчувається гіркота через те, що такі меморіали з’являються не в самому центрі міста, де їх могли б бачити тисячі мешканців щодня, а на околицях. Більшість присутніх погоджувалися: на сьогодні це єдиний достойний проект вшанування воїнів у Чернігові. Організатори не збираються зупинятися і планують далі розширювати та упорядковувати цей простір, створюючи справжню зону пам’яті. Проте виникає логічне запитання: а що ж місцева влада? Чи потрібні їй ці герої? Здається, що для посадовців ці обличчя є незручним нагадуванням про їхню власну бездіяльність.



Капелани провели службу та освятили меморіал

Яскравим символом жертовності на Стіні є Віктор Панаско, позивний «Іранець». Він був уособленням боротьби, найкращого духу лицарства: з 13-річного віку боровся за «українську Україну», керував сотнею на Майдані, сформував загін перших добровольців, які дали бій сепаратистам у Слов’янську. Віктор загинув як справжній лицар, евакуйовуючи поранених під Бахмутом. Того дня він врятував 17 бійців, але сам назавжди залишився в строю Небесного війська. Попри такий героїзм, чернігівські владці досі не знайшли можливості вшанувати добровольця. Поки у Холодному Яру 23 травня, на День Героїв, йому готуються встановити барельєф, у рідному Чернігові його портрет з’явився лише завдяки громадськості.

Мати Віктора, Галина Миколаївна Панаско, не приховує болю від зіткнення з державною машиною: «Я пройшла три кола пекла, щоб оформити всі виплати. А по Наталії – колишній дружині Віктора, яка також загинула, – досі триває бюрократична тяганина. Владі не до загиблих захисників, не до їхньої пам’яті».

Наталія Кузнєцова, чиє ім'я теж нерозривно пов'язане з боротьбою за Чернігів, колись відстояла право городян на Березовий Гай, захистивши його від забудови. Тепер же Галина Миколаївна не може отримати навіть дозволу на те, щоб посадити там кущ калини в пам'ять про неї.

«Хотілось би там посадити українську калину і зробити маленький постамент, щоб людину увіковічнити. Гірко спостерігати за байдужістю нашої влади», – каже мати Героя.

Сьогодні Стіна пам’яті на Ремзаводі – це живий доказ того, що справжня пам’ять тримається на людях, а не на офіційних печатках. Але тривога Галини Миколаївни звучить як попередження для всього суспільства: «Добровольців все менше і менше. Кому ж боронити державу і заради кого? Невже гасло «Україна понад усе» актуальне лише для патріотів?».

Зрештою, поки влада ігнорує тих, хто дав їй можливість існувати, простір пам’яті на околиці Чернігова продовжує зростати, стаючи народним меморіалом честі, якої так бракує у кабінетах за високими парканами.

Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Віталій Назаренко, фото Миколи Тищенка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.