На Чернігівщині двоє людей започаткували бізнес у 21 рік

Едуард Довбах

У деяких сім’ях студент до одержання диплома — на повному утриманні батьків. І не має значення, якого він віку, — тато з мамою пнуться з усіх сил, щоб забезпечити дитині комфортне здобуття професії.

— Було незручно, але я теж брав гроші в батьків. Потім вирішив: усе, досить, навчатись далі маю своїм коштом, — каже 21-річний Едуард Довбах із Коропа.

Зараз він на четвертому курсі Національного університету «Чернігівська політехніка» — майбутній юрист. Розказує, коли шукав шлях до фінансової незалежності, знайомі порадили скористатися державною програмою «Власна справа», яку реалізує Служба зайнятості і в рамках якої підприємці віком від 18 до 25 років можуть отримати грант до 150 тис. грн (а в деяких випадках — до 200 тисяч) для започаткування власного бізнесу. Кошти надаються на придбання обладнання, оренду чи сировину. Основна умова — реєстрація ФОП і подання бізнес-плану. І що важливо — створювати робочі місця необов’язково, можна працювати на себе.

— Почав думати, що може бути затребуваним у Коропі. Кав’ярні, бари відкинув одразу — їх і так вистачає, через це неабияка конкуренція. Проаналізував багато варіантів і врешті-решт знайшов те, чого в нашому селищі дійсно не було: виготовлення ключів — від квартирних і гаражних до автомобільних та ремонт замків. Раніше задля цього треба було їхати в Чернігів, чекати, втрачати час, а я вирішив запропонувати цю послугу на місці — з мінімальними термінами виготовлення і прийнятними цінами.

Створений Едуардом бізнес-план був схвалений комісією, і невдовзі (у минулорічному листопаді) він отримав стартовий капітал — 150 тис. грн.

— Витратив його на придбання обладнання і сировини. Приміщення — колишній хлібний кіоск у центрі селища — орендував власним коштом. Заробив, коли навчався в столиці, — освоював тонкощі нової справи і паралельно працював у майстерні з виготовлення ключів. Було два в одному — практика і зарплата.

Повернувшись, Едуард зробив у кіоску ремонт, але почати роботу зміг не одразу: через перепади напруги вийшов із ладу верстат — довелось його відновлювати. Тому, хоч попит на послуги був немалий, отримати більш-менш суттєвий прибуток на самому початку не вдалося. Але й у мінусі не був. Нещодавно Едуард додав до вже наявних іще одну послугу — заточування ножів, ножиць, стамесок і навіть сокир. Такого в Коропі також не було. Тож замовлення надходять.

— А як же навчання в університеті? — запитую.

— Зараз воно дистанційне. Доводиться займатись інтенсивніше. Вільного часу практично не залишається, зате все встигаю.

На запитання, як планує використовувати зароблене в майбутньому, Едуард відповів, що якщо матиме стабільні прибутки, відкриє схожі майстерні в інших містах — там, де їх поки що немає. Працівників найматиме — адже на той час він уже буде дипломованим юристом, при бажанні зможе працювати за фахом.



Софія Скобелева

Завдяки цій же самій програмі у 21 рік почала свій бізнес і Софія Скобелева (уродженка Чернігова, яка тривалий час жила в Стольному на Менщині), відкривши в Мені піцерію на дровах. За фахом вона — магістр міжнародного права. Заявку на державний грант подала у 2023-му, ще навчаючись у магістратурі. На повну піцерія запрацювала минулого року. У місті були й інші, але в печі піци ніде не готували, тож Софія вирішила спробувати. Звідси й назва закладу — «Пічюмі», де перша частина слова — «піч», а друга («юмі») від англійського yummy — смачно. Про це свідчить і напис під назвою на вивісці — «з печі смачніше».

Отриманий державний грант (200 тисяч гривень — з обов’язковою умовою працевлаштувати двох людей) Софія витратила на закупівлю необхідного обладнання: печі, тістоміса, холодильного та виробничого столів, слайсера — пристрою для нарізання продуктів на рівні акуратні шматочки. Приміщення (воно — у центрі міста поблизу супермаркету АТБ) орендує.

Піцу запропонувала відвідувачам свою улюблену — неаполітанську: з пухирчастими бортами і характерними підпалами. Їх не уникнути, адже температура в печі — 400 і вище градусів: щоб спекти піцу, достатньо двох хвилин. Та саме підпали (всередині тісто залишається еластичним) і є своєрідною родзинкою «неаполітанки». Для освоєння всіх тонкощів приготування Софія пройшла навчання у відомій столичній школі піцайоло.

Зараз у її закладі випікають 9 видів піци — грибну, «Цезар», «Маргариту», пепероні, м’ясну, «4 сири», «Гавайську», «Капричозу» та піцу з грушею. У штаті вже не два, а цілих 6 працівників. А Софія успішно здійснила те, про що тільки мріє Едуард Довбах: найняла людей, а сама поїхала працювати в Київ. Основний вид її діяльності як ФОП — ресторанний бізнес, надання послуг мобільного харчування. У Мену вона навідується періодично — для контролю справ. «Пічюмі» й досі залишається єдиною в місті піцерією, яка може працювати за відсутності світла.

— Але генератор все одно купили, — каже Софія. — Адже тісто має вистоюватися цілу добу.

Цей заклад у Мені знають не лише через якісні страви, а й завдяки участі в благодійних ініціативах, які організовує ГО «Волонтери Менщини». Одним з останніх заходів був березневий ярмарок «Квітуча сміливість» — частину виручених на ньому коштів «Пічюмі» передала на придбання автомобіля для наших захисників.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.