Життєдайне джерело Нових Яриловичів: місце, де оживає старовинна легенда

На поверхні швидкоплинно-повноводної річки Немильня відсвічують яскраві відблиски сонця. Гінкий плин підхоплює їх, розмножуючи на тисячі крихітних промінчиків, що витанцьовують на хвильових гребнях. І раптом ні з того, ні з сього світлий день затягнувся небесною широченною завісою, немов ураз настала темна ніч. Місцеві жителі неабияк злякалися. Ще б пак! Такого явища навіть старожили раніше ніколи не бачили.

Одночасно з чорним суцільним покривом вдарив сильний грім, і все село на мить засяяло від пломенистої блискавки. І поки височіла безпросвітна заволока, тут, на землі, сталося страшне диво, яке потім місцевий люд пов’язав усе це з помстою Всевишнього начебто за людські гріхи.

Коли все стихло і розвиднилося, жителі побачили, що церква, яка щойно стояла у центрі села, зникла. Виявилося, що Божий храм щезнув так, ніби провалився під землю. А те місце, де була божниця, немов затягнулося земляною покрівлею… На цій місцині люди згодом поставили великого дубового хреста. Звідтоді до нього ходили молитися люди з покаяннями за гріхи, щоб Бог їх простив.

За деякий час місцеві помітили, як з-під гори, на якій височіла колись церква, пробиваються джерельні струмки. Люди прийняли це як прощення Всевишнього, який зжалився над ними і на знак милості дав їм цілющої водиці.

Таку легенду розповіла нам жителька села Нові Яриловичі на Ріпкинщині Катерина Смаль, фахівчиня відділу Центру надання адміністративних послуг Добрянської селищної ради, якій територіально підпорядкований і вказаний населений пункт.

З роками неподалік цієї гори збудували нову церкву, але у період великої війни минулого століття вона згоріла. І вже саме на цьому місці у наш час збудували великий новий храм, який мовби панує над цією гористою місцевістю, оберігаючи і саме джерело.



Ганна Коновалова та Катерина Смаль

– До 2008 року ця місцевість була зовсім занедбана, – пригадує пані Катерина. – Тоді усі зібралися гуртом і повністю розчистили територію. Збудували дерев’яні сходи, але за цей час, звичайно, вони дуже зіпсувалися… Капличку встановили, священники освятили і капличку, і саме джерело… Кажуть, що нібито від самого місця, де нині розташована церква, є підземний хід, який виходить десь неподалік джерела.

І ось тепер, аби добратися до живильної води, яка витікає зсередини гори, треба пройти по в’юнких дерев’яних східцях. А їх тут рівно сто. Вони нині – безпечні. Їх відновили минулого року.

– За рахунок громадського бюджету та за сприяння голови Добрянської селищної ради Світлани Бицько капітально відремонтовані східці до самого джерела, – розповідає виконуюча обов’язки старости Новояриловицького старостинського округу Ганна Коновалова. – Світлана Іванівна особисто приїжджала і побачила, що сходинки на той час були старі і в аварійному стані. То щоб не занепадало джерело, вирішили капітально сходи відремонтувати.

У керівництва сільради є деякі цікаві плани щодо використання цілющої водиці. Але поки війна, то це не на часі. Тож і говорити про них не варто зараз. Ось після нашої перемоги можна буде і втілити в реальність певні програми.

Я та мій колега були тут раніше влітку. І хоча це була суха літня пора, утім повітря навколо духмяніло вологою та болотяною травою, а неперервна течія заповнювала все навкруги, приколисуючи своїм беззмінним ритмом. Тоді все було інакше, ніж зараз – у першій декаді березня. Лише саме джерело не змінилося. У низовині, де збудована капличка, ще багато чистого снігу, бо сонячним променям не так легко пробитися крізь величезні й могутні дерева – в’язи – та хащі різних кущів.



Ганна Коновалова з джерельною водичкою

Коли ми були минулого разу, то й справді – східці тут були аварійні. Їх треба було замінювати, бо спускатися ними в низовину було небезпечно. Тепер – усе по-іншому.

Стоячи біля джерела, дійсно відчуваєш якусь магічну силу і, відверто кажучи, хочеться більше й більше тут бути, особливо безпосередньо біля живильної водиці. Знаходячись тут, я немов би завмирав, аби не порушити цей крихкий тандем сонячного світла й прозорої водиці, яка лагідно дзюрчить, просочуючись між невеличкими підводними камінцями та горбочками.

На воді, яка витікає з середини височенної гори та утворює малесенькі озерця, віддзеркалюються сліпучі цятки сонячного світла. Мерехтливі брижі вимальовують на поверхні води рух часу, немов нагадують гостеві, що життя, як і ці нерівні блискітки, не є ніколи гладким і однаковим.

І навіть тепер, з плином вікової пори, обміліла Немильня живе. Хтозна, можливо, ця річечка і несе свої води далі якраз завдяки цьому гористому джерелу, яке підживлює її своєю силою – прозорою, як кришталь, водичкою…

Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.