Із полону повернулися 4 захисники Чернігівщини

Ура! Люди, Ваня дома! Боже! Слава тобі, Господи, Святий Миколаю, Ісусе Христе — всім вам дякую, небесні сили! Ми молилися! Я вдячний усім людям, усім моїм сестричкам, хто молився за мого синочка! — щасливі емоції батька визволеного з полону захисника Івана Романа зафіксували журналісти ТСН.

Ці відеокадри облетіли чи не всю Україну й відгукнулися в серцях багатьох. Пан Іван кричав серцем, мабуть, за кожного, хто теж дочекався свого рідного.

Після чотиримісячної перерви 5 лютого відбувся довгоочікуваний, перший цього року обмін полоненими. Із російських катівень визволено 150 військових і 7 цивільних українців. 139 із них перебували в неволі із 2022 року. Серед звільнених — і четверо наших земляків.

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими повідомив, що найстаршому з визволених 63 роки, наймолодшому — 23 (він потрапив у полон 19-річним, обороняючи Маріуполь, і був незаконно засуджений російським судом до довічного ув’язнення). Це є особливістю цього обміну — те, що вдалося визволити 18 оборонців, яких росіяни засудили на довготривалі терміни.

Вдалося повернути як солдатів і сержантів, так і офіцерів — військовослужбовців ЗСУ, а також Національної гвардії України та Державної прикордонної служби. Вони захищали країну на Луганському, Донецькому, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Сумському й Київському напрямках. Більшість із них потрапили в полон під час оборони Маріуполя, а один військовослужбовець Національної гвардії — під час захоплення ЧАЕС. Це — чернігівець, 47-річний Дмитро Ярмак.



Дмитро Ярмак

МАЙЖЕ 4 РОКИ

Дмитра чекали в його «жіночому батальйоні» — так про їхню родину жартує цивільна дружина захисника, 47-річна Оксана. Розказує:

— Він у нас єдиний чоловік. Ми з ним були однокласниками — перші роки навчалися разом у 27-й школі. Потім вони з батьками переїхали, і Діма перейшов в іншу школу. Побачилися ми вже на зустрічі однокласників у 2014 році.

У кожного з них уже було по дочці від першого шлюбу: у Дмитра — Кіра (зараз їй 19), в Оксани — Анастасія (їй 23). Потім у них народилася ще й спільна дитина — Софійка, якій 9 років.

— Ми відкладали офіційне одруження — чекали, поки мала підросте, щоб вона цю подію могла запам’ятати. Планували розписатися у 2022-му, коли їй виповниться 5. Але ось так надовго відклалося...

Дмитро потрапив у полон в перший же день повномасштабного вторгнення — 24 лютого.

— У нього більш ніж 25 років військової вислуги, останній час він служив у Нацгвардії, на Чорнобильській атомній електростанції. Якийсь час мобільний зв’язок ще був, і я знала, що росіяни зайшли на ЧАЕС і Діму з іншими нацгвардійцями захопили. Кілька разів їм дозволяли телефонувати рідним. Діма і 20 березня ще дзвонив. Але зв’язок був поганий. Ми живемо в Олександрівці, нас тоді обстрілювали, будинки горіли. Я де могла зловила сигнал. Ми перекинулися кількома словами: «Привіт». — «Привіт». — «У вас нормально?» — «Нормально». Потім ми дізналися, що їх вивезли в білорусь, далі — у російський новозибків.

Пізніше ми знайшли фото Діми на рашистських сайтах. А 24 листопада 2023 року чоловік подзвонив мені по відеозв’язку через вайбер — йому дозволили. Сказав: «Живий, здоровий, не хвилюйтеся». Йому важливо було знати, що ми живі.

— Ми батька не забували ні на хвилину. Завжди про нього говорили.

Кожен обмін для нас був — як мінісмерть, коли ми дізнавалися, що нашого серед звільнених знову немає. Ті, кого повертали раніше, казали нам, що бачили Діму в полоні.

І цього разу думаю: в «Дії» повідомлення немає, ніхто з рідних нацгвардійців ніде нічого не пише, то, мабуть, у цьому обміні Діми немає. Аж тут приходить повідомлення з Координаційного штабу: «Вітаємо! Ярмак Дмитро Володимирович звільнений з полону». Цих почуттів не передати!

Ми із Софійкою з дому — зразу ж у лікарню, куди привозять визволених. Приїхали Кіра і Дімина мама.

— Діму ми побачили, коли він піднімався сходами у відділення. Дочки і мама кричали йому «Люблю!», а мені хотілося сказати одне: «Дякую, що витримав, що повернувся додому!»



Іван Роман

БЕЗ ОДНОГО ДНЯ 3 РОКИ І 3 МІСЯЦІ

Стільки на свого Ваню чекали його батьки — 58-річний Іван і 55-річна Галина Романи та сестра 35-річна Оксана Бондар.

— Ми кожного обміну так чекали, щоразу думали: Ваня буде стовідсотково! А ось цього разу надії чомусь майже зовсім не було. Коли чоловік мені подзвонив і сказав: «Ваню звільнили», я спочатку подумала, що він пожартував.

Іван Васильович згадує:

— Я подивився в свою «Дію» — і не міг повірити очам: є повідомлення «Захисника звільнено з полону»! Ура!

Та перша розмова після перетину кордону була короткою:

— «Нарешті ми тебе дочекалися, мій ти хлопчику!» — «Люблю вас!»



Віктор Мовчан

30-річного морського піхотинця Віктора Мовчана зустрічала голова Куликівської громади Юлія Постернак.



Віталій Шпитальний

Ще одного визволеного захисника з Чернігівщини — прикордонника Віталія Шпитального — після майже двох років неволі повернули додому.

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими повідомляє, що з початку повномасштабного вторгнення це був 71-й обмін. За весь час із полону повернулися 6422 українці. Чекаємо вдома всіх!

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.