Цукор по 4,02 у Чернігові розмітають за день
Без нього так тяжко, а з ним так добре! Хочеться його знов і знов, туди і сюди! Ще так недавно він був доступний, по три сорок за кілограм! А тепер цукор - по сім гривень. Що робити? Чому наш солодкий став такий дорогий? Чи можна знайти дешевий?
«Не менше 6 гривень за кіло»
На Чернігівщині при Союзі було дев'ять цукрових заводів. До 2000 року залишилося п'ять: Носівський, Парафіївський (ічнянський район), Линовицький (Прилуцький район), завод у Новому Бикові Бобровицького району та у Бобровицї. У 2007-ому працювало три цукрових заводи: Носівський, Парафіївський, Линовицький. У 2008 році — Линовиця і Парафіївка. До 2009-го «дожила» тільки Линовиця. Може, там є дешевий цукор? Поїхала на Прилуччину.
Саджати буряки стало невигідно
— Ти на роботу хочеш влаштуватися? — запитав охоронець біля входу на завод.
Директора ЗАТ «Линовицький цукрокомбінат «Красний» Сергія Прозора довелося трохи зачекати. До нього навідались київські партнери. Чекала на прохідній.
— А ви на городі цукрові буряки вирощуєте? — запитала начальника охорони Юрія Галібаренка.
— Зараз уже ні. Невигідно стало. Колись саджав 20 соток, 4,5 тонни буряків збирав. А скільки для цього міндобрив треба було в землю покласти! Чимало. До того ж стільки буряків сам не обробиш. Полоти, рвати людей наймати треба. Давати 25 гривень у день кожному та ще й добре нагодувати.
Раніше за тонну буряків 70 кілограмів цукру отримував, 60 відсотків жому на корм худобі і 30 відсотків патоки. А торік — тільки 55 кіло цукру, дві тонни жому, патоки зовсім не давали.
— Навіщо вона?
— Корові в сіно додавать. А ще малясуху гонять, міцна виходить — аж гичка з вух стирчить. А тепер, може, заводу вигідніше маляс (патоку) на спиртзавод здавати.
Завод оживе через місяць?
— Завод зараз на ремонті, — каже директор Сергій Прозор. — От якби ви приїхали десь після 20 вересня, тоді б уже розпочалася переробка буряків на цукор. А поки що сировини нема, буряків навіть не починали збирати. Робітники готують обладнання для нового сезону.
По заводу ходить з десяток працівників: фарбують, підкручують, прибирають.
— Плануємо заготовити 130-140 тисяч тонн буряків, — пояснює директор. — За добу завод переробляє дві тисячі тонн.
— А цукрову тростину хіба не переробляєте?
— Ні, завод не пристосований для виробництва тростинового цукру. У нього скоро ювілей — 110 років роботи. Треба міняти комунікації, обладнання. А чи варто? Реконструкція коштує мільйони. Отож підтримуємо вітчизняного виробника.
— Звідки берете буряки?
— Є власні. Засіяли три тисячі гектарів землі ТОВ «Цукровик» Київської компанії «ГАЛС» (власник заводу). Здають люди, сільгосппідприємства.
Вдома цукор не звариш
На призаводському полі вже повисовували голови з гичкою дозрілі буряки. Роздряпала один нігтем, спробувала — солодкий.
— Що роблять люди з буряків удома?
— У борщ кладуть, що ж іще?
— Може, якось переробляють?
— Ну хіба можна про таке розказувати...
— І можна, і треба! (Так ми час від часу і робимо. — Ред.). А цукор можна приготувати?
— Ні, технологія надто складна.
Про тонкощі цукроваріння розповіла головний технолог заводу Надія Надточій.
Виявляється, цукор варять при температурі 75 градусів у семи великих центрифугах, відділяють від патоки. Патоку — на спиртозавод, цукор — у сушарку, просівають від грудочок.
— Чому його не залишають жовтим? Кажуть, жовтий корисніший.
— Замовникам для цукерок, згущеного молока, пепсі-коли потрібен білий цукор, — говорить Надія Іванівна, — Багато цукру «давальницького», тобто, за бажанням, дешевим цукром завод розраховується з тими, хто збирає буряки. Беруть по 15-20 тонн на людину. Потім його пускають у магазини, де теж краще йде білий.
Ми варимо і жовтий цукор. Він виходить з першої партії і трохи з останньої. Жовтий цукор — неочищений, незрілий. Він не відповідає вимогам ДСТУ. Але для здоров'я справді вважається кращим. Та для постійного виробництва потрібно безліч дозволів, треба міняти технологію.
Раніше думати треба було
— А дешевий цукор у вас є? — запитала директора.
— Про це влада мала б подумати два роки тому, коли в Україні було перевиробництво, — відповідає Сергій Прозор. — Тоді цукор треба було скуповувати в державний резерв. А його купували комерційні структури, які тепер і піднімають ціну. Минулі роки в сезон ціна також трохи піднімалась, але ж не вдвічі. Тож дешевого нема.
А в 2005-2006 роках ціни на цукор були дуже низькі. Затрати ж на його виробництво залишилися великі. Цукроваріння стало нерентабельним. Господарства перестали сіяти і здавати цукрові буряки через збитковість. Заводи законсервувались, припиняли роботу через банкрутство. По Україні із 112 заводів у 2005 році залишилося 70. У цьому році — близько 50.
— А то від вас до обласного центру завезли соціальний цукор по чотири гривні?
— Це і є той цукор з державного резерву, який у невеликій кількості скуповувався в урожайні роки. І тепер для показухи продають у великих містах. У селах його нема. У Линовиці цукор по такій же ціні, як і всюди — 6,50 у магазині і 7,50 на базарі. У заводу свого магазину нема. А хоч би й був, продавати нам нічого, склад порожній. Запаси цукру скінчилися.
— Яка сьогодні собівартість цукру?
— Буде відомо, коли розпочнеться виробництво. Але не менше шести гривень.
— Як думаєте, виживе завод?
— Сподіваюсь, будемо працювати. Люди будуть сіяти, ми будемо приймати. В минулому році від населення прийняли на переробку п'ять тисяч тонн буряків. У цьому буде менше, люди мало садили. Тепер жаліють, ціна ж он як виросла. Торік здавачі отримували за тонну буряків по 200 гривень (або цукор і жом), зараз ціну ще не визначили, але не менше 270 гривень буде. Може, й більше. А декому інтуїція підказала: в селищі Слобода Київської області голова сільгосппідприємства зроду буряків не сіяв, а в цьому році 280 гектарів ними зайняв. Угадав.
* * *
Наостанок я все ж таки поцупила в директора зі столу пару грудочок цукру із висіяного в центрифугах. Білий, солодкий. Цукор як цукор. Тростиновий, кажуть, такий самий.
Цукор по 4,02 у Чернігові розмітають за день
На пошуки дешевого цукру вирушили до магазинів та на ринки Чернігова.
Дорогого повно, дешевий розібрали
— Де цукор? — запитуємо в управляючого супермаркетом «Велика кишеня» Віталія Снесова.
— Розібрали, — відповідає. — Учора вранці привезли дві тонни по 4,02 гривні. До вечора вже не було. А одного разу привезли 200 кілограмів, то розібрали за годину.
Брати за такою ціною можна було не більше кілограма на один чек. Щоб якийсь підприємець не скупив увесь, аби потім продати удвічі дорожче.
— Цукор з держрезерву?
— Звідки я знаю? За документацією, з наших складів. Розповсюджується через мережу «Велика кишеня».
В інших супермаркетах знайшли цукор по 7 гривень 14 копійок.
На базарі солодкої радості повно. 6,10-6,20 гривні за кілограм. Ніхто особливо не кидається.
Ідемо на оптові бази, що на вулиці Ріпкинській. Якщо тут не купимо... На одному зі складів велика табличка «Цукор».
— Скільки цукор коштує? — запитуємо продавця.
— Нема цукру. Вже два тижні не продаємо, — відповіла жінка. — Невідомо, де його дешево купити, щоб дешево продавати. А дорогого повно, та ніхто не хоче купувати.
На базах цукор продавали лише мішками по 50 кілограмів. 275-280 гривень за мішок.
Треба вистояти три черги
Заходимо до магазину «Еко-маркет» (розташований він на цокольному поверсі «Мегацентру», колишня «Дружба»). Навколо мішків схилилися люди. Щось нагрібають лопатками. Інші стоять
3 пакетами, чекають чергу за лопаткою. Мішки з цукром. Поруч цінник — 4 гривні 2 копійки. Персонал магазину тільки устигає мішки підносити.
— Добрий цукор? — запитуємо у людей.
— Цукор як цукор. Мені жінка наказала 10 кілограмів купити, — відповів Микола Михайленко з Киїнки. — У руки дають по п'ять. Уже один пакет насипав, проплачу, за другим прийду.
Взяли і собі пакети на касі, дочекалися лопаток, нагрібаємо. Цукор жовтуватий, з грудочками, та вони швидко розбиваються.
— Зважувати у кондитерському відділі, — повідомила продавець.
Підходимо, а там уже чоловік з десять стоять. І цукор, і крупи важать у одному місці.
Біля продавця ваги, а ще миска, лопатка. У кого більше п'яти кіло, висипає у ту миску.
— Це ж ви уявіть, скільки ця дівчина перетягає за день, — роздумує у черзі Микола Михайленко. — Сто чоловік — уже півтонни.
Хвилин п'ятнадцять, і ми біля вагів. Потім черга у касі.
На все про все витратили з півгодини. Якщо цукру треба кілограмів з 15, то приходьте утрьох. Або витратите добрих півтори-дві години.
До речі
Чернігівщина отримала 32 тонни цукру за пільговою ціною. Буде ще?
За словами міністра економіки Богдана Данилишина, собівартість цукру врожаю 2008 року — близько 3 гривень 60 копійок. Тому нещодавнє подорожчання цукру до 7 гривень — виключно спекуляції, переконані в уряді. Уряд уповноважив Аграрний фонд та Держрезерв провести інтервенції цукру за пільговою ціною. Заступник міністра агрополітики України Іван Демчак сказав: «Торговельні мережі отримають цукор по 3,50, плюс буде 15% цінова надбавка, плюс можуть бути витрати на транспортування — максимум кілограм цукру коштуватиме від 4,02 до 4,20». Згідно з інформацією Мінагрополітики, у серпні на ринок потрапить близько 15 тисяч тонн цукру за пільговою ціною.
Скільки з цих 15 тисяч для Чернігівщини? Кажуть, 1085 тонн. 25 серпня, як повідомили в інспекції по цінах, в область надійшло і продавалося 372 тонни цукру, і ціни не перевищували визначені урядом межі. Цукор по чотири гривні можна була купити у Чернігові, Ніжині, Бахмачі. Чому дешевого цукру не отримали села? Важко сказати, але там, як завжди, все дорожче.
Хто закупляв цукор для населення? На двох заводах Полтавської області ВАТ «Оржицький цукровий завод» і ТОВ «Райз-цукор» цукор придбали три чернігівських фірми: ТОВ «Еко» (очевидно, цей цукор і реалізує мережа «Еко-маркет»), ВАТ «Базис» та ПП «Гимак». Також реалізацією цукру займався Ніжинський комбінат хлібопродуктів. Претендентів на реалізацію відбирали у Києві згідно з поданими з місць заявками. В області цим займалося головне управління економіки.
Старі панські заводи потребують мільйони гривень на реконструкцію
— Чому закриваються цукрові заводи?
— Їх обладнання дуже застаріле. Воно відповідає рівню розвитку середини XX століття або ще відсталіше. Звідси — висока собівартість продукції. Реконструкцією старі-нові власники не займалися. Всіх цікавив лише прибуток, якомога більший, — говорить Олександр Щербатий, головний спеціаліст відділу організації виробництва та маркетингу продукції рослинництва обласного аграрного управління. —При такому рівні виробництва прибутки неможливі. Будемо сподіватися, що Линовиця все-таки запрацює.
***
Цукрові заводи дісталися Чернігівщині, у більшості, ще від панів. Обладнання, технології, рівень — сторічної давності. Треба міняти, але хто дасть на це гроші? Потрібні мільйони.
Олена Гобанова, Марина Забіяк, Людмила Пархоменко, Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №35 (1215)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.