«Настав час, коли роботодавцям слід змінити ставлення до своїх працівників»

В радянські часи про існування міста Городня знали не лише в Україні, а й на території всього Союзу. Знали тому, що на етикетках сотень тисяч телевізорів був напис „Городнянський завод „Агат”. А от про те, що на тому заводі, розташованому у невеликому райцентрі, працювало близько З тисяч чоловік, мало кому було відомо. Та й кого цікавило, де і скільки людей працює, в часи, коли проблеми безробіття не існувало. Та прийшли 90-ті роки XX століття, і заводу „Агат” не стало, натомість з’явилася проблема безробіття, а в Городні, як і в сотнях інших українських райцентрів, з ’я-вився центр зайнятості, який багато хто називає просто „біржею”. Вже 15 років працює в Городні ця служба, за цей час в районі 10 (!) чоловік змінювали один одного на посаді голови райдержадміністрації. Натомість всі 15 років незмінним директором Городнянського районного центру зайнятості була Людмила Рогачова. Саме цю жінку було визнано “Людиною 2005 року” на Городнянщині. Цікаво, що район вважається одним з неблагополучних щодо показників безробіття не лише в області, а й в Україні, а от тутешній центр зайнятості — одним з найкращих. Чому так? Про це та інше в інтерв’ю з Л. Рогачовою.



Л. Рогачова: — Тисячі людей, здебільшого молодь. які раніше працювали на "Агаті", втратили роботу, у Городні діяв також потужний комбікормовий завод, де було400 працівників. Завод цей, щоправда, єй досі, але тепер у нього не ті потужності. і, в кращому разі, люди зайняті неповний робочий день. Неподалік від міста був учбовий аеродром Чернігівського військового училища льотчиків, де працювали військові, а члени їхніх сімей мали роботу в райцентрі. Тепер нічого цього немає. А ще відбулося масове звільнення працівників сільського господарства. Зараз у нашому центрі зареєстровано 674 непрацюючих мешканці із сільської місцевості.

Кop-: — А скільки загалом? І, якщо можна, назвіть статистику сусідніх районів.

Л. Рогачова: — У мене є статистика на 1 січня 2006 року: 2220 безробітних зареєстровано у нашому центрі, 754 — у Шорському та 1015 — у Ріпкинському.

Кор.: — Чому так?

Л. Рогачова: — Частково я вже дала на це відповідь. Щоб дати таку статистику, достатньо сумної історії з „Агатом”. А ліквідація тваринницьких комплексів у Дібровному та Смичині! Там зараз масове безробіття, а ще воно охопило Івашківку, Лемешівку, Кузничі, Полісся, інші села та хутори району. І, незважаючи на це, ми працев-лаштовуємо багатьох людей. Адже бували періоди, коли у нас до 6 тисяч безробітних було зареєстровано (це у 2002-2003 роках). Наприклад, минулого року влаштували на роботу 1018 чоловік в районі, а 200 го-роднянців навчили новим професіям за кошти центру. Багато людей працювали на громадських роботах.

Кор.: — А що це?

Л. РогачоваДуже хороша справа, в організації якої нам допомогло керівництво обласного центру зайнятості. Близько 100 тисяч гривень ми використали минулого року на оплату праці учасників громадських робіт, а це — догляд за інвалідами, важкохворими, робота у психоневрологічному диспансері, ремонти приміщень сільських клубів, бібліотек, фельдшерсько-акушерських пунктів. До речі, люди, які працювали, отримували гроші, не менші від мінімальної заробітної плати. Було також створено 62 дотаційних робочих місця. Поясню, що це. Схема роботи така: на підприємстві створюється робоче місце, роботодавець бере на роботу працівника, а центр зайнятості компенсує роботодавцеві заробїгну платню, яку отримав цей новий працівник. Минулого року це коштувало нашій службі близько 210 тисяч гривень. Якщо до нас зверталися громадяни (безробітні), які хотіли зайнятися підприємництвом, ми також їм допомагали. Минулого року 42 людини стали підприємцями за нашої допомоги, на це витрачено 88 тисяч гривень.

Кор.: — Чим саме ці люди тепер займаються?

Л.Рогачова: — Вони брали гроші на організацію деревообробних майстерень, на розвиток тваринництва, на вирощування курей тощо.

Кор.: — Чи трапляються випадки, коли людина реєструється на „біржі", отримує допомогу з безробіття, а працювати насправді не бажає і відмовляється від ваших пропозицій щодо працевлаштування?

Л.Рогачова: — Всяк буває. Був один випадок, коли людина обробляла 20 гектарів землі, а місячний заробіток (той, що вона декларувала) був у нього... 200 гривень. І ми мусили його реєструвати як безробітного. Річ утім, що в селах ніяка служба і досі не може визначити реальний доход громадянина, родини. Якщо ж нема цих офіційних доходів, людина (сім'я) не може користуватися пільгами. Ними можна користуватись тільки тоді, коли така людина перебуває у нас на обліку. Деякі приходять і просто в очі кажуть: „Знаєте, де ми бачили ваш центр зайнятості і всю вашу службу?!.. Саме отам, де ви й подумали. Ноги б нашої тут не було, якби без вашого „папірця” ми могли субсидію отримати”.

Кор.: — Є якийсь правовий вихід з такої ситуації?

Л.Рогачова: — Слід негайно відрегулювати на законодавчому рівні положення про одноосібне селянське господарство. Робота їх має бути легалізована, і, повірте, можна зробити так, щоб надалі зручно було працювати і взагалі існувати всім сторонам, задіяним у коловерті навколо права і безправ'я. Все одно колись ми прийдемо до порядку, але краще раніше. Наприклад, людина отримує від свого господарства прибуток, який дорівнює, скажімо, 200 гривням. Все прозоро, все справедливо, і людина звертається у відділ субсидій, де перевіряють стан справ, а потім цей громадянин отримує законну субсидію, як малозабезпечений. Це я кажу для прикладу, щоб було зрозуміло кожному. А зараз у законі про матеріальну допомогу зафіксовано, що людина має право на оту допомогу, якщо вона або працює, або перебуває на обліку в центрі зайнятості.

Кор.: — Якими є причини того, що люди відмовляються від пропонованого вами місця роботи, віддаючи перевагу статусу „офіційного" безробітного?

Л.Рогачова: — Причин багато. По-перше, маленька заробітна плата. По-друге, останнім часом непомірно зросли „апетити” деяких роботодавців. Поясню: якщо беруть на роботу водія, то хочуть, щоб водночас він був ще й вантажником, якщо беруть токаря, вимагають, щоб він виконував ще й обов’язки прибиральниці. Я переконана, що настав час, коли люди вже змінили своє ставлення до роботи, отже і роботодавцям необхідно змінити підхід до своїх працівників. А по-третє... (по-третє я мушу повернутися до сказаного вище): річ у тім, що з кожним роком знижується мотивація до праці взагалі. Виходить, що якщо сім’я малозабезпечена, то всіх видів допомоги вона може отримати, скажімо, 400 гривень. Скажіть, будь ласка, чого в такому разі йти працювати на 350 чи на ті ж 400 гривень, які можна отримати як допомогу? Інша річ, якби заробітна плата складала 1000 гривень. Отже для того, щоб працюючі не були в гіршому становищі, аніж непрацюючі, слід підвищувати рівень заробітної плати! і знову ж це недоробка законодавців.

Кор.: — Трапляються у практиці якісь~особливі випадки, ситуації, коли раптом всі оці недоробки проявляються просто, як би це сказати, в кричущій формі?

Л.Рогачова: — Всяке буває. 1 запитання ваше мені зрозуміле. Привозять, наприклад, до нас на підводі людину, людина хвора, ледве на світі животіє. Але везуть, щоб показати — живий, мовляв, тож допомогу давайте! А ми мусимо такій людині пропонувати роботу. Якби ви почули, що говорять такі люди! А групу він отримати не може, щоб допомогу як інвалід, а не як безробітний, отримувати.

От в таких умовах і доводиться нам працювати. Робимо, що можемо. І можемо багато, але могли б набагато більше, якби законодавці допомогли нам відрегулювати питання, які одразу перестануть бути проблемними.

Олександр Супронюк, «Гарт» №14 (2246) від 6 квітня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.