Жива професія

Уявіть, що на одязі підозрюваного знаходять маленьку буру цятку. Що це? Кров? іржа? Фруктовий сік? Фарба? Жоден експерт не береться визначити. А за допомогою мого реактиву це можна зробити за од ну хвилину.
«Шерлок Холмс і доктор Ватсон»



КРАПЛЯ КРОВІ НА РУКАВІ...

Так уже склалося, що у День медичного працівника преса про судових медиків si адує нечасто. Можливо, тому, що у повсякденному житті ми зустрічаємося з ними значно рідше, ніж з терапевтами чи окулістами. Проте чули про таку професію, без сумніву, всі, чому значно посприяли детективна література і кіно. Але ж чи всі мають правильне уявлення про роботу судме-дексперта? Дозвольте висловити у цьому сумнів. Детективні фільми та романи переповнені персонажами, котрі іменуються судовими медиками, однак протягом усього сюжету займаються справами, які до судової медицини жодного відношення не мають. Чарівна Зіночка Кібріт із серіалу «Слідство ведуть знатоки» однаково добре розуміється і на фальшивих купюрах, і на резус-факторах. Хоча насправді мала б розумітися лише на чомусь одному. Про не менш чарівного агента ФБР Скаллі із «Секретних матеріалів», яка частіше хапається за пістолет, аніж за скальпель, взагалі нема чого говорити. Доктор Ватсон ні в оповіданнях, ні у фільмах не для Шерлоку Холмсу жодної медичної поради, зате сам Шерлок Холмс. .. Ось він-то, винаходячи реактиви, за допомогою яких можна відрізнити кров від томатного соку, і займався тим, чим судовим медикам належить займатися. Все значно простіше, ніж у кіно. Вистежують і ловлять злочинця оперативники . Викриває підозрюваного у злочині на підставі волосини, знайденої на місці події, слідчий. Але довести, що ця волосина раніше була частиною зачіски саме цього затриманого, який завзято заперечує свою провину, має судовий медик. Фальшивими ж грішми та інопланетянами займаються зовсім інші експерти.

До речі, помиляються й ті, хто вважає, ніби судової медицини не було доти, доки великий детектив З Бейкер-стрит не здогадався капнути краплю власної крові у пробірку з винайденим ним реактивом. Ото вже ні! Судова медицина почала розвиватися ще з XVI століття, коли органи дізнання почали практикувати залучення лікарів для визначення осудності осіб, які вчинили злочин. Вже карний кодекс Карла V «Ка-роліна» (1532 рік!) передбачав обов'язкове проведення такої експертизи. У XVI-XVII століттях з’явилися ціпі трактати із судової медицини, серед яких фахівці особливо відзначають праці французького хірурга Амбруаза Парі «Трактат про висновки лікаря і бальзамування трупів» (1594) та італійського лікаря Закхіаса «Питання судової медицини» (1621). І це за тих часів, коли «звичайна», так би мовити, медицина всю Європу лікувала винятково за допомогою кровопускання та мазей із «поту жаби»! Згодом були започатковані кафедри судової медицини у Франції, Німеччині, Італії, Великобританії, Бельгії.

У Росії необхідність проведення судово-медичних експертиз була офіційно закріплена у 1716 році «Військовим статутом» Петра І. Через відсутність достатньої кількості лікарів експертиза спочатку проводилася лише у великих містах. Потім у великих містах і повітах з’явилися посади міських і повітових лікарів, до обов'язків яких входи- . ло вирішення питань судово-медичної експертизи. Узаконення судової медицини у російському суді почалося у першій третині XIX століття. У 1829 році набули чинності «Правила для лікарів при судр-вому огляді та розтині мертвих тіл»), а у 1842-му було затверджено «Статут судової медицини». Наприкінці XIX століття при медичних факультетах університетів були засновані самостійні кафедри судової медицини. Історія, погодьтеся, вражаюча. Але це все те, що було. А що є зараз?

Бажаючи це з’ясувати, ми й відвідали Обласне бюро судово-медичної експертизи, що знаходиться на вулиці Шевченка, 36.

МИНУЛЕ НА ШЛЯХУ В МАЙБУТНЄ

Відразу ж зазначимо, що ця адреса може дуже скоро змінитися. Бюро запропонували нову оселю, стару ж збираються зносити. Звичайно, Одноповерхові будиночки, у яких розміщуються лабораторії, можна було б назвати затишними, проте надто вже вони затісні. Саме такими, мабуть, були повітові лікарні за часів Антона Павловича Чехова: низька стеля, рипучі двері кабінетів, різкий запах ефіру в коридорі. Та ще безпородний пес Барбос, що сховався від дощу під дерев'яними сходами у дворі, і ретельно доглянуті квітники під вікнами.

Нічим не відрізняється від інших і кабінет начальника бюро, судового медика з більш ніж тридцятирічним стажем Володимира Вишневського. Ось тільки плаский монітор комп’ютера дещо вибивається із загального інтер’єру а-ля лікарня позаминулого століття. Зате три ікони на шафці, подарунок одного з київських монастирів, — саме те.

— Володимире Івановичу, як приходять у судову медицину?

— Після закінчення медичного інституту бажаючі мають пройти відповідну інтернатуру. Раніше судових медиків готували рік, зараз — півтора, а то й два роки. Кафедра післядип-ломної освіти є у Києві, у Харкові є інститут судової медицини. В Одесі готують судових імунологів і цитологів. Особисто я пройшов таку інтернатуру відразу ж після закінчення Оренбурзького державного медичного інституту.

— Тож чим судові медики відрізняються від «звичайних» лікарів?

— Якщо, так би мовити, «лікуюча» медицина займається з'ясуванням причин захворювання, то ми основним чином встановлюємо причини смерті. У нас є судово-токсикологічне відділення, яке займається отрутами, алкоголем. Є криміналістичне, де ідентифікують знаряддя, якими завдано травм потерпілим. У гістологічному відділенні вивчають зрізи тканин, які експерти беруть при проведенні розтинів. Є служба імунології та цитології, де працюють з кров’ю, з волоссям, вилученими з місць подій. Але за спеціалізаціями діляться в основному лабораторії, а професія судового медика як такого передбачає загальну судово-медичну експертизу, загальну практику. Судова медицина відрізняється від «звичайної» за багатьма параметрами. «Лікувальники» лікують захворювання: хірург — свого профілю, терапевт — терапевтичного, окуліст — пов’язані з проблемами зору. А судовий лікар зобов’язаний знати всі ці спеціальності, тому що у нашій практиці зустрічаються ушкодження мало не всіх органів людського тіла. Ми більше працюємо з травмами, аніж із захворюваннями. Працюємо на межі медицини та юриспруденції. Адже від висновків наших експертиз дуже часто залежать долі людей, міра покарання того чи іншого злочинця, торжество або ж поразка справедливості.

— Вас часто піднімають «по тривозі»?

— Ні, у нас нормований робочий день. Але є чергове відділення, яке працює цілодобово. За минулий рік майже 3 тисячі виїздів було. Іноді виїздити начебто і не потрібно, наприклад, коли відомо, що людина довго хворіла, проте виїжджаємо: подивитися медичні документи, переконатися, що немає ушкоджень. Адже подеколи так буває, особливо у селах, що приїжджає до бабусі онучок і «душить» з неї гроші. А потім душить і саму бабусю. І намагається видати її смерть за природну.

— У Вашій практиці було що-небудь незвичайне, таке, що особливо запам'яталося?

— Вся робота цікава, тому важко сказати. Пригадуються в основному останні справи. Ось, наприклад, знайшли труп у квартирі, замкнутій зсередини на всі замки. І вікна зачинені. Класичний детективний сюжет. Людину задушено удавкою, причому мотузка закручена за допомогою дерев’яного важеля. Міг і сам закрутити, а могли й допомогти. Але за низкою ознак встановили, що це самогубство. Самогубець — хронічний алкоголік — дійшов до того, що вже не було за що пити. Хоча траплялися випадки, коли вбивці імітували самогубство. Проте ми доводили зворотне, з’ясовували істину. Є ряд ознак, за якими можна це визначити.

Бувало, що нас викликали «на труп», а коли ми приїжджали, то виявлялося, що «труп» живий. Втім у морг на розтин живих, дякувати Богу, ще не привозили. Хоча таке траплялося І в Україні, і в Росії, але лише тоді, коли на місці не було судових медиків.

Зараз збільшилася кількість трагічних випадків із скутерами. Тх вільно купують, ганяють без прав, а то й напідпитку. В результаті маємо 1-2 нещасних випадки за тиждень.

— Володимире Івановичу, у Вас чималий стаж роботи. Як Ви вважаєте, чи відрізняється злочинність тридцятирічної давнини від сьогоднішньої?

— Дуже. За характером травм можна судити, що злочинність стала більш жорстокою. Надивилися цих фільмів... Адже раніше, якщо підчас бійки людина впала, тої! ніколи не добивали. А зараз обов’язково доб’ють ногами. Гамселять так, що місця живого не залишається. А найстрашніше те, що так само почали битися і дітлахи, яким по 7-8 років, — ногами і з перекошеними від люті обличчями. Крім того, раніше на руках не було стільки вогнепальної зброї. А зараз стріляють, причому обов'язково зроблять кілька пострілів у тіло і контрольний у голову. Раніше такого не було. Якщо й влаштовували серйозні «розбірки», то тільки до першої крові.

— Ви не шкодуєте, що обрали саме цю професію?

— Ні, абсолютно не шкодую. Це цікава і жива професія.

* * *

У штаті бюро налічується 137 співробітників. У Чернігові працює 82-а, решта трудяться у різних населених пунктах області. Напередодні свята не хочеться говорити про проблеми, про хронічне захворювання нашої медицини — гостру фінансову недостатність, яка не обминула й медицини судової. Хочеться просто побажати нашим медикам побільше щастя і поменше роботи! Адже ті 13 тисяч справ, якими зараз займається Чернігівське обласне бюро судово-медичної експертизи, — це не тільки підвищене навантаження на його співробітників. Це 13 тисяч покалічених і померлих людей. Що дуже й дуже сумно.

Так уже склалося, що у День медичного працівника преса про судових медиків згадує нечасто. Але без них у нашому житті було б ще більше зла і менше справедливості. А, значить, ще сумніше.

Довідка

Судово-медична експертиза — медичне дослідження і висновок щодо спеціальних медичних і біологічних питань, які постають у судово-слідчій практиці. Проводиться для встановлення причини смерті, визначення характеру тілесних ушкоджень, стану здоров’я, віку, ступеня сп’яніння, ідентифікації особистості тощо. Судово-медичну експертизу проводять лікарі, які отримали спеціальну підготовку і займають посади судово-медичних експертів. Результати експертизи оформляються у вигляді вис- 4 новку (акта). Питання судово-медичної експертизи вивчає З спеціальна наукова дисципліна — судова медицина.

Судова медицина — медична дисципліна, яка вивчає медико-біологічні проблеми, що виникають у процесі діяльності органів слідства та суду. 5 Судова медицина тісно пов’язана з багатьма медичними (патологічна анатомія, травматологія, токсикологія тощо) і правовими (криміналістика, карне та цивільне право і процес) дисциплінами. Під час розвитку судової медицини виокремилися як самостійні науки судова хімія, судова психіатрія, судова токсикологія тощо.

Олег Яновский, «Гарт» №24 (2308) від 15 червня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.