Найважливіша нагорода Володимира Скрипки

Полковик міліції у відставці, а нині — заступник директора Центру пїдвищення кваліфікації працівників органів державної влади місцевого самоврядування, державних підприємств. установ та організацій Володимир Несторович Скрипка належить до когорти тих, хто вмиє спілкуватися з людьми. І не лише за святковим столом, хоча для цього є привід, адже моєму співрозмовникові виповнилося 60, а й за викладацькою кафедрою.



Свого часу Володимир Скрипка стояв біля витоків створення Чернігівського училища міліції на базі колишньої школи міліції. Працював у навчальному закладі на роних керівних посадах — заступником начальника училища з виховної роботи, проректором з робота особовим складом.

— Педагогічна діяльність в училищі — то особлива сторінка моєі біографії, - говорить Володимир Скрипка — П'ятнадцять років я віддав роботі з курсантами. Разом із генералом Олексієм Євдокимовим створювали училище, формували його структуру, комплектували колектив.

... Родом Володимир Скрипка із Корюківки. Свого часу з відзнакою закінчив технічне училище. Вивчився на слюсаря механоскладальних машин II розряду.

— До армії понад два роки трудився на Кременчуцькому автомобільному заводі, — розповідає ювіляр.. — Збирав потужні КрАЗи. Потім служив у Заполяр’ї, у підрозділі ракетних військ протиповітряної оборони. Командування пропонувало залишитися, але мене тягло до рідного дому. Приїхав до Корюківки уже членом парні.

У Корюківському райкомі Володимира Скрипку відразу взяли, як то кажуть, в оборот: тричі пропонували піти працювати у міліцію, а той відмовлявся. Тоді перед Скрипкою поставили ультиматум — або міліція, або така характеристика, що потім пожалкує.

— Довелося вибирати райвідділ міліції. Отримав звання молодшого лейтенанта. Чого тільки не побачив за роки служби у правоохоронних органах! Намагався ставитися до людей із розумінням, навіть до злочинців. Ніколи не прагнув їх посадити до в’язниці. Якось п'яний молодик затіяв у центрі Корюківки бійку. Мене викликали на підмогу, аби втихомирити розбишаку. Його вдалося скрутити. Порушили кримінальну справу. Але подивився я, який він молодий, як плаче його мати, та й пожалів хлопця. Дали йому тоді умовно один рік з відстрочкою виконання вироку.

Доводилося Володимирові Скрипці затримувати й озброєних злочинців. Одного навіть ніс на руках аж до райвідділу міліції.

— У темряві не розгледів у руці злочинця ножа, — згадує Володимир Несторович. Цг Схопив за руку, аж раптом з неї на асфальт випала холодна зброя з великим лезом. Я не розгубився, схопив чоловіка за одяг, підняв над собою і поніс.

Ще одна риса характеру Володимира Скрипки — він любить учитися. За його плечима — Ленінградське вище політичне училище, Академія МВС СРСР, тепер Центр підвищення кваліфікації, де сам навчає.

Володимир Несторович має урядові нагороди. Але найважливішою нагородою життя він вважає свою сім’ю — дружину Галину Василівну, сина Дмитра, який пішов батьковими стопами і став міліціонером, та доньку Олену — співробітника Чернігівської митниці. Онук Владислав — учень чернігівської школи №29.

— Де б я не був, де б не працював, родина завжди була моєю надійною опорою!

P.S. До численних побажань ювілярові приєднуються і гартівці, здоров’я, миру та добра Вам, шановний Володимире Несторовичу!

Андрій Димич, «Гарт» №3 (2287) від 19 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.