GOROD.cn.ua

Чернігівщина incognita

Чернігівщина incognita First Previous Next Last

"ДІМ", "ПОЛЕ", "ХРАМ": ДУХОВНИЙ ПРОСТІР МИСТЕЦТВА ЧЕРНІГІВЩИНИ


У найновішій культурології досить часто говорять про "метафізику Петербурга", "метафізику Києва", маючи на увазі їхній духовний "ландшафт", приховану від повсякденності духовну енергетику, естетичну ауру. Проте чи є така енерго-інформаційна естетика "в глибинці", у тому провінційному світі, з пограниччя з яким столиця дістає й запліднює національну культуру? Натурально є, але розкривається вона лише в прилученні до сучасного культурного космосу, до світу мистецтва, коли "душа провінції" починає звучати в унісон з душею національною, і ширше для нас - європейською.
       Духовний простір мистецтва Чернігівщини репрезентує особливу, "дивовижну" метафізику Сіверського краю, пов'язану з язичницьким слов'янським пантеїзмом, з візантійським стилем православних храмів, з християнською аскетикою Антонія Печерського, бароковим універсалізмом Лазаря Барановича, з духовною енергетикою святого Феодосія, з імпресіонізмом Михайла Коцюбинського, з символізмом Михайла Жука, з відчуттям "зачарованості" придеснянського краю Олександра Довженка.
       На разі звернемося до образів сіверянської естетики, як вона виглядає у творчості сучасних митців, що модерно-інноваційно (а значить "дивовижно") продовжують духовні традиції древньої Чернігівщини і, перш за все, візантійського стилю та українського бароко.
       Згадаємо, зокрема, що саме естетика бароко, стилістика якої визначалась в Україні як "чудне а містеріальне", стала провідною для сіверянської духовності з XVII - XVIII століть. Поетичні твори Лазаря Барановича і Іоанна Величківського, Троїцький собор і Катерининська церква, "чернігівський стиль" релігійного співу відзначались високим пафосом, чуттєвою пишністю, візуально-образною дивовижністю. Традиційні художні ідеї, що походять ще з Київської Русі, трансформувалися під впливом європейських форм. Візантійсько-православні духовні цінності зв'язувалися, з одного боку, з народною естетикою, а з іншого - з поетикою Бароко. Виникав дивовижний феномен чернігово-сіверсь-кого мистецтва, в якому наочно виявилось так зване "двовір'я" поліського краю, де органічно поєдналися міфологічно-язичницькі і християнсько-православні ідеали.
       Надалі бароко XVII - XVIII століть інноваційно відтворюється в авангардних формах "необароко" XX століття. Сьогодні теж маємо ретроспективне повернення до традиційної української художньої стилістики в різноманітних творах постмодернізму й трансавангарду. Традиції переходять у новації, естетика - в "еніоестетику".
       За доби соцреалізму у вітчизняному мистецтві панували відомі стереотипи зображення, що тематично пов'язувалося з ідеєю будівництва нового суспільства і виховання нової людини, а за формою - з "передвижництвом" та італійсько-іспанським академізмом. У зв'язку з трансформацією соціального буття і людської свідомості в останнє десятиріччя з'являються не тільки оновлені вирішення традиційних тем і сюжетів, але й небувалі досі чи "добре забуті" старі образні схеми. Мова йде передовсім про так звані архетипи або першообрази творчості, в яких енерго-інформаційна естетика українського художнього мислення виявляється через відтворення традиційних етнонаціональних образів та символів. Виникає "еніоестетика" архетипів.
       Сіверянські художники і графіки звертаються до слов'янської міфології, християнської релігії, українського національного типу тілесності, ментальності, етнопсихології та етнокультури. Пейзажі, "портрети в інтер'єрі" і навіть батальні сцени набувають характерних "ландшафтних" рис регіону, насичуються архетипними "першообразами" рідної природи з вітряками і церквами, тихою водою повені і ріками дитинства. За мотивами православних ікон, творчих схем "козака Мамая" і "парсун" гетьманської України з'являються нові жанри портрета, вибудовується іконосфера духовно насичених образів. Все частіше звучать сакральні мотиви, відтворюються образи Христа, Божої Матері, архангела Гавриїла, святого Феодосія, релігійно-естетичні та енерго-інформаційні потенціали біблійних сцен, молитов, Благовіщення, Вознесіння тощо. Етнонаціональні архетипи форми зберігаються й набувають нового дихання також у представників декоративно-ужиткового мистецтва, в монументальному живописі, кераміці, ковці, витворах з дерева і металів, сучасних дизайн-проектах з камінами, панно й вітражами.
       Попри всієї розмаїтості, навіть строкатості мистецьких шкіл, напрямів і образотворчих концепцій, мабуть, можна, хоча б уявно-галерейно, поєднати наших митців-земляків через ідею сіверянської еніоес-тетики "зачарованої Десни" (О.Довженко). Бо естетика "вища" за творчість, то її "філософія", методологія образотворчої дії та сприймання. Як доведено в сучасній філософії мистецтва, переживання художніх хронотопів (часово-просторових образів) обумовлюється передусім навколишньою природою, етнонаціональним ландшафтом, усталеними для життєвого середовища "образами руху". Відтак будь-яка естетика, творче кредо має не лише етнонаціональні, але й субетнічні, регіональні виміри. Одним з них є енерго-інформаційний, тобто злитий з духовною енергетикою творчості, з архетипами історії рідного краю і навіть його географії - неповторним природним і духовним ландшафтом.
       Отже, надалі мова піде про естетику регіону, про субетнічні виміри філософії національного мистецтва. Позачасовість мистецьких архетипів, їхній духовний, енергоінформаційний потенціал пов'язується тут з певним просторовим виміром, з етнографічним ландшафтом, який будує регіональну метафізику культури. Тому, наприклад, "автентична туга" відомого київського мистецтвознавця Олександра Титаренка за Українським Стоунхенджем об'єктивується, на мою думку, не лише в музейних залах з "об'єктними" роботами. Автентичний Український Стоунхендж знаходиться в просторому дніпровсько-деснянському регіоні селищ Радуль і Радичів, де віддавна існує праслов'янський сакральний космос. Тут розташований і архаїчний "поліський трикутник" із Мезинською стоянкою - один з перших осередків найдавнішої цивілізації, в котрому вже існувала своя меандрова орнаментика і місячний календар. А таємнича "Дівич-гора", відома в усій ойкумені ще за часів Геродота, складає своєрідний центр сіверянської еніоестетики, тобто естетики енерго-інформаційних взаємодій, що просякають часо-простір духовної метафізики нашого краю.
       Інакше кажучи, наша "Дівич-гора" - це і є дивовижний сіверянський Парнас, хіба що хоровод муз тут водить вже не Аполлон, а Лада і Лель. І справді, досить ще раз згадати "зачарованість", пантеїстичний містицизм, бароковість образності від "Слова про Ігорів похід" до творів Олександра Довженка і Левка Ревуцького, щоб усвідомити існування енерго-інформаційних архетипів "дивовижності", які перманентно підживлюють "те, що не вмирає". Ландшафтно, гідросферно і навіть атмосферно (з точки зору "рози вітрів") сіверянська земля і небо породжують-встановлюють естетику тиші, спокою, ісіхастського православно-аскетичного "мовчання". Естетика нашої природи, історії та духовності насичена енергетикою антропокосмічних інформаційних взаємодій - а точніше, синергетикою мистецтва, де зливаються людські та вселенські, небесні та земні енергії. Гео-, етно- та культуро-графічно художня синергетика України має свій слов'янський "дім, поле, храм" і на ,, кучеряво-закруглених просторах між Десною і Дніпром, Сожем, Прип'яттю і Сновом...
       Таким чином, сучасну сіверянську образотворчість можна зрозуміти через феноменологічне вчення про "життєвий світ", в якому формуються сенси регіональної культури. Духовний простір мистецтва Чернігівщини розгортається за структурою основних універсалій "життєвого світу", які розкрив ще німецький філософ Мартін Гайдеггер і актуалізував український культуролог Сергій Кримський: "Дім", "Поле", "Храм". В архетипах і кенотипах місцевої образотворчості вони візуально відтворюють природний і соціокультурний ландшафт субетнічного буття, образно встановлюючи "землю" і "небо" Чернігово-Сіверського краю. Категоріальний ряд нашої сіверянської еніоестетики понятійно репрезентує і вчення українського філософа Григорія Сковороди про триєдину структуру буття: "макрокосм" - "мікрокосм" - "світ символів".
       Говорячи про молоді, "дивовижні" музи Придесення, ми підкреслюємо їхню "вкоріненість" в Чернігово-Сіверянський "Дім", "Поле", "Храм".


       
       

ДІМ


       Історичний та архітектурний пейзаж Чернігівщини є "колисковим", "джерельним", "архетипним" для всієї України. Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч, Остер - старовинні міста її північного Лівобережжя. Одна з найдавніших у Київській Русі Сіверська земля стала "домом", де народилися знані діячі вітчизняної історії: князь Ігор, архієпископ Баранович, гетьман Полуботко, граф К.Розумовський, нинішній Президент України Леонід Кучма. Чернігово-Сіверська "земля" і "небо" породили шедеври національної культури: від П'ятницької церкви до творчості Іоаникія Галятовського і Леоніда Глібова, Михайла Коцюбинського і Бориса Грінченка, Марії Заньковецької і Михайла Жука, Павла Тичини і Олександра Довженка, Григорія Верьовки і Левка Ревуцького.
       Мистецький "макрокосм" і "мікрокосм" Чернігівщини, наш сіверянський "Парнас" і "Монпарнас" знаходять образно-символічне виявлення в особливій художній мові, що стилістично відзначається естетичним пантеїзмом, довженківською "зачарованістю", пастельною м'якістю колористики. "Замріяна" художня мова визначає і казково-зачаровану, "дивовижну" стилістику традиційного та інноваційного образу. Звідси й особливий регіональний стиль, як естетично адекватне виявлення й оформлення субетнічного народного ідеалу (наприклад, "червоне - то любов, а чорне - то журба" в колористичних особливостях чернігівської традиційної вишивки, в роботах Олександра Саєнка та його мистецького родоводу).


       
       

ПОЛЕ


       Природний ландшафт, мальовниче довкілля Поліської землі та "незайманої дівиці" Десни відтворюються в сучасному сіверянському мистецтві пейзажним розділом. Музи чернігівської поезії, музики, театру, візуального мистецтва напрочуд ліричні, м'які, щиросердні. їхня дивовижна задушевність породжується м'якістю самої природи, її "чистими" тонами, і не тільки соковито-зеленими чи дзвінко-блакитними, а навіть волого-сірими. Географія українського Полісся, спокійні, застиглі краєвиди з лісом і полем, озерами і чистоводною річкою Десною надихають митців і поетів на казково-пантеїстичний, напівмістичний захват рідними місцями, екологічними домівками. Це і є чародійне "поле" життєвого світу нації та людини, де відбувається їхнє етнокультурне буття, безпосереднє переживання історичного існування.
       "Поле" - це сакральне місце народження і смерті, праці і побуту кохання й батьківського щастя, а тому - "дивовид", що породжує дивовижнють образів. Мотив "поля" в сіверянському мистецтві розкривається темою народних звичаїв та обрядів, українських традицій і свят як язичницьких, так і християнських. "Мистецька етнографія", представлена через дивовиди" сіверянських митців, розширює наші уявлення про "макрокосм , мікрокосм" і "світ символів" субетнічної, регіональної культури Чернігівщини.


       
       

ХРАМ


       Сучасна Сіверянська образотворчість також представляє "святі місця" чернігово-Сіверської землі. Це теж наші архетипи-дивовиди, які надихають багатьох митців. Найдавніший Спасо-Преображенський собор, домонгольська П'ятницька церква, підземні споруди Троїцько-Іллінського монастиря, барокова Катерининська церква, інші храми в Чернігові, Седневі, Новгороді-Сіверському, Козельці - це образи православної Лівобережної України, архітектурні іпостасі слов'янського духу. Вони неодноразово з'являються у творах чернігівських майстрів, якщо неявно, то внутрішньо, духовно - на рівні еніоестетики. Мабуть, їхня духовна енергетика і викликає феномен "дивовижності" сіверянських муз, естетичної здатності сучасних митців до духовних пошуків, до експерименту в контексті енерго-інформаційних традицій і новацій, архетипів і кенотипів. Синергетика фаму переходить у синергетику образу, в художній "дивовид".
       Відтак українська релігійна душа, що втілилась на Чернігівщині в ікону Єлецької Богородиці, в святого Антонія і святого Феодосія, розгортається в сіверянському мистецтві через біблійні й духовно-сакральні сюжети. Від зображення хрещення чернігівців у 989 році до реставрації старих храмів і будівництва нових (як на батьківщині Леоніда Кучми) простягається діапазон "богоугодної справи" наших майстрів. Духовно-релігійний план сіверянської еніоестетики та мистецтва ґрунтується на сковородинівському розумінні Біблії як "світу символів". Це дістає наочного виявлення через поєднання природного "макрокосму" і людського "мікрокосму" в цілісну картину буття українського народу, в "Дім - Поле - Храм" Чернігово-Сіверської землі в її історії та сучасності.


       
       Володимир Личковах

Армения



ЦентрКомплект