Чернігівські безхатьки понад усе бояться морозних ночей

Те, що початок нинішньої зими видався дуже холодним, відчули на собі всі, а особливо – безхатченки. Якщо вдень ці люди ще можуть погрітися на вокзалі, у громадських вбиральнях та православних храмах, то на ніч вони чекають із острахом. Ті, кому пощастило, зможуть пережити зиму в маленькому, але теплому приміщення Чернігівського центру соціальної адаптації бездомних та безпритульних. Більшості ж сподіватися немає на що, окрім як на доброту та жалість містян, які часто закривають очі на те, що у підвалах їхніх будинків ночують бездомні.


Вдень – під церквою, вночі – у підвалі

Чернігівського безхатька Дмитра Бачуріна я зустрів у історичному центрі Чернігова – на Валу. Під оком у нього синець, на руках рани, схожі на опіки.
– Ночую у багатоповерхівці, в підвалі на гарячих трубах, – пояснює бездомний. – Через це і опіки на руках та ногах. Синці ж від того, що інколи дістається від «добрих» жильців, які невдоволені моїм сусідством. Тому з місця ночівлі стараюся йти рано-вранці, коли ще всі сплять, – продовжує Дмитро. – Зранку заходжу до храму, щоб погрітися біля батареї. Там мені завжди дадуть водички та хліба.
Просидівши кілька годин в одному з православних храмів Чернігова, бездомний Дмитро прямує до так званого похідного намету, що під стінами церкви Святої Великомучениці Катерини. Щодня для таких як він із одинадцятої години ранку там роздають гарячі обіди. Далі маршрут безхатька проходить через Центральний ринок. Торговці м’ясного павільйону вже звикли до того, що після торгівлі до них підходять бездомні і просять обрізки сала.
– Хтось цибулину дасть, хтось сала вріже – так і перебиваюся, – каже Дмитро. – Буває, дають милостиню біля храму, переважно це прості люди, бо багаті до церкви рідко заходять, та й подають неохоче.
Зима для бездомних, немов стихійне лихо, котре влада воліє не помічати. Дмитро жаліється, що змушений шукати притулку в підвалах житлових будинків і не розуміє, чому у центрі міста не можна поставити намет з обігрівом. Проте бездомний з великою повагою відгукується про чернігівський притулок на Святомиколаївській вулиці, де бути, на жаль, може не кожен із безхатьків.

Бездомні не лише люди, а й тварини


Біля входу в притулок я побачив літню жіночку Людмилу Пилипенко, яка працює тут кухарем.
– Нині у нас проходять реабілітацію дев’ятнадцять знедолених, – каже жіночка. – Майже щодня сюди приходять погрітися і поїсти інші бездомні. Звісно, ми всіх годуємо, обігріваємо, напуваємо гарячим чаєм, нікому не відмовляємо у посильній допомозі.
У притулку пані Людмила працює вже три роки. Їсти для безхатьків вона готує на звичайній електричній плиті.
– Ще і їх нагодувати треба, – показує кухарка на котів та собак, що бігають по притулку. – Люди часто підкидають нам цих бідолах, а куди їх потім дівати, ніхто не знає.



Директор притулку для безхатьків, котрий, до речі, діє на громадських засадах, Микола Романов саме відправляв одного з клієнтів центру до лікарні.
Діяльність цієї некомерційної організації дещо специфічна, адже тут не тільки надають тимчасове житло, обігрів та харчі, а ще й низку соціальних та медичних послуг.
– Наш центр діє з грудня 2009-го року, – розповідає Микола Романов. – За цей час ми встигли допомогти багатьом людям, оскільки працюємо за такими напрямками: відновлення документів, оформлення реєстрації, групи інвалідності, пенсії, надання консультативної допомоги, відновлення соціально-корисних і родинних зв’язків, забезпечення матеріальною допомогою в натуральному вигляді (одяг, взуття, товари першої потреби, гаряче харчування), працевлаштування, направлення у заклади охорони здоров’я, організація соціально-побутової та трудової адаптації, розробка проектів, спрямованих на поліпшення соціальної ситуації як в області, так і в державі в цілому, – перераховує далеко не всі напрямки роботи центру його директор.


Притулку насилу вистачає бюджетних грошей

Микола Романов закликає розглядати проблему безпритульних системно, адже вона виникла, коли Україна стала незалежною. Цей філантроп та волонтер не береться звинувачувати лише одну владу, а шукає способи залучення коштів для вирішення проблеми, жертвує гроші на притулок із власної кишені. А може, і варто було б сказати про відповідальність влади…
Зарплати у працівників центру – мізерні, та й тих вчасно не виплачують. Згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 29 лютого 2012 року бюджет центру становить 259936 гривень. Усі ці кошти спрямовано на оренду й оплату комунальних послуг, оплату праці, заробітну плату та санітарно-гігієнічну обробку. За два місяці до кінця року тут укотре постала проблема з виплатою заробітної плати працівникам притулку.
Звичайно, тільки цією сумою робота центру не обмежується, адже потрібно і харчування, і медикаменти та багато іншого, без чого притулок не може функціонувати. Завдяки небайдужим людям, організаціям, що не залишаються осторонь від проблем суспільства, центр максимально використовує ресурси для надання допомоги бездомним.



Цінують це і клієнти установи. Колишня засуджена Світлана Вінниченко в центрі для бездомних мешкає вже півроку. Жінка прийшла сюди після відбуття покарання в місцях позбавлення волі.
– Доки в суді вирішуються питання з квартирою, директор дозволив побути тут, – каже Світлана. – У центрі мені допомогли оформити пенсію по інвалідності. Установа також надає юридичну підтримку.


На щастя, на Чернігівщині поки що ніхто не замерз

До речі, всього кілька років тому за бездомними наглядали переважно правоохоронці. У Чернігові для подібного контингенту діяв приймальник-розподільник, який підпорядковувався обласному УМВС. Міліціонери затримували безхатченків переважно на вокзалах та в інших людних місцях. Право на перебування в розподільнику мали тільки справжні бездомні, та й то тільки на місяць. За цей час правоохоронці встановлювали їх особу, вивчали можливу причетність до скоєння злочинів, і якщо «темних» справ за безхатьками не виявляли, то випускали з тимчасовим посвідченням на волю. Цей документ був дійсним упродовж трьох місяців. Він дозволяв реєстрацію безхатченків і надавав їм можливість отримати паспорт. Втім, колишній приймальник-розподільник уже четверту зиму поспіль не приймає бездомних. Нині туди потрапляють ті, що відбувають адміністративний арешт. Закрили установу за наказом згори, адже рухаємося до Європи, де кожен має право вільного пересування, а затримання вважається порушенням прав людини.
Як і минулого року, чернігівські рятувальники взялися за облаштування пунктів обігріву. За інформацією центру пропаганди головного управління МНС України в Чернігівській області, з 15-го грудня на Чернігівщині запрацювали 133 таких пункти. Вони насамперед призначені для надання допомоги малозахищеним верствам населення та тим, хто за різних обставин не може продовжити рух на транспорті по автодорогах. У всіх розгорнутих пунктах обігріву рятувальники пропонують людям гарячий чай та їжу.
Як інформують в управлінні МНС з посиланням на обласне управління охорони здоров’я, менш ніж за два тижні за допомогою до пунктів обігріву звернулося понад 300 осіб, із них 43 потребували лікарської допомоги, 34-х госпіталізували. На щастя, від морозів на Чернігівщині поки що ніхто не помер.

Віталій Назаренко, тижневик «Деснянка вільна» №103-104 (402-403)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.