«Живемо як на болоті», або чи хтось із політиків нарешті говоритиме селянам правду

Період виборів - то вільна трибуна для народу... Ще точніше - він неначе барометр правди. Як журналіст люблю відповідальний етап. Намагаюся кожного дня у цей час бути серед народу. Переконалася: де він, там і правда. Де вільна розмова, одкровення - там подих свободи. Справжньої, живої...

Говорить наш народ - як натренований актор, відвертий публіцист, а веселить - як гуморист. Про діяння наших кандидатів у депутати розповідає без прикрас - як  майстерний сатирик. Переказує прочитане в газетах, в електронних ЗМІ, почуте по радіо, на телебаченні. Сила такого народу у тому, що він збирається, невгамовний, використовує вільну трибуну, хоче знати правду про тих, хто невдовзі їх буде «захищати» в парламенті. Адже народ - головний виборець. Тільки чи знає цей «маленький українець» всю правду про тих, хто вже невдовзі управлятиме державою?

...Іду в глибинку, у віддалені села Чемер, Вовчок, Бірки, Пархимів, Тарасов, що в Ко- зелецькому районі. В деяких із них навіть клубів сільських уже немає... А колись, у радянський період, тут народ збирався. А тепер де йому бодай обговорити новину?

Села ці - як тяжко поранені, посічені безжальними осколками неоголошеної війни... Десятки хат - безмовні, нежилі. Лишень в окремих життя ще жевріє. Різні запитання ставлю про сільське життя. Люди говорять... А коли запитала, чи багато знаєте ви, виборці, про тих, кого обиратимете, примовкли, як води у рота набрали. Виходить, владу обирають, але правди про неї не знають. Як в анекдоті: знаю сусідів, наступну хату, а більше мені не дають знати. Ось, наприклад, у селі Вовчок на відверте спілкування погодилося лише кілька бабусь.

«Мені вже за 80. Все своє життя тяжко працювала, - ділиться своїми переживаннями привітна пенсіонерка. - Обирати владу - обирали, як нам говорили, підказували, по дворах ходили посланці... Казали, кандидати хороші. Ми так і голосували - за хороших. Тільки правди ніякої відвертої про них не знали, хіба що два рядки з біографії - де народився та скільки разів женився (посміхається - Авт.). Сидимо у селі, як у болотяній глушині, навіть радіо мовчить. Газети нам листоноші носять, але в них дуже мало про тих кандидатів».

«Та й хто ж надрукує правду - це ж, як кажуть, інший бік медалі, - долучається до розмови трохи молодша жіночка. - Хотілося б, звісно, більше знати - тоді б, можливо, по-іншому навчилися їх обирати. Якщо про сільську свою владу ми якусь мізерну правду знаємо, то про районну, обласну, а тим більше ту, що в Києві засідає, нічогенько не пишуть у наших газетах».

Інший погляд у пані Ганни з Чемеру: «У нашій глуховині можна почути правду лише тоді, коли вже «бій» закінчився. Коли вже пізно руками махати. Кажуть, ось така гірка правда. Але для чого вона нам із запізненням на п'ять років. Ми хотіли б знати її вчасно з газет, які зобов'язані про це розповідати».

Зачепила тема за живе і сільську жінку з Тарасова, яка з обуренням сказала: «У нас на весь Козелецький район виходить одна маленька газета, яку називають «районкою». Ніколи такого не було, щоб вона якусь відверту правду написала про владу. Тут тільки у статтях вихваляють. Про «звершення», «досягнення» пишуть...».

А от пан Петро із села Кіпті, яке простяглеся уздовж траси Київ-Чернігів, добре знає, кого він хоче бачити у Верховній Раді.

«На наших козелецьких землях чудові врожаї картоплі та льону раніше збирали. Тепер же тисячі гектарів пустують, - бідкається чоловік. - Якби в Європі знали, як Україна розпоряджається найбільшим своїм багатством, не пустили б і на поріг до Євросоюзу. І правильно б зробили. Ми аграрна країна, у нас кожна сотка має бути задіяна. Чому занепадає тваринництво? Бо не модно вирощувати худобу? Модніше купувати у крамницях іноземну продукцію за божевільними цінами? А наші чудові пасовища пустують. Скоро на корів у зоопарк ходитимемо дивитись. Ми маємо обрати такого депутата, якому не байдужа доля села. Який сам працює на землі, знає ціну кожній вирощеній зернині. Який не боїться корів і свиней. Тільки сільське господарство може витягнути Україну з економічної прірви. Якщо заживе село - заживе Україна. По нашому округу балотується достойний кандидат у депутати, який має досвід успішного керівництва великим господарством, у нього є знання ситуації і чітке бачення шляху розвитку агропромислового комплексу. Тож я задоволений, що є ще такі люди. Є ще за кого голос віддавати».

Людей, які відають чималим багажем інформації і конкретно знають, кому вони хочуть віддати свій голос, я зустріла дуже мало, хоча опитуванням охопила до семи десятків селян. Одні по два-три слова сказали, інші - говорили, але тієї правди я не почула... І лише кілька осіб обдумано робитимуть свій вибір. Виходить, як у баєчці про кота відомого класика Глібова. Кіт добре знає, як ловити мишей, знає, які страви з них бувають, але коли вони володарюють - правди від мишей не знає і ніяк їх не упіймає, бо й ніде її зловити. Ось так і наш виборець. Як коти із зав'язаними очима - владу він обирає, а про неї майже нічого не знає.

Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №42 (370) від 18.10.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.