Любов, горілка і смерть

24 травня у селі Скорінець Чернігівського району сусіди знайшли мертвою 28-річну Наталію Іванушкіну. Голісінька, вона лежала з побитою головою посеред хати свого співмешканця, 44-річного Тимура Чайковського. Від тіла тхнуло мертвечиною. Є припущення, що Наталя пролежала неживою кілька днів. Розтин показав, що вона померла внаслідок закритої черепно-мозкової травми і забою головного мозку, які призвели до крововиливу в мозок.
Наталя була єдиною у матері. За підозрою у нанесенні Іванушкіній тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть, затримали Тимура Чайковського. Проти нього порушили кримінальну справу за ст. 121, ч. 2. У разі доведення його вини Тимуру «світить» від семи до десяти років ув'язнення. Нині він під арештом.

«Батько відібрав у Наташі сина через суд»

— Сім років передплачую «Вісник Ч». Читаю на сторінці «Кримінал» про всяке жахіття. Та і подумати не могла, що в нашій сім'ї може статися подібне горе, — каже 50-річна Валентина Рень, мати покійної. — Стосунки Наталі і Тимура рано чи пізно скінчилися б погано... Все йшло до того, вона з синяками не раз ходила. Я її додому забирала, та хіба увернеш.

— Валентино Миколаївно, може, у них любов сильна була?
— Яка там любов. Горілка усе... А були ж і сім'я, і здоров'я, і робота. Моя Наташа жила у Чернігові, працювала кондуктором у міських автобусах. І на 24 маршруті, і на інших. На роботі і познайомилася з Сергієм Іванушкіним. Він водій. Уже був раз жонатий, потім жив у цивільному шлюбі. Дочка стала третьою його жінкою. Розписалися. Та недовго любов тривала. Він її страшенно ревнував, вона жінка симпатична. І Наташа його ревнувала, пізно повертався додому. Він мужчина красивий, жінки таких люблять. Через ревнощі сварилися і билися. Зять, бувало, привезе її з манатками до мене, залишить, згодом забирає. Внучок Ярик народився. Здавалося, живіть, дитя ростіть. А вони гризлися. Врешті-решт зять її вигнав і подав на розлучення, а сина через суд відібрав. Це сталося, коли Ярику років чотири було.

— Валентино Миколаївно, кажуть, чоловік вигнав Наташу за зраду?
— Хто зна, вона ж мені подробиць не розповідала. Сина не змогла відвоювать, переживала через це, випивать стала. Вона і до того могла випить, як усі, але запойною не була. З тим, що дитя не бачить, - змирилася. Влаштувалась працювати в охорону по вахтах у Київській області, у Гаврилівці, де птахокомплекс. їй ще там зарплату кілька тисяч гривень винні. Тільки як зв'язатися з роботодавцями, не знаю. Мобілка Наташі пропала, а в ній були всі телефони.
Торік внучок пішов у перший клас, через хрещену просив, щоб мама на 1 вересня в школу прийшла, бо з усіма ж дітками мами будуть... Як Наталя на роботі не просилася, не відпустили.

«З Тимуром вони разом випивали»

— Як вони познайомилися з Тимуром?
— У нас у селі є фермер, я інколи ходжу до нього у поденники, і Тимур ходив. Він років два як у село до нас приїхав. На Великдень 2011 року ми з донькою йшли з магазину. Він побачив нас, підійшов. Познайомилися. Потім з пасочкою в гості завітав. Вона до нього пішла. Так і закрутилося. Наташа їздила по вахтах і верталася до нього. Як нап'ються, сварилися, билися. Я її забирала. І сестра Тимура Іра була незадоволена їх співмешканням.
Приїхала вона, а в них холодильник порожній, у хаті розгардіяш... Сказала, ти уже одну убив, і з другою так буде. Річ у тім, що Тимур уже років сім відсидів за смерть якоїсь жінки. Батьки померли, сестра живе у Пітері (Росія). Квартиру в Чернігові продали, і вона йому купила будинок з газом у Скорінці. Моя Наташа була до роботи не дуже беручка. Все ми з бабою за неї робили. Ото телевізор до другої ночі дивиться, а потім до півдня спить. А ми уже о шостій ранку на ногах, свиней порати треба, кролів, у селі завжди є робота. Вона злиться, що заважаємо їй спати. Завернеться і до Тимура, горілки купить, і п'ють. Він же пенсію по інвалідності отримує (у нього більмо на одному оці). Ще й заробляв, і сестра прислала гроші. Прийду, стукаю, не впускають. Якось він її вигнав, а потім прийшов забирати, я не пускала, так усяк обізвав, а потім розстебнув ширіньку, витяг свого... і обісцяв мене. Мій співмешканець не витримав, за петельки його і викинув з хати... З тих пір він до нас ні ногою. А Наташка все за ним. Зимою пили, раптом вона захворіла на пневмонію. Кілька днів температура 40, вже при смерті була, коли я її в лікарню повезла. 12 днів у реанімації Чернігівської райлікарні пролежала, діагноз був набряк легень. Здулися руки і ноги. Кілька крапельниць на день ставили. Близько 10 тисяч гривень на лікування пішло (їх на смерть діду і бабі, яка після інсульту, тримали). Все витратили на онуку. До лікарні донька була пухкенька, гарна, За час хвороби схудла більше ніж на 15 кілограмів, зсохлася, бо нічого не їла, так було погано. Потім її у тубдиспансер у хірургію перевели. Лікарі там дуже хороші, швидко на ноги поставили. У неї зчорніли легені. Протримали місяць, а далі грошей не було, і її виписали з лікарні. З роботи телефонували, приїзди, а вона ледь ноги тягає. Так весною на роботу і не пішла.
А потім її не стало. Серце болить моє. Ну навіщо убивать? Погана вона тобі — викинь з хати, і хай додому вертається. Всі гроші ми витратили на її лікування, тож на похорон довелося в односельчан позичати. Добре, що її батько, з яким ми давно не живемо (він мешкає в іншому селі), поміг, і гроб, і хрест, і машину.

— Чоловік і син були на похороні?
— Повідомили їх. Та колишній зять ні сам не приїхав (кажуть, він уже живе з іншою жінкою), ні онука не пустив. Сказав, хай Ярик запам'ятає її такою, як була колись, коли бачив востаннє.

«Я її перевиховаю»

— Шкода мені Тимура, — каже його сусідка 68-річна Олександра Кравченко. — Нам як сказали, що для тюремщика хату по сусідству з нами купили, ой як хвилювалися.
А він приїхав — чемний, тихий, в хаті порядок, підлога вимита, доріжки постелені, посуд вимитий. Він же сам собі їжу готував. Я йому сало і варення, консервацію давала. А акуратний який був, чи не щодня, бачу, миється і миється. Коробку з-під консервів велику поставив, недопалки туди кидав, щоб по двору не валялися. І виявилося, що чесний. Город не пахав перший рік, як приїхав. Бачу, навесні молоду картоплю з Чернігова привіз, їздив за нею на базар. Друге б по людських городах тихцем пішло, кілька кущів підкопало б, украло. Він ще й на теплицях працював у фермера. Якось прошу Тимура принести трохи розсади, а він: вибачайте, я нічого без просу брати не буду, ідіть, самі попросіть. Отакий він був. За рік заробив у фермера гроші і овочів. Наші сільські хочуть ідуть, хочуть не йдуть. А він і в холод, і в спеку на роботі. Фермер його дуже цінував, навіть ключі довіряв. Бо Тимур чесний і не пив.

— Олександре Кирилівно, а за що він сидів?
— Якось спитала, а він сказав, що по молодості, по глупості. І все.
Рік жив Тимур спокійно. Не пив, з поганими компаніями не водився. Доки не зустрів Наташу. Ми його з сусідками відбивали. Казали, вона тобі не пара. З нею зв'яжешся, не втечеш від напасті, їй третій десяток, а матір і баба досі за нею тарілки миють, випиває. Знайшов би жіночку старшу за себе, щоб тобі варила і шанувала, путяща була. А він у відповідь: «Я її перевиховаю. Я її вилічу».


Наталія Іванушкіна

«Заморочила отим місцем йому голову»

— Як прийшла вона до нього, днями з ліжка не вилазили. Дійшло до того, що Тимура на роботу перестала відпускати. Ото приїде з вахти і каже: «Доки я тут, на роботу не ходи»;, А він, бідний, і слухається. Його зрозуміти можна, то в тюрмі сидів і жінки не бачив, то в селі сам. Заморочила отим місцем йому голову. Ще й пила. За це він її, бувало, бив. Казали йому: випровади ти її, живи, як жив. А він: «Я все розумію, а не можу, душа прикипіла». Спочатку хотів її вилікувати від п'янства. За свої гроші. Вона відмовилася, а без згоди не полікуєш. Боровся, боровся, а потім і сам почав з нею. Зимою, коли захворіла, носив їй і пиво, і таблетки. Коли забрали у лікарню, їздив провідувати. Вона як вернулась із лікарні, хирлява стала. Казали люди, що їй недовго лишилося. А все на «точку» бігала. Ото за кілька день до смерті я бачила, як вона до Тимура півторашку пластикову несла... Випили і тиша. Дивлюсь, позачиняне все, і їх не видно. Рвала кропиву під вікнами, чую, гомонять. Минуло днів два, а їх не видно. Я до хати, вікна розчинені, двері теж і тиша. Зайшла, дивлюся через тюль. Наташа гола лежить ниць серед хати, трусики чорні і чиста підкладка поруч валяються. Миска з водою і кружка стоять, а Тимура не видно. Напевно, полюбилися, він на диван лежати пішов, подумала, і далі проходити не стала. Час іде, а їх не видно. Покликала сусідку, пішли разом. Підступили до Наташі, а вона холодна, і запах трупа. Ми й подумали, Наташа вмерла, а Тимур певно з горя десь повісився. Аж тут мати Наташі йде і кричить: «Він її убив». Бачимо, на печі хтось шевелиться. Тимур.

— Кажуть, він голісінький був?
— Не знаю, коли вже міліція приїхала, виводили в штанях. Він говорив: «Тьотя Шура, я її не вбивав». Мовляв вона кріпко п'яна була, падала між шафою і ліжком, вдарилася, щоку збила.
А назавтра його привезли знову з наручниками. Виголений, блідий, схудлий. Попросив, щоб мені ключ від хати віддали, скоро сестра приїде. Шкода було на Тимура дивитися, такий нещасний. Хотіла йому шматок сала і хліба дати (бо у його в хаті був такий черствий, що людину можна ним, як цеглиною, вбити). Та міліція і близько мене не підпустила. Тоді і кажу: «Тимур, може, вернешся, тоді і принесу».
А він так похнюплено: «Років через 15».
Жалкую, що сала не віддала. Не віриться, що він з Наташею щось міг зробити. Та дівчина з міліції, не знаю чи то слідча, чи то експерт, сказала, було не менше три удари по голові тупим предметом.

* * *

Кажуть, на відтворенні Чайковський нібито розповів, що навіть засовував у задній прохід непритомній Іванушкіній пляшку з-під пива. А навіщо, пояснити не міг, горілка запаморочила мізки.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №23 (1361)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.