За те що обізвав, 12 разів ударив обухом сокири по голові

Кров на підлозі, стінах, кріслі — її приторно-солодкуватий запах відчувається по всій хаті. Розкидані речі, порожні пляшки. На дивані троє. Ще й дванадцятої години дня немає, а вони вже готові, ледве язиками ворочають. Я у селі Пльохів Чернігівського району. У цій хаті 18 квітня 21-річний Ігор Янко пробив обухом сокири голову 40-річному Сергію Козьміних.

Зі Славутича у Пльохів

— Я як побачила, що у того за вухом дірка і він весь у крові, знепритомніла, — розповідає 42-річна Людмила Кулик, одна з тих, що сиділи на дивані.—Так і бухнулась, мене водою відливали. Ми ж прийшли його забрать із собою.
— Менше варнякай, Куличко, — гримнув на неї рудоволосий чоловік, як з'ясувалося, співмешканець Сергій Стадник (другий із компанії). — Годі вам, уже нічого не зміниш.
— Усе через мене, — ледь вимовила 51-річна Анна Янко, мати Ігоря. Вона була така п'яна, що не могла навіть підвестися.

— Три тижні не просихають, — каже сільський голова Пльохова 57-річний Анатолій Кравченко. — До нас сім'я Янко, мати і син, приїхала тижнів зо три тому із Славутича. У них була трикімнатна квартира. Через борги за комунальні послуги вони поміняли її на однокімнатну з доплатою. Квартиру залишили старшому сину. Через знайомих, без оформлення, купили розвалюху у нас у селі за п'ять тисяч гривень. Документів на неї немає ні у тієї жінки, що продавала (бо треба ж було спочатку її успадкувати), ні у Янків. Речі привезли трактором. Розвантажувати покликали місцевих випивох. Пити було що — новоприбулі привезли ящик горілки і два ящики пива. І як почали квасить... Коли те спиртне закінчилося, накупили ще. У Янків, за їх словами, від продажу квартири залишилося ще 15 тисяч гривень. За кілька днів пропили десь чотири тисячі. А потім гроші пропали. Скільки, достеменно Анна не пам'ятає. Вона запідозрила, що їх украли наші місцеві — Сашко Опанасенко і Славик Безь. Останній був судимий за крадіжку. Ці хлопці, як гроші з'явилися, з місцевого бару не вилазили. Таксі з Чернігова викликали, каталися туди-сюди. Гуляли на всю. Скільки грошей витратили, скільки залишилося, зараз з'ясовує міліція. Обох забрали у райвідділ.

До Янків приїхав їхній знайомий Сергій. Пожив десь днів чотири і зник. За день до трагедії знову об'явився. Казав: «Будем город садить, я вже грядку скопав». Та до садіння не дійшло, компанія продовжувала пиячити. Сергій щось непристойне сказав про матір Ігоря. Той вдарив Сергія ногою, але він не заспокоївся і хотів стукнути його у відповідь, та не встиг.

«Я його не вбивав!»

Уже коли міліція приїхала, Ігор розповів: «Я схопив сокиру і дванадцять разів ударив його обухом, для успокоєнія...» Хлюпнула кров. Мати і син не рятували гостя. Вони пішли продовжувати пиятику до Людмили Кулик. Там так понапивалися, що й заночували. Гроші на горілку давала Анна.
У четвер зранку компанія похмелилася і пішла подивитися, як там Сергій. Коли прийшли, він ще хрипів. Ігор взяв відро води і випив на пораненого. «До вечора очухається», — сказав. І знов пішли фестивалити. Хату покинули незамкненою.
А тим часом Славик Безь ходив селом, шукав металолом. Зайшов до Янків. Дивиться, закривавлений Сергій у кріслі. Він його за руки полапав, а вони вже холодні. Злякався (він же раніше судимий!), прибіг у сільраду до секретаря. Голова того дня був на нараді у районі. Славик каже секретарю: «Там убитий, але я його не вбивав. Хоч там і лишилися мої відбитки пальців».

— Викликали міліцію. Коли правоохоронці приїхали, і я пішов з ними до Янків, вжахнувсяі Вже давненько в нашому селі такого не було, — говорить Анатолій Кравченко.
— А Ігор все ще був п'яний. Твердив: «Моя хата, маю право, я хотів, щоб він заспокоївся...». Забрали його. А мати продовжує пити. Я їй так сказав: «Збирай, Аню, речі і їдь із села. Ти тут не зареєстрована, документів на хату не маєш. Нічого тут кримінал розводити», — розповідає Анатолій Михайлович.

«Не треба було мене ображати»

— Тут одні злодії, все моє тягнуть з хати, — бубоніла Анна Янко. — У мене невістка — юрист, державний виконавець. Це вона мене сюди відправила зі Славутича, з очей подалі. І грошей дала, що зосталися від продажу квартири. їм із сином через мене соромно. — Давно почали пити?
— Дуже — років чотири тому. Я працювала кухонною робітницею у кафе. І хоча чоловік жив окремо, у Кіптях Козелецького району, ми підтримували добрі стосунки. Та його збила машина — відірвало голову, руку. Я тяжко це пережила. Ніхто не підтримав, і я запила. Пила так, що навіть коли син школу закінчив, не було до нього діла. А потім і він до мене приєднався. Продали, що могли, з квартири. Потім пляшки, металолом по Славутичу і окрузі збирали. Ігор ні вчитися, ні працювати не хотів. Познайомилися з Сергієм, він жив у Московському кварталі. Його чи сім'я вигнала, чи кинули з квартирою, не знаю. Отож він кантувався у нас. Прийде і проситься: «Тьотю Аню, можна я у вас поживу?» Бувало, по три-чотири місяці жив. Розбуяниться, я його вигонила. Прийде, вибачиться, знов пускаю. Коли ми переїхали у Пльохів, він приперся за нами. Хоч ми його і не кликали.

— За що Ігор його ударив?
— Коли випивали, Сергій обізвав мене пі... Ніхто його вбивати не хотів. Так тільки, провчити трохи. Ми коли вранці прийшли, він ще живий був, хрюкав. Не треба було мене ображати, нічого б цього не сталося. Коли міліція виводила сина, він сказав: «Мамка, прости...»
— Будете наймати адвоката синові?
— Грошей немає, їх украли.
— Провідали його в міліції?
— Ні, я в запої. Та рано чи пізно я вийду з нього. Невістка обіцяла мене закодувати.

* * *

Проти підозрюваного Ігоря Янка порушена кримінальна справа за ст. 115 (умисне убивство), що тягне за собою покарання від 7 до 15 років позбавлення волі.
Труп Сергія Козьміних забрали до моргу. Якщо не знайдуть родичів, поховають як безхатька.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №17 (1355)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.