Палки у колеса, або Не заважайте працювати кареті "швидкої"

Карета «швидкої» мчить на повний хід – значить, десь трапилося лихо,  подумаєте ви, у цьому впевнений і медперсонал у машині, що виїхала на виклик. А от – і ні!

«Давно – не бачилися»

З тими, хто найчастіше у районі викликає «швидку», медперсонал цього відділення  знайомий особисто. «По десять телефонних дзвінків за добу»,  розповідають медики,  то тиск на кілька одиниць упав – підніміть, то підскочив – опустіть, переміряйте, дайте якусь пігулку, зробіть укол. Іноді вимоги звучать як наказ. Роз`яснюєш, що з подібними скаргами – ідуть до лікаря. І тоді лунає наступний дзвінок: «Мені – погано!». Відмовити у допомозі медики  не мають права – їдуть, а там – усе в порядку, просто людині  ні з ким поспілкуватися.
Частенько мчить карета «швидкої»  за викликом до Савинок. Світ – неблизький, дорога – непроста. По кілька разів на день «поспілкуватися» із працівниками «швидкої» є бажаючі і у Корюківці. «Раніше виїздили на кожен дзвінок,  розповідають медики,  сьогодні ж своїх «прихильників» впізнаємо по голосу, тому іноді такі виклики просто беремо до відома. Дуже жаль, що ці люди не розуміють: «швидка»  призначена рятувати людей, а  не розділяти їхню самотність і страх перед хворобами. Може вповні статися, що під час таких «виїздів», нашої допомоги потребуватимуть на іншому боці району, а карета «швидкої» – не літак, її рух обмежено технічними можливостями авто і якістю доріг. Про останнє, розмова окрема».

«Приїдьте, мамі у селі погано»

Дуже часто старість йде пліч-о-пліч із самотністю. Діти повиростали, і чекає старенька мати на дзвіночок від доньки чи сина. І вже після такого дзвіночка, доросла дитина телефонує до відділення швидкої допомоги: «Приїдьте у Наумівку, мамі – погано». «А ви зараз поряд з нею? – допитується черговий.   Ні!  чує у відповідь, я телефонувала щойно, їй – погано.» І мчить карета «швидкої» – у село. Зайшли до хати, а там бабуся здивовано дивиться на людей у білих халатах. «Я вас не викликала...». От і виходить, що не на „швидку” треба було доньці дзвонити, а самій приїхати до мами, бо старенькій не вистачає єдиного – спілкування. На жаль, час для нього молодь «викроює» скупо – кілька хвилин для розмови по телефону. А батькам похилого віку треба і про онуків почути, і про болячки поговорити, і про сусідських курей...

«Що, б.., за питання?..»

У працівників «швидкої» мають бути не тільки залізні нерви, а й імунітет на нахабних людей. «За правилами нашої роботи, у списку обов`язкових є кілька питань до людини, що телефонує, аби з`ясувати обставини і рівень допомоги, яка має бути надана постраждалому»,  - розповідає старший фельдшер відділення швидкої допомоги Михайло Стецко.  Наші ж медичні працівники у відповідь часто чують «яке це має значення», або навіть  «міцне» слівце. На тому боці дроту частенько вважають, що «швидка» – це обслуговуючий персонал, і працюють тут – не люди, а сліпі й глухі виконавці, яких можна «построїти» і яких можна облаяти. Часто, доводячи власну правоту, абонент  втрачає найдорогоцінніше – час, бо при наданні допомоги кожна секунда – на вагу життя. Тому прохання до всіх: телефонуючи до відділення швидкої допомоги – чітко відповідайте на поставлені питання, від них, можливо, залежатиме життя того, кого ви намагаєтеся врятувати. Знаєте, коли трапляються ввічливі люди, просто приємно їм допомагати, і не тільки тому, що ти повинен, а й чисто по-людськи...».

«Хто-хто у будиночку мешкає?»

Перевірте, чи є на вашому будинку номер. Це дуже важливо насамперед, для вас. Чому? Бо у житті може трапитися все що завгодно і трапляється це „все що завгодно”, як правило, уночі, коли більшість людей спить. Відсутність номерів на будинках як у місті, так і сільській місцевості – одна з головних проблем для працівників „швидкої”. „Зазвичай буває так,  розповідають водії швидкої,  викликали, скажімо на вулицю Садову, а там номери і „А” і „2А” і „Г” і – жодної таблички на будинках. Як знайти? Чи всіх будити, поки потрібного номера не знайдеш?.. А дорогоцінний час – втрачається. У селах – ще гірше, у деяких навіть, де і яка вулиця – не позначено.” Дивує медиків така байдужість мешканців „невпізнаних” будинків. Повісити номерний знак на власний будинок – недорого, набагато дорожчими зазвичай стають хвилини, витрачені персоналом „швидкої” на пошуки потрібного будинку.

Р.S. Дрібниці, скажете ви, робочі моменти... Можливо... Але не забувайте, що тільки у працівників швидкої медичної допомоги ці дрібниці коштують життя і зазвичай – це життя близьких та рідних тих, хто ці „дрібниці” сам же і створює.

Вікторія Савченко, Корюківська районна газета «МАЯК»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.