Як жінка відбивалася від озброєного нападника

Неодноразово писалося про людей, які відбивалися від озброєних нападників, і, що цікаво, найчастіше хоробрість проявляють жінки. Не каратистки чи боксерки або накачані спортсменки, а жіночки, які живуть серед нас. У важку хвилину вони надіються лише на себе і на Бога, і це рятує їм життя.

Чергова героїня — 58-річна Ольга Мокіна з Ніжина. Жінка вже пенсіонерка, проте ще працює, продає хліб.

Як залишилася живою, розповідає Ольга Михайлівна:
— У мене вже четверо онуків. Я їх дуже люблю і часто навідую. 6 лютого онучці, яка живе у Броварах, виповнилося 14 років. Хоч із запізненням, та поїхала її поздоровити особисто. 13 лютого, ввечері, електричкою повернулася до Ніжина, іду додому. Десь о пів на дев'яту телефонує чоловік: «Хлібця зайди купи». Купила, вийшла з магазину, на вулиці нікого. Рушила додому. Живу у багатоповерхівці. Біля під'їзду світла не було. Вже давно лампочка перегоріла, а нову ніхто не вкрутив. Хоча управдом у нашому під'їзді живе, будинок кооперативний. Набрала код. Чую, позаду хрум, хрум — сніг під чиїмось ногами рипить. І раптом той хтось мене хапає рукою за шию: «Гроші давай!». Встигла подумати, який дурний жарт, це, мо, хтось із сусідів. «Та ти що, дурний, звідки у мене гроші?» — у відповідь. А він тоді мені ніж під горло: «Я тобі сказав, гроші давай!» «Та які в мене гроші?» — почала благати я.

Кликати на поміч не стала, боялася, крикну, він лице ножем поріже. Я була у товстеньких рукавичках. Однією рукою вхопила за лезо і висмикнула його з рук нападника, відкинула ніж метрів за три від нас. Такого він не очікував і кинувся виривати у мене сумку. Я вчепилася в неї мертвою хваткою (це ж подарунок дітей!). Він тяг з такою силою, що я не втрималася і впала. Він поволік мене за собою, тільки тоді я закричала: «Поможіть, на мене напали, ловіть!!!» Від несподіванки нападник випустив сумку і кинувся тікати. А у мене у грудях ніби жар, серце калатає, тремчу. Все тривало хвилини. Бачу, чоловік мій в самих шкарпетках біжить: «Що з тобою, як ти? Подзвонила у домофон і мовчиш, не заходиш, думав, серце підвело...» Підняв мене, тут люди почали сходитися. Двоє молодих хлопців хотіли догнати нападника. Я їм його описала: худорлявий, зріст десь 176, темна шапочка, натягнута на очі, темна куртка з червоною смугою на рукаві. Я добре ту смугу розгледіла, коли він ніж біля мого горла тримав. Та не наздогнали. Я ніж підняла. Здоровенний такий, з дерев'яною колодочкою. Ну, майже, як цей, — Ольга Михайлівна показує великий ніж, котрим ріже хліб покупцям (ми розмовляли в парку). — Зайшли у квартиру, а мене все ще колотить.

— У міліцію треба повідомити. Бо сьогодні ти жертва, завтра хтось інший, — каже чоловік.
Подзвонили. Міліція приїхала швидко. Я їм ніж віддала. А чи впіймали кого, не знаю. Мені ще не повідомляли.

Тим часом Ніжином поповзли чутки: в місті орудує грабіжник з ножем. Нібито відбирає сумочки, вириває з вух сережки. Та в міліції цю інформацію спростували.
Люди підказали, що ще одна жінка, 55-річна Раїса Медвідь, стала жертвою нападу. В неї нічого не забрали, проте добряче налякали.

Раїсу Леонтіївну знайшла вдома. Вона з осторогою відчинила двері, до будинку не впустила.
— То було 15 лютого, десь о 10-ій вечора. Ми вже й хвіртку замкнули. Чую, хтось у двері гупає. Прочинила трохи веранду, а він стоїть: «Мені пляшка треба». Я йому: «Де я п візьму?» Тоді він раз — і ногу у двері вставив. А тут і мій співмешканець Юра з хати вийшов. Почав кричати: «Хто тут ночами через паркан скакає, в хату ломиться?» Тут у руці хлопця блиснув ніж. Виявляється, він тримав його за дверима. У цю мить я різко штовхнула його ногу і зачинила двері. Мене тіпає, нерви беруть, я ж інвалід III групи. Багато років тому отримала черепно-мозкову травму. Взяла телефон, пальці не слухаються, номер набрати не можу. Щоб налякати гадину з ножем, імітую дзвінок у міліцію. Кричу перше ліпше ім'я, яке прийшло в голову: «Алло, міліція, Сергію Васильовичу, приїжджайте, тут до нас добиваються з ножем!» Кілька разів повторила. Юрій глянув у вікно, аж їх там двоє, один сидить на стовпчику. Юрка хоробрість розібрала, кинувся з хати. Так нападник з ним зчепився, два зуби вибив, а той другий не встрявав. Я кричу: «Міліція їде!» Вони і втекли. Того, що був з ножем, я впізнала. Живе у третьому мікрорайоні. Його міліція затримала. Мати приходила до мене, просила: «Заберіть заяву, пожалійте». А я їй кажу: «А хто мене пожаліє? Після того випадку тиск, як дурний, скаче, на антидепресантах сиджу».

Розбирається міліція

Затриманого підозрюють у нападі і на Ольгу Мокіну.
Що ж змусило його взятися за ніж? Зібралася спитати у рідних хлопця. Матері, яка працює на будівництві, вдома не було. Квартира з меблями ще радянських часів, чиста. Брат по матері сказав, що не знає нічого про причини вчинку Миколи. Бо їх з матір'ю до нього на побачення не пускають. Микола не наркоман, вчився у Ніжинському профліцеї на ремонтника автомобілів, ніде не працював. Мати виховує обох синів сама. Жителі багатоповерхівки, де мешкав Микола, кажуть — випив, мабуть, от дах і зірвало. Можливо, ще гроші на горілку знадобилися...


Ольга Мокіна: "Десь такий був ніж"

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №8 (1294)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.