Чи хотіли відомі люди ходити до школи

Начальник обласного управління «Держкомзему» В'ячеслав Швед:
— Дуже хотів учитися - перші три класи. А потім, через батька, вчителі нашої сільської школи в Сосницькому районі почали ставитися до мене негативно. Батько був контролер по енергонагляду. Когось там оштрафував. І почалося. Мене не викликали до дошки, не ставили ніяких оцінок. Інтерес до навчання знизився. Зате я багато читав, знання отримував з книжок. V 9-10 класах зміг надолужити. Вступив до Харківської сільгоспакадемії (тоді інститут імені Докучаева). Закінчив екстерном, на півроку раніше. Згодом закінчив академію державного управління при президентові України.

Заступник директора КП «Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат» Анатолій Богуш:
— Навчання давалось мені легко. Я гарно вчився, хоч були і витівки. Анекдоти розповідав на уроці, смикав дівчат за коси. Прогулював, але не зловживав. 8 класів я закінчив з похвальною грамотою, пішов до технікуму.

Леонід Ващук, завідувач щелепно-лицьового відділення обласної лікарні:
— В школу ходив з радістю. Подобались предмети математика, фізика, хімія. А ще вчителька російської мови.
В моєму рідному селі Костянець Старокостянтинівського району Хмельницької області було три класи в одній кімнаті. По ряду на клас. Учителька одна. Тож я з першого класу знав програму і за другий, і за третій. З четвертого по сьомий клас ходив пішки в село Стецьки за два з половиною кілометри. А з восьмого по десятий — у Великі Мацевичі, по вісім кілометрів туди і назад кожного дня. Цікаво було ходить. Старші хлопці залишались у лісі по дорозі, а я їм уроки брав у школі. Потім від батька перепало, що їх покривав.
Звичайно, як і всім дітям, іноді хотілось і прогуляти. Але в мене був стимул. Я в сім'ї з шістьох дітей найменший. Старші повивчались — хто вчитель, хто лікар, і я тягнувся за всіма. Знав, як буду пінитись, крутитиму коровам хвости у колгоспі.

Валерій Зуб, завідувач поліклінічного відділення обласного онкологічного диспансеру:
— Кажу чесно, — мені подобалося в школі. Учився у Варвинській середній школі. Предмети любив не всі, але закінчив з відзнакою, зі срібною медаллю. Мав усього одну четвірку, з української літератури. Улюблені предмети — алгебра, геометрія. Улюблений учитель — класний керівник Катерина Юхимівна Гавура.
Але більше в школі мене приваблювало спілкування з товаришами, колектив. У класі побував і комсоргом, і старостою. їздив на спортивні змагання (футбол, волейбол, лижі). Грав за шкільну футбольну команду на республіканських змаганнях.

Микола Збарацький, відомий композитор, автор музики хіта «Козачка»:
— Я хотів ходити до школи. Пам'ятаю маленькі дерев'яні парточки. Першу вчительку Тамілу Юхимівну Ляшенко. Вона була з дітьми — як курка з курчатами. Я навчався у найбільшій школі області. У селищі Ладан Прилуцького району. У нас було п'ять перших класів. У класі по 40 дітей. Клас був дружний, талановитий. Я любив музику, літературу. А з математики доводилося і двійки одержувати. У школі був духовий оркестр. Був хор. Ми співали прекрасні пісні: «Орленок, орленок, взлети выше солнца...»

Іван Якуб, голова фермерського господарства «Соната» у селі Великий Листвен Городнянського району:
— Я любив ходити до школи. Починав навчатися у селі Невкля, а закінчував — у Тупичеві. Двійки були, як без цього? Але дуже рідко. Природознавство, ботаніку, біологію я любив більше, ніж математику, фізику. Забіякою не був, але інколи бився. Якось карти приніс, грали в «дурака». Так шкільне начальство обшукувало клас! Карти звичайні. Не порнографічні. Тоді ж такого у нас не було, як зараз. Карти не знайшли. Але я сам їх відніс і віддав.

Лідія Гаєвська, начальник відділу освіти Чернігівської райдержадміністрації:
— Я буквально виросла у школі. Батько — вчитель хімії, біології, мама — філолог. До дев'ятого класу я ходила до Латинської школи, закінчувала Красненську. Було це 22 роки тому. З першого класу і я мріяла стати вчителькою. Так і вийшло. За освітою я — вчитель початкових класів.
Відмінницею ніколи не була, бо не дружила з математикою, а улюблені предмети — література та музика. Пам'ятаю, як отримала першу двійку. Було це у восьмому класі. Ми з подружками пішли до клубу на фільм «Знахар», який тоді лише почали показувати. Та ходити нам не дозволяли. Зі сльозами на очах впросилася у батьків. Не знаю, хто розказав класному керівникові, але наступного дня у мене у щоденнику з'явилася двійка з поведінки.

Олександр Заєць, ветеринарний лікар Білейківської державної лікарні ветеринарної медицини Козелецького району:
— Не завжди хотів іти. Але доводилося. Не любив точні предмети: алгебру, геометрію. Уроки треба було учити самотужки. Не було індивідуального підходу. Деякі вчителі сухо до нас ставилися. Але й хороші були. Прийшла якось вчителька: відразу почав знати англійську не на «три», а на «п'ять». У технікумі вчився на «чотири» і «п'ять». Мабуть, переріс.

Іван Попко, пенсіонер, директор школи з 36-літнім стажем, с. Тур'я, Щорський район:
— Школа була за десять кілометрів від дому. Ходити далеко — їздив на велосипеді. Це дало поштовх — почав займатися велоспортом. Завдяки школі я став майстром спорту СРСР. Брав участь у змаганнях. І зараз беру — бігаю. Нещодавно пробіг у Харкові близько 22 кілометрів на напівмарафоні.

Катерина Кузьменко, пенсіонерка, місто Городня:
— Любила. Особливо за фізкультуру. Мене в класі всі боялися. Дівчат від хлопців захищала. «Катю, допоможи!» — кричав мені вчитель на воєнному ділі, коли в класі був безпорядок. Вчителя ніхто не слухав. А я скажу — і всі стояли, як в армії.

Ольга Макуха, Олена Гобанова, Тамара Кравченко, Марина Забіян, Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №35 (1269)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.