Папір, нитки і навіть коржі з... болотяної рослини

Серед нас є люди, які постійно щось вигадують і винаходять, прагнучи удосконалити наше життя. В одних вправно працюють руки, в інших – мізки. Та буває, коли ці складові вдало трудяться в тандемі. І тоді оточуючих справді є чим здивувати. Олександр Божок працює дизайнером в одній із районних газет й іронічне висловлювання редактора з приводу того, що папір дорожчає нереальними темпами і вже скоро самим треба буде його виготовляти, аби друкувати газету, сприйняв не як жарт, а скоріше як виклик.



Попітнівши кілька місяців, креативний чернігівець відновив старовинну технологію виготовлення паперу із рогози і навіть спорудив спеціальне обладнання, яке допомагає опановувати це ремесло.

Ідею знайшов під... ногами

Спочатку Олександр замислився над технологією виробництва паперу з конопель. Адже з цієї рослини він виходить міцний, зносостійкий, не жовтіє. Тобто дуже якісний.

«До конопель у наших людей двозначне ставлення, а у вартових порядку й поготів... Тож я не став ризикувати, – зізнається чоловік. – Вирішив виготовити папірець із хмелю. Він вийшов сіруватий і дуже жорсткий... Я зрозумів, що це не те. Почав шукати інші варіанти. Спробував із соломи, як робили французи в XVIII столітті. І тут щось не по мені...».



Якось прогулюючись біля водойми, чернігівець звернув увагу, як багато росте рогози. В принципі, це продукт такого ж рослинного типу, подумав Сашко. В ньому також є целюлоза. То чому б не спробувати?..

«Виявилося, що це унікальна культура... Якщо її зрізати молодою і замаринувати – на смак вона, як спаржева квасоля. Із кореневища, в якому багато крохмалю, можна робити борошно. Я навіть коржики з нього випікав. У редакції куштували, досить непогано, – сміється винахідник. – Коли цей корінь порізати на невеличкі частинки, підсмажити і залити кип’ятком, виходить смачний кавовий напій. Якщо ж заготовити рогіз восени, саме тоді його листки мають найбільшу міцність і гнучкість, з нього можна плести навіть меблі. Це, до речі, практикують іспанці. Міцні нитки, схожі на мішковину, я особисто теж виготовляв... Тож, гадаю, не дивно, що після низки експериментів зупинився на цій безвідходній диво-рослині, якої вдосталь в нашій місцевості і на яку ніхто не звертає особливої уваги...».

Експерименти не одразу принесли бажаний результат. Він сам зізнається, що папір вийшов приблизно через місяць після перших спроб, а гарний папір – через півроку. Та терпіння у майстра вистачило, аби з часом удосконалити розпочате.

На целюлозно-паперових заводах папір отримують завдяки перевіреній технології. В цьому процесі беруть участь машини. Зразок у руках чернігівця – ручної роботи. Видобуток целюлози, формування аркуша – все вручну. Але, за словами експериментатора, якщо виробляти органічний папір на заводі, то він набуде таких само властивостей, як і звичайний.

«Якщо серйозно взятися за цю справу, вкласти відповідні фінанси, то можу з упевненістю сказати, що Чернігівщина може бути незалежною з виробництва паперу, а, отже, й друку періодики».

На шляху до успіху – кліщ

Сировину для виробництва паперу Олександр збирає власноруч. Сухі подрібнені рослини варить у лужному розчині впродовж кількох годин, аби отримати целюлозу. Вже готову масу змішує з водою, проціджує через сито і сушить.

Якось під час збору рогози з нашим героєм трапився прикрий випадок. Це тепер про нього він згадує жартома. Мовляв, зустрівся кліщ на моєму шляху до успіху… А тоді було точно не до жартів, бо тварина (багато хто помилково вважає, що кліщі є комахами, насправді це не так. Кліщі – дрібні членистоногі тварини, підклас класу Павукоподібні) виявилася інфікованою.

«Кліщі кусали і присмоктувалися до тіла неодноразово за моє життя. Та все лихе, на щастя, минало. Того разу я, щасливий, з цілим оберемком рогози повернувся додому і помітив неладне. Навколо місця, де всмоктався кліщ, були помітні червоні кола. Я добре знаю, що так проявляє себе хвороба Лайма, яка уражає не лише шкіру, а й нервову систему, опорно-руховий апарат і навіть серце. Лікар одразу призначив антибіотик. Скосило на кілька тижнів: гарячка, ломота, біль у суглобах. Але, на щастя, минулося без ускладнень».

Унікальні – листівки вітальні



Аркуші з очерету, за словами майстра, міцні. Їх можна робити різного формату. А ще на них можна малювати і наносити друкарську фарбу. Тож ідея з вітальними листівками до зимових свят була дуже вдалою. Унікальні авторські вироби з екологічно-чистого продукту розлетілися за лічені дні. Хтось купував на подарунок, а дехто навіть відправив родичам за кордон.

«Сам не очікував, що так розметуть. Звісно, мова не про сотні-тисячі екземплярів, а про десятки, бо ця робота копітка і забирає багато часу. Щоб зробити одну-дві листівки треба витратити цілий день. Але людям подобається, бо це оригінально і незвично. В магазині такого точно не купиш».

Сувенірна продукція у вигляді календарів, листівок і навіть грамот тепер радує око любителів унікальних речей. А на майстер-класи до Олександра в «Першу чернігівську папірню», яку майстер облаштував прямо в кабінеті редакції, із задоволенням йдуть діти й дорослі.



«Коли у дітвори виходить зробити аркуш паперу, вони щиро радіють, бо для них це диво. Куплене в крамниці ніколи не принесе стільки задоволення, як зроблене власними руками. Хіба хлопці та дівчатка бережуть звичні зошити, альбоми? Скоріше, ні. А папірець з очерету для них особливий...», – усміхається мій співбесідник.

Ідей у чоловіка ще багато, але на все треба час, фінансові затрати і терпіння. Останнього в нашого героя, як цвіту по всьому світу. Цілий рік він працював над тим, аби його папір був досконалий. Та вже найближчим часом обіцяє здивувати оточуючих втіленням не менш унікальної ідеї.

Небанальне захоплення



Олександр – радіолюбитель. Ні телефон, ні сучасні соціальні мережі, ні скайп не приносять стільки задоволення, як можливість ловити радіохвилі та паяти різноманітні радіопристрої. Інколи здається, що цей чоловік шукає складні шляхи тоді, коли є простий спосіб досягнення мети. Та в нього на це свій погляд.

«Це захоплення потребує багато технічних знань, терпіння й часу, але ж у цьому є сенс. Мій дід був військовим радистом, бабуся працювала в сфері зв’язку. І батьки теж. Я й собі подумав, а чому б мені не спробувати... Нині я радист першої категорії, – усміхається Сашко. – Маю ліцензію. Я виходив на зв’язок навіть з Марокко та Уельсом. Це неймовірно цікаво. А ще не варто забувати, що телефон не може існувати без базової станції мобільного оператора, а радіостанція є самодостатньою. На випадок надзвичайної ситуації, природних катаклізмів саме радіостанція може стати в нагоді, коли інший зв’язок просто щезне».



Покидати своє захоплення Олександр не збирається. Каже, попри існування великої кількості сучасних, набагато швидших і зручніших засобів зв’язку, перемовини по радіо ще довго матимуть у собі магічний шарм якогось дитячого дива, коли зникають велетенські відстані, але не зникає той запал пошуку співрозмовника, і коли на кілька хвилин хтось доволі чужий стає надто близьким.

Далекобійник на... велосипеді

Здавалося б, ну чим ще мій тезко може здивувати після таких розповідей, але майстер на всі руки виявився закоханим у веломандрівки. Скажете, ну і що у цьому такого незвичного? Відповім. Далеко не кожен, на мою думку, наважиться на двоколісному «товаришеві» подолати відстань з Чернігова до Харкова чи то з Чернігова до Черкас, наприклад. Та для Сашка такий марафон – це завжди нові враження, з яких і складається його життя.

«Спочатку за день я їздив до Києва і назад. Потім у Черкаси подався, а вже згодом і на Харків наважився. Палатку на плечі і вперед. Якось поночі вирішив перепочити і з’їхав з дороги. Вранці виявилося, що я поставив палатку на чиємусь городі серед полуниці. Ось тобі й сніданок, – сміється мій співбесідник. – Дійсно, пригод було чимало... Було таке, що мене переслідувала автівка... Але мені вдалося відірватися і сховатися. Вони покружляли-покружляли і поїхали геть. Що було у тих хлопців на меті – не знаю, але інколи людей треба остерігатися більше, ніж звірів...».

Найбільше Олександру подобається спостерігати за тим, як дорогою змінюються люди, настрої, погляди... Хтось привітається, про здоров’я спитає, дехто – підкріпитися запропонує, а хтось може й нагрубити...

«Було, зупинився під Полтавою води попити, а бабуня питає: «Хлопче, звідки ти?». Я їй – здалеку, мовляв. Вона мені у відповідь з такою іронічною усмішкою: «Та бачу, що ти далекобійник... на велосипеді...».

Олександр Божок весь час щось експериментує, пізнає життя так, як йому цього хочеться. І отримує колосальне задоволення. Він знає, що ніякого секрету щастя нема. Щастя в кожному прожитому дні, в маленьких, декому непомітних, дрібничках. Він постійно в русі, бо знає істину: «Під лежачий камінь вода не тече, а той камінь, що котиться – мохом не обростає!».

Сніжана Божок, «Чернігвщина» №2 (715) від 10 січня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.