2018 рік зустрічали з сином-солдатам на Луганщині, під автоматні черги, з молодою невісткою та сватами

53-річна Світлана Чмут із села Красний Колядин Талалаївського району, продавчиня у місцевому «секонд-хенді», майже три роки з війни на Сході чекає свого молодшого сина, 26-річного Антона Чмута. До війни працював під Києвом в охороні.


Антона у Красному Колядині ждуть (зліва направо) племінниця Поліна та мати Світлана Чмут

У 2015 році хлопець пішов за мобілізацією тоді ще в АТО (нині ООС — Операція об’єднаних сил).

— Приїжджаємо з онукою Діаною (донька старшого сина) з Ніжина. Антон нас зустрічає і про повістку розповідає: «Хоч лайтесь, хоч ні, а піду», — як відрізав.

І сказав же буквально за два дні. Особливо і збиратись було ніколи. Вже потім хвалився нашими волонтерами. Приїздили до багатьох. Але стільки, скільки талалаївці привезли Антону, нікому не діставалося. Навіть роздавав хлопцям.

Зараз він уже сержант. Розвідник. Служить у 58 Окремій мотопіхотній бригаді. Рік був у Костянтинівні Донецької області. Демобілізувався. З півроку побув вдома. З біржі навіть не повністю виплати отримав. Бо якоїсь довідки не вистачало. І їздив за нею, і писав, щоб вислали. Ніяк. Так його та бюрократія дістала. Та й адреналіну, видно, не вистачало. Від спокійного життя у хлопців дах їде.

Через це підписав контракт. І знову пішов воювати. Оце вже третій раз контракт продовжує. Востаннє був у Рубіжному Луганської області. Зараз частина повернулася на ротацію.

— Були поранення?

— Ні, але нерви вже не ті, — зітхає Світлана Михайлівна.

— Як справляєтесь з переживаннями, коли Антон на війні?

— Страшно мені було, як Майдан тільки починався (осінь 2013 року). Дивимось із старшим сином телевізор. Я як відчувала: «Дивись, війна буде». А у мене ж двоє хлопців. Що, як заберуть? З того часу вже морально готова була. Але хіба ж можна з таким змиритись? Як насниться що, одразу дзвоню. Що вже там робиться, а син завжди заспокоює: все тихо.

— І справді тихо?

— Яке там. Я цей Новий рік зустрічала на Луганщині. Антон там дружину собі знайшов. Наталка у військовому магазині працювала продавцем. Так і познайомились. Тихо, без особливих святкувань розписались. Оце їздила зі сватами знайомитись. Сіла на поїзд і поїхала. Вони буквально кілометри за три від лінії бойових дій живуть. Вже початок дванадцятої. Ось-ось новий рік. А з того боку автомати гатять.

— Ви смілива жінка.

— Що там сміливого. Хіба це уперше? Ще на другу річницю створення частини у Костянтинівку їздила. Каталася на колесі огляду.

Концерт там був. Акторка Ада Роговцева приїздила. І співачка Анастасія Приходько. Не така як у телевізорі. Маленька, худенька. У чорних штанях, берцях і футболці з написом «волонтер».

І невістка Наталка до нас у Колядин приїздила. Хороша дівчина. Мені сподобалась.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №29 (1680), 19 липня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.