Сашкові мрії, або і Спочатку сім'я і парашут!

Скільки у людини може бути мрій? У Сашка Лисиці, уродженця села Милейки Корюківського району, який з народження живе з ДЦП, сколіозом й іншими проблемами, їх - три. Найголовніша - створити свою сім’ю. У нього є мама, молодший брат, двоє племінників. Вони для нього дуже дорогі. Але хочеться любові дружини, мати власних дітей. Сашку (його так всі називають) вже виповнилося 42 роки, проте він вважає: у нього ще все попереду!



Ближче до терцентру і людей

Чоловік шукає свою єдину кохану жінку чи дівчину на інтернет-сайтах знайомств і в реальному житті. Вже раз обпікся й не хоче, аби душевний біль знову повторився. Таким, як Сашко, навіть випадковість може допомогти стати щасливим, і він її неабияк чекає!

Друга його мрія - піднятися в небо і опуститися з нього на землю на парашуті. Більшість здорових людей без фізичних вад хіба ж так бояться такого екстриму. А він хоч і боїться висоти, та понад усе хоче побороти цей страх!

Ми розмовляємо з Сашею Лисицею про це у Корюківському територіальному центрі соціального обслуговування. Щодня він тут, бо вже не може жити інакше! Ходить сюди, ніби на роботу, щоправда, безоплатно. Ніде його не працевлаштовують. Щоб сидіти вдома у передмісті Корюківки, в селі Милейки (7 км від райцентру), чоловік, як кажуть, не бажає й слухати, а прагне цивілізації, спілкування з цікавими людьми, хоче знати і бачити більше.

Навіть не віриться, що він з ціпком добирався пішки до Корюківки і назад! А тепер винайняв однокімнатну квартиру в центрі міста на шостому поверсі, аби бути ближче до терцентру і людей!

- Саша дуже дисциплінований, постійно каже, що жити треба на повну, користуватися тим, що дав тобі Бог, а ще вважає себе таким, як усі, - каже очільниця денного відділення терцентру Наталія Колобашкіна. - Я задоволена своїм добровільним помічником! Всі дні, коли працює наш центр, - він біля комп’ютерів. Добре знає програми, допомагає відвідувачам, а це переважно люди похилого віку, працювати з технікою.

Узимку Наталія Колобашкіна зі своїми підопічними їздила в Буковель. Сашко поїхати з ними не зміг. Зате подорожував до Новгорода-Сіверського. Вражений від екскурсії повернувся додому. Хоче поїхати ще кудись.

Незамінний секретар

Пані Наталія має бійцівський характер, дуже поважає свого підопічного й допомагає йому відстоювати свої права. Ще недавно Олександру Лисиці було відмовлено у санаторній путівці. Колобашкіну така несправедливість зачепила, тож пішла в райлікарню.

- Це що, він за рік вилікувався?! - запитала, як відрізала.

Згодом в обласному управлінні соціального захисту підтвердили, що Олександр Лисиця має повне право на санаторну путівку. Після цього з районного відділення зателефонували в терцентр і запитали, куди Сашко хоче їхати? Наталія Колобашкіна запропонувала назвати сана-тори, І він вибере.

Є хороший заклад у місті Мукачево. Та їхати туди далеко, а ще ж матері треба супроводжувати. Для неньки і сина це затратно. Отже, обрали менський санаторій «Остреч», від Корюківки він недалечко, серед соснових лісів. Саша збирається їхати туди 11 червня.

Недавно в Корюківці чернігівці проводили тренінг: «Фінансова грамотність людей старшого віку». Брав участь у ньому й Лисиця. З усіма завданнями впорався успішно!

Багато постійних відвідувачів відділення денного перебування терцентру вже звикли бачити тут Сашка. Він у курсі всіх справ!

Наталія Колобашкіна вважає його правою рукою і називає своїм секретарем. Сашку у відділенні цікаво. У нього з’явилося багато нових друзів. Немає часу для нудьги. Найбільше за сина радіє мама Ніна. До виходу на пенсію вона була соціальним працівником, опікувалася одинокими престарілими людьми. У терцентрі Сашко не лише оздоровлюється морально, а й фізично. Поруч - масажист і лікар.

Шеф-кухар без освіти!

- Не думайте, що я ледачий і в мене руки не з того місця ростуть, - щиро посміхається Сашко. - Можу приготувати будь-що! І вареники, і пельмені, голубці, котлети, різні салати, млинці, пиріжки, борщ з пампушками... Рецепти шукаю в інтернеті і сам придумую. Я - шеф-кухар без освіти! А навчався у спеціалізованому інтернаті для інвалідів на Житомирщині, а ще закінчив Київське профтехучилище, де вивчив комп ютерні технологи і маю четвертин розряд. У терцентрі всіх пенсіонерів учу комп’ютерної грамотності, на громадських засадах. Працювати з людьми поважного віку непросто, але у мене є витримка. І коли бачу успіх - це ніби політ на крилах. А ще ж ми тут граємо в шахи, читаємо книжки...

До речі, його мрія про парашутний стрибок зачепила Наталію Колобашкіну. Тепер жінка дуже прагне допомогти Сашкові. Вони удвох цікавилися, скільки це коштуватиме й чи реально таке для людини з інвалідністю.

- Спочатку сказали фахівці'цієї справи, що треба стрибнути з вишки, а вже потім вирішувати, як діяти далі, - каже пані Наталія. - Справжній парашутний стрибок коштував три тисячі гривень. Та ціни ж змінюються, хтозна, може, вже й п’ять...

Для Сашка з його невеличкою пенсією це зробити непросто. Він звик жити скромно, нічого зайвого не просить і не вимагає. Таким його виховали батьки - справжні сільські трудівники! Татка вже сім років як немає на світі, а мама наразі виховує онуків, яким стала ще й опікуном! їхня рідна матір - утекла...

Олександр по можливості допомагає рідним: братові Миколі, племінникам: Лізі (дівчина мріє стати кухарем, цьогоріч планує вступити до Чернігівського профтехучилища) та Михайлику (хлопчик закінчує шостий клас). Собі відмовить, а їм - віддасть.

Доленосний дзвінок

Третя Сашкова мрія - далека від висот. Він не відмовився б надіти акваланг і ступити на дно річки чи озера, а може, й моря, де ніколи в житті не був. Та спершу все ж -сім’я і парашут!

А й справді, чому б йому не спробувати стрибнути! По телебаченню показували й розповідали, як молода людина з інвалідністю потрапила на Говерлу. їй допомогли здійснити мрію заможні друзі. А хто допоможе Сашкові? Невже на рідній Чернігівщині не знайдуться благодійники, які б могли підтримати цілеспрямованого чоловіка з обмеженими фізичними можливостями?! А ще було б ліпше, якби йому стрибок подарували ті, хто керує такими злетами.

Ну, а свій номер мобільного телефону для єдиної, доброї, чарівної і мудрої жінки чи дівчини Сашко попросив нас надрукувати в газеті. Що й робимо: 050-940-45.-95. Абонент з нетерпінням чекає на дзвінок! Хтозна, може, саме він стане доленосним?

Мрії здійснюються! Головне - вірити!

Лариса Галета, "Деснянка" №18 (703) від 3 травня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.