Сто поїздок на війну

Понад сто поїздок у зону АТО здійснив священнослужитель-волонтер Ярослав Гика. Він настоятель Вознесенського храму Української православної церкви Київського патріархату. Допомога, яку привіз благочинний на фронт, обраховується навіть не десятками, а сотнями тонн. Це і харчі, і військове спорядження, і різноманітний інвентар, без якого солдатам на буремному Сході просто не обійтися. Ледь не у кожному батальйоні по лінії фронту на отця Ярослава чекають бійці, і не лише тому, що він везе необхідні речі, а й для того, аби почути його звернення до Бога. Бо на війні, де ледь не щохвилини над головою летять кулі, починають молитися навіть ті, чия нога раніше до церкви не ступала. В окопах немає атеїстів. У найзапекпіші дні боїв, у найболючіші миті спогадів і туги за рідною домівкою наші бійці звертаються до Господа.



І миротворець, і патріот

Отець Ярослав родом зі Львівської області. Дев’ятнадцять років служив на Черкащині після закінчення Київської духовної семінарії.

І вже два роки, як перебрався до Козельця. Так вже склалися обставини, що по Чернігову він їздить з навігатором, а там, де «співають» снаряди «градів» і полює ворожий снайпер, мішенню якого можна стати будь-якої миті, священнослужитель знає кожну дорогу, що веде до наших військових. Зізнається, стільки разів опинявся під кулями, що вже можна відзначати ювілей. Та це його не зупиняє. Навіть навпаки... Отець переконаний: на все воля Божа.

«Краще загинути, виконуючи важливу місію там, де ти дійсно потрібен, ніж тут у мирну днину тебе зіб’є якийсь неуважний водій», - зауважує служитель храму.

Все почалося з Майдану. Тієї зловісної ночі з 29 на 30 листопада 2013 року, коли відбувся силовий розгін студентів, увірвався і терпець благочинного. Наступного дня отець Ярослав приєднався до масового протесту проти свавілля беркутівців. Адже на його переконання, християни мають право себе захистити. З тих пір проводив там всі дні без спочину, окрім суботи та неділі, коли треба було вести службу в храмі. Пішов туди скоріше як миротворець, патріот. Звичайно, коктейлі Молотова не кидав у натовп і зброю до рук не брав, та допомагав, чим міг. Інколи добрим напутнім словом, а, бувало, й медичну допомогу доводилося надавати.

«Зі всієї країни їхали люди, щоб висловити невдоволення діями влади. Священнослужителі різних конфесій теж не могли лишитися осторонь. Люди молилися -е через те. що їм було страшно. Вони просили Господа підтримати їхню справу. Так, молитва гартує, молитва полегшує біль, але молитва Майдану була проханням до Бога допомогти у цій справі».

Машина-годувальниця

Настоятель храму свого часу теж проходив військову підготовку - служив у морській піхоті в Криму. Але це було ще до семінарії.

«Військо існує для того, щоб захищати і ні в якому разі - щоб нападати. На Сході країни наші хлопці стоять для захисту життя народу своєї держави. Ми зобов’язані їх підтримувати. Адже завдяки їм наші діти сплять спокійно. У перші місяці війни Українське військо було дуже бідним, - пригадує мій співрозмовник. - Особливо малозабезпеченими були добровольчі батальйони. Тому возити доводилось все - починаючи від продуктів харчування і закінчуючи касками й бронежилетами. Коли я вперше приїхав на Схід до нашого десантного батальйону, який в той час стояв на обороні, пройшовши на продовольчий склад, побачив таку картину: пару помідорів, пару кілограмів цибулі і пачку солі. Я кажу:

хлопці, це що, всі ваші продукти? Вони кивнули, не піднімаючи очей. А що ж ви їсте? - не втримався від запитання. А вони: та, місцеві допомагають... Хліб, воду підвозять. З тих пір в зону АТО ми почали їздити три-чотири рази на місяць. Допомогу збирали, без перебільшення, усім миром: люди зносили все, хто що мав...».

Десять разів під ворожими обстрілами

«Такий собі ювілей», - жартує отець Ярослав. А якщо говорити без іронії, то саме стільки разів опинялася машина священно-служителів-волонтерів під кулями ворога. У священному екіпажі, як завжди, четверо: отець Андрій, Сергій Кошелюк, Михайло Липка та наш герой. їм навіть позивний дали - БМП.

«Перший раз потрапили під обстріл в Пісках, де нам дід - місцевий мешканець - підкинув телефон, а потім по тому маячку здійснювався точковий обстріл з ворожого боку, - пригадує отець. - Діда знайшли, здали у контррозвідку й там він зізнався у скоєному. Якось зайшли в прикордонний підрозділ у Волновасі: молилися, причащали військових. Раптом пропало світло і почала сипатися штукатурка на голову. Хлопці кажуть, що це нас обстрілюють з важкої артилерії. Але ми продовжували молитися. На щастя, обійшлося без жертв. Якраз у той час трапилася трагедія під містом, коли терористи обстріляли рейсовий автобус «Златоустівка - Донецьк» з пасажирами. На місці тоді загинуло 10 людей, в тому числі 14-річна дівчинка. Ще 18 були поранені, 13 з них - доставлені у Волноваську лікарню, де померла ще одна жінка. Тож у нашому випадку не обійшлось без Божої допомоги».

Машину «БМП» добре знають по всій лінії фронту. Вони не допомагають якійсь одній бригаді. Бо для благодійників усі рівні.

«Приїхали одного разу до 72-ї Білоцерківської окремої механізованої бригади. Вони нас направляли туди, де чого не вистачає. Так дізналися, що у танкістів навіть форми немає. Вже наступного разу привезли належне обмундирування. Один щедрий бізнесмен виділив кошти, ми закупили і доправили. Допомога має бути дійсно за потребами, а не абичим...».

Останній ювілейний раз священнослужителі були на межі життя й смерті під Мар’їнкою на контрольно-пропускному пункті. За словами отця Ярослава, міни лягли метрів за п’ятсот. Але вони встигли сховатися у бліндажах.

З того часу, як настоятель Воз-несенської церкви почав їздити вже з Козельця, у зборі допомоги для АТО йому неабияк допомагає місцева волонтерська організація «Грім». Чого тільки не возили за цей час: і буржуйки, і одяг, і ковдри, мішки, цвяхи, плівку для бліндажів... Потреб у військових чимало, та, на щастя, охочі допомогти також є.

Табір для дітей



Про волонтерську діяльність нашого героя можна говорити годинами. І вона не обмежується допомогою бійцям АТО. Цього літа вперше вдалося запровадити на теренах Козелеччини духовно-патріотичний табір для дітей. «Хвилювався... Не був упевнений, чи відпустять батьки своїх чад. Мене ще тут не всі знають. Рік я проводив службу взагалі під стінами Вознесенської церкви. Врешті-решт ми домоглися свого і тепер храм працює за призначенням, - зауважує мій співбесідник. - Увагу, звісно, акцентували на напівсиротах, дітях із малозабезпечених родин, які собі не можуть дозволити оздоровлення через брак коштів. Група з п’ятнадцяти дітлахів таки зібралася. До нашого табору були залучені волонтери, вчителі. Одразу знайшовся кухар на добровільних засадах. Хлопчина дійсно смачно готував. Діти жили в наметах. Добрі люди з Києва придбали нам двадцять ка-рематів (універсальний килимок для туризму, що не пропускає вологу й холод - Авт.)».

У духовно-патріотичному таборі на березі Десни гармонійно поєднувалося оздоровлення та відпочинок із уроками духовності. Кожного дня проходили заходи певної тематики: день спорту, музики, добра. «У нас було дуже зручне розташування: річка, прибережна зона з зеленими насадженнями. Ми були на косі, де мілко, немає водоворотів - безпечне й чудове місце для відпочинку. Щовечора палили вогнище, співали пісень. Там всі діти залюбки вивчили і щоранку співали гімн України».

Отець Ярослав такий табір організовував і на Черкащині. По кілька разів за теплий сезон. Його хлопці - сини-двійнята Георгій та Ілля - жодного разу не пропустили корисного відпочинку. їм по тринадцять, а вони вправно володіють усіма знаряддями праці. Вміють готувати і залюбки допомагають своєму татові, бо він для них - приклад у всьому!

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №34 (643) від 24 серпня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.