Територія душі

21 лютого виповнилося 60 років відомому чернігівському художнику, галеристу, організатору мистецьких фестивалів і засновнику музеїв, члену Національної спілки художників, заслуженому діячеві мистецтв України Борису Дєдову.



- Борисе Степановичу, у чернігівців Ваше ім’я асоціюється перш за все з фундацією музею сучасного мистецтва «Пласт-Арт». Розкажіть, як він виник?

- Все починалося дуже просто. В 1994 році, зробивши прибудову до приміщення Спілки художників, я створив невеликий виставковий зал. Це і був майбутній музей «Пласт-Арт», перша в 1300-річній історії Чернігова приватна художня галерея. Та згодом це приміщення виявилося замалим, тож у січні 2001 року ми переїхали в історичний центр міста - на Вал. Знаменним для «Пласт-Арту» був 2010 рік. коли він із галереї, отримавши відповідний статус, став Чернігівським музеєм сучасного мистецтва. Тут виставлялися мої твори, твори моїх друзів - спочатку чернігівців, а згодом і митців з усієї України та із-за кордону.

- А які виставки найбільше запам’яталися?

- Кожна виставка неповторна і кожен справжній митець геніальний! Але були в нас дійсно унікальні проекти. Наприклад, Рушник національної єдності, який вишивали майстрині з усіх областей України. Або виставка Київської школи підводного живопису. Створення картин відбувалося на великих глибинах, в екстремальних умовах. Так дайвери вирішили привернути увагу до проблеми збереження підводних об’єктів-пам’ятників історії в Чорному морі.

- Справді, мистецтво не може бути відірваним від життя. Чи не найкраще це відтворюється у фотографії. І фотовиставок у Вас було чимало...

- І не тільки виставок. Наприклад, фестиваль фотографії «ЧернігівФотоФест» дав молодим авторам можливість продемонструвати своє творче портфоліо відомим галеристам, кураторам, видавцям. А з виставок найцікавішим був проект "Двадцять років без СРСР". Уявіть: в один день, 27 серпня 2011 року, понад три тисяч' людей з різних куточків колишнього СРСР взяли в рухи фотокамери. З їхніх робіт склався єдиний портрет країни, якої більше немає. І звісно, Пласт-Арт не може залишатися осторонь від подій сучасності. Торік ми провели фотовиставки на теми Євромайдану та АТО. Цей проект присвячений героям неоголошеної війни та фотокореспондентам, які працювали пліч-о-пліч із військовими та добровольцями, часто ризикуючи життям.

- Якщо йдеться про громадянську позицію, то можна згадати і благодійну діяльність Вашої організації.

- Сама по собі виставкова діяльність ніколи не була прибутковою. Це заняття для душі, це моє хобі. Завдяки основній роботі з’явилась можливість вкладати кошти в розвиток культури. У нас є улюблений благодійний проект - це вже традиційна мистецька акція до дня Святого Миколая, покликана сприяти дитячій творчості, а також приносити кошти для допомоги дітям-інвалідам. З того часу подібні акції стали однією з традицій «Пласт-Арту». А ще ми шефствуємо над Чернігівським батальйоном національної гвардії та допомагаємо 41-му батальйону - посилаємо їм продукти і навіть купили для них генератор.

- Наскільки мені відомо, завдяки «Пласт-Арту» в Чернігові з’явилися й інші традиції, зокрема, фестивальні.

- Так. У 2007 році започатковано фестиваль «Територія душі». Тут нема ніяких обмежень щодо тематики робіт, адже митці не повинні думати про чиїсь чужі смаки чи замовлення. Це - простір їхньої свободи. Ще один наш щорічний фестиваль - свято рибалок та кухарів-фахівців із приготування юшки «Сорока Ух». Тут безкоштовно частують усіх охочих, а особливо - бійців АТО, їхні родини. Рибальському фольклору ніколи не приділялося достатньої уваги, а наш фестиваль відкриває широку палітру народного мистецтва.

- «Пласт-Арт» відомий ще створенням та реставрацією музейних комплексів. Які свої роботи Ви вважаєте найбільш вдалими?

- Їх декілька. По-перше, це відродження меморіальної садиби «Ганнина пустинь» на хуторі Мотронівка Борзнянського району. Ми відновили обійстя Пантелеймона Куліша, відродили ставок і липову «Алею кохання», впорядкували могили. На могилі Куліша викарбувані його слова: «Зовсім інша була б річ, якби ми єдиними устами і єдиним серцем трудились над пробудженням суспільно-національної свідомості України». Ці слова письменник сказав понад сто років тому, але вони актуальні й нині. Разом зі скульптором Анатолієм Гайдамакою, з яким нас єднає багаторічна творчість, побудували в Криму на березі Чорного моря храм-маяк. А поруч вже «самі собою» виникли меморіал пам’яті загиблих на водах і музей історії мореплавства та історії катастроф. Таким само «живим» є музейний комплекс партизанської слави «Лісоград» поблизу села Єліне Сновського району. Тут ми відновили три партизанські землянки і збудували дві нові. З Анатолієм Гайдамакою цілих чотири роки - з 2004 по 2008 - працювали над Меморіальним комплексом «Пам’яті героїв Крут». Важливо було зробити музей та пам’ятник - пагорб, на якому стоїть колона, - точна копія колони Київського університету. Концепція проста: «Студентам від студентів». Але, мабуть, мій найулюбленіший "роект - низка музеїв Миклухо-Маклая. Всі знають цього мандрівника та етнографа, в світі йому встановлено шість пам’ятників, а от музеїв до цього часу не існувало. Перший музей ми створили в селі Калитянське, а згодом - у містах Кача, Батурин та Малин. До речі, Микола Миколайович - зі славного роду запорозьких козаків, чим дуже пишався. Кажуть, що саме його прадід став прототипом гоголівського Тараса Бульби.

- Які Ваші творчі плани?

- У мене є декілька проектів. Це вітражі у Чернігівській філармонії, пам’ятник чернігівським святим Михайлу і Федору, меморіальний музей родини Розумовських у Лемешах. Музей Георгія Вороного - всесвітньо відомого математика, чиї ідеї випередили час майже на століття і зараз широко використовуються в цифрових технологіях. А ще ми завершуємо музей Кирило-Мефодіївського братства у селі Дідівці Прилуцького району, де Микола Костомаров мешкав останні десять років свого життя. Це має бути музей не особистого життя, а ідеї. Тієї ідеї Костомарова та всіх кирило-мефодіївців, що Україна має увійти до єдиної сім’ї європейських народів на рівних, зі своєю культурною та історичною спадщиною.

- А яким Ви уявляєте пам’ятник Небесній Сотні в Чернігові?

- Щодо нього у мене є власна проектна пропозиція. Це не замовлення - це просто наша з сином творча ідея, наш відгук на події, які відбувалися на Майдані Незалежності. Це лаконічна конструкція, сходинкоподібна, динамічна, спрямована вгору. Акцентується контраст чорного і білого: наш народ переміг, але зазнав великих втрат. Ідеальне місце для нього - Алея героїв. Пам’ятники людському подвигу не можна ставити десь посеред ділової, а тим паче - розважальної частини міста. Для цього більше підходить паркова зона. До того ж, тут поруч історичний центр та храми. А ще варто зробити біля підніжжя Болдиної гори пам’ятник усім захисникам України та павільйон Слави, де можна було б розповісти всю історію наших славних перемог. Отже, задумів багато, як багато й роботи.



Розмову вела Олена Колесник, доктор культурології Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка

"Чернігівщина" №8 (617) від 23 лютого 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.