Утекла з чотирма дітьми від чоловіка-садиста

42-річна Оксана Космачова у селище Парафіївка Ічнянського району переїхала з міста Обухів Київської області. Утекла разом з дітьми від чоловіка-садиста. Зараз жінка працює помічником вихователя і кастеляншею дитячого садочка «Сонечко».


Оксана Космачова

«Зашморги на шию, ножі під горло»

— Приїхали у Парафіївку 19 листопада сім років тому, — розповідає жінка. — Темна ніч, мокрий сніг з дощем, чужа хатинка невеличка, 26 гривень у кишені. Зранку знімаю золоті сережки, іду в магазин, прошу хліба. Кажуть: «Циганка приїхала». Лишаю паспорт, щоб продукти дали. Ніхто не вірить. Кажу вдома: «Діти, у нас чай «Біла роза», тобто вода з криниці. Закипить, гілочки груші кинемо».

Виїхати з Обухова довелося через знущання у другому шлюбі.

— Почалися зашморги на шию, ножі під горло, бив, сокирою двері вирубував, — пригадує жінка. — Міліцію викликаю. Кажуть: «Нема мокрухи, нема діла» — це слово в слово.

Якось відчиняє вікно, а це восьмий поверх, силує: «Стрибай, і пиши, що кінчаєш життя самогубством».
Одежу всю з мене зірвав. Гола, у чому мати народила, — щоб з хати не вискочила. Ледве виплуталася. Переховувалася з дітьми у сусідів, і вирішила тікати.

Сіла на телефон, почала дзвонити, куди тільки могла. У київські служби захисту дітей — без толку. По своїх подругах — марно. Лишилася одна душечка, дівчина Наташа. Ми з нею навчалися у Решетилівці Полтавської області. Я на швачку-закрійницю, а вона — на ткацтво-килимарство. Знайшла мене через програму «Ищу тебя».

Наташа дає мені номер телефону зі словами: «Візьме трубку моя сестра, Ольга Захаревська». Дзвоню, сестра каже: «Вам очень сильно повезло. Я завтра уезжаю из Парафиевки. Поселяйтейсь в моем доме. Он небольшой, но в вашем положении... Сколько младшему ребенку?» Найменшому Тимофію було 10 місяців. Зі мною було четверо дітей: Тима, Ваня, Миша, Аня, старша Люба вчилася у Києві в коледжі.

Мама, сестра, зять помагають мені знайти машину. Родичі і сусіди, поки чоловік відлучився, схопили, що могли, — хто дітей, хто сумки — і завантажили у мікроавтобус. Так ми приїхали на Ічнянщину.

«Чоловік сказав: «Або аборт, або я»

Про першого чоловіка, Олександра Приходька, Оксана каже: круглий сирота. Постійно битий, м’ятий, клятий. Над ним знущалися, от і він знущався. У перший вечір після весілля перший ляпас отримала.

— Коли була вагітна утретє, Мишею, чоловік мене покинув, — розповідає Оксана. — Термін вагітності був такий, що аборти ще робили. 2,4 місяця. Сказав: «Або аборт, або я». Я вибрала дитину. Син Миша народився 9 травня 1999 року. У цей день помер мій батько. Коли ми востаннє бачилися, виходжу з хати, а він каже:

— Дочко, народиш ти сина, і я помру.

— Тату, якщо я народжу сина, дам йому твоє прізвище.

А він:

— Так гарно буде: Дробнов Михайло Олександрович. Наче справді мій син.

Народила Мишу, незважаючи на те, що лікарі забороняли народжувати: чоловік побив армійським ременем по спині, порушив хребці, згодом виникла бронхіальна астма.

Ще одна причина заборони — у мене друга група крові, резус негативний. Кажуть, не можна народжувати більше двох дітей, бо будуть із вадами.

Не вірила у це. Діти народжувалися здоровими, розумними, талановитими. Миші зараз 17. Поступив в університет у Києві на платне, перевівся на бюджет. Гарно ліпить з глини.

Дочці Ані буде 23, вона народилася на Ганни, 22 грудня. Вивчилася на фотографа, працює сама на себе. Знімається у фільмах. Живе в Обухові з моєю мамою. Згадую, як Ані не було трьох років — я прокидаюся, у неї оченята відкриті, пульсу немає, серце не б’ється, ніби відійшла у вічність. Позбігалися сусіди, викликали «швидку». Та сталося чудо: вона задихала... Аня дуже творча людина. Бачить те, чого не бачать інші.

Доньці Любі 25, внуку три роки. Народилася 21 вересня, на другу Пречисту. Закінчила школу з золотою медаллю, отримала червоний диплом стиліста у київському коледжі. Працює теж сама на себе. Декоративне малювання на тілі, макіяж, педикюр, манікюр. Гачком плете м’які іграшки, має свій магазин. Живе в Обухові в моїй однокімнатній квартирі.

Аня на гітарі грає, Люба — на фортепіано. Діти, як і я, пишуть вірші.

«Заходить з букетом-«роксоланкою», стає на коліна і гукає заміж»

— Отже, коли покинув чоловік, лишилася одна з трьома дітьми, — продовжує Оксана. — Жила сама і працювала на трьох роботах. Ночами, до 7 ранку, продавала квіти. Із 7 ранку до 2 дня — у школі техпрацівником. В обідню перерву бігала учила трьох дітей грати на гітарі. Батьки розраховувалися продуктами. У них була корова, давали мені сир, молоко.

Працювала у квітковому магазині на багатих людей. У них було 9 квіткових магазинів. Але сталося так, що вони розлучилися, хазяїна Миколу посадили. Коли вийшов з тюрми, позвав мене до себе на роботу. Бізнес залишився у дружини. Вона, поки Микола сидів, вийшла заміж.

Микола жив у гаражі, мав будувати над ним другий поверх. У гаражі я їсти варила, ще треба було за двома козами доглядати, город обробляти. Будівельники йому кажуть: «Чого ви, Петровичу, мучитесь? Узяли б Оксану за жінку. Дивіться, яка вона хороша. І господиня добра. І на гітарі грає».

Одного разу сказав: «Приготуй чисту святкову одежу для себе і для мене». Коли по радіо звучала пісня «Тебя на крыльях журавли куда-то в небо унесли», там ще слова є: «Чтоб стала ты моей судьбой», — відчиняються ворота гаража. Заходить з букетом-«роксоланкою» (весільним букетом), стає на коліна і гукає заміж під цю пісню. За руку виводить на вулицю, а там прикрашений «КамАЗ»: обручки, лялька, стрічки.

— Ну що, поїхали?
— Куди?
— Вінчатися.
З того часу почалися мої страхи.

«Мухами заліплена липучка. Зриває і мені вішає на шию: «Ось твій вінець»

— Вінчалися. Батюшка шепнув мені на вухо: «Я обряд прочитав, але ви не вінчані». Це було 24 серпня, коли піст і не можна вінчати, але він батюшку заставив.

Після вінчання почав мене по кладовищу возити. Весільний букет забирає, ставить на могилу своїй матері. До його сестри приїхали, а там висить мухами заліплена липучка. Зриває і мені вішає на шию: «Ось твій вінець. Ось твій весільний подарунок. На більше ти не заслуговуєш».

Піти я від нього не могла, не відпускав.

Народився Ваня — 07.07.07. Він ішов (по родових шляхах) лицьовий — коли потилиця притиснута ззаду до шиї, до спинки. Загорнута голова аж ого як. Але кесаревого розтину не пропонували.

Ми повинні були удвох з дитиною померти або хтось із нас мав померти. Рідко коли спасають удвох. Та сталося чудо.

Народився ніби без носика — він приплюснувся. Медсестричка цілу ніч витягувала йому носика і витягла, сформувала. Зараз Ваня у четвертому класі, йому 9 років. Грає на акордеоні, теж гарно ліпить з глини.

Після народження Вані чоловік трохи пом’якшав. Народився Тима. Зараз Тимофійку сім років, у 2 клас ходить, танцями займається.

На мій день народження, 11 березня, стук у двері. Заходить чоловік Миколиної колишньої дружини. Каже: «Можеш до неї повертатися, я з нею розлучився».

І він знову став неадекватним. Почав ходити до колишньої дружини. Закінчилося знущаннями і переїздом у Парафіївку.

«Були сусідами шість років, на сьомий прийшов до мене»

— Добре, що тоді Оля Захаревська залишила нам консервацію і картоплю свинячу, дрібну. Було, що діти просять хліба, а я картоплі-топтанки зварю, олійки лину, щоб пахло. Кажу дітям: «Уявіть, що це хлібчик».

Спочатку нас часто провідували, перевіряли, хто ми, що ми. Приходили з амбулаторії, з селищної ради. Лікарка Катерина Йосипівна дала банку сала. Інша людина помогла з грошима на ліки для дітей. Галина Леонідівна Петруша, директор школи, помагала.

Із хати взимку перейшли жити на квартиру, де є газ у будинку. А під весну віруючі люди, які знають мене в Обухові та в Українці (місто в Обухівському районі), зібрали гроші на хату, 15 тисяч гривень. Передали сестрою Аллою.

Як я приїхала у Парафіївку, за мною переїхала кума Віта Назаренко, вона працювала директором будинку культури у Парафіївці. А за нею — і моя сестра Алла Салата з чоловіком. Усі з Обухова. Алла працювала в Ічні. Дитяче кафе і ресторан її руками розмальовані, є роботи у заповіднику в Качанівці. Зараз вона
працює у відділі освіти.

У Парафіївці Оксана вийшла заміж за переселенця з Донбасу. Але з того нічого не вийшло. Він у селищі не прижився.

У Парафіївці материнську любов відчувала до Миколи Курлюка. Хворого і немічного. Забрала і доглядала.

— Він був дітям як батько, — згадує. — Це була любов агапе, що з грецької мови — жертовна любов. Та сталося, що він до мене сильно прив’язався, мріяв, щоб я його жінкою стала. І я попросила, щоб він пішов додому. Він пішов, але зажурився, а згодом і помер.

Зараз поряд з Оксаною одноліток Олександр Болгар, парафіївський коваль.

— Були сусідами шість років, на сьомий прийшов до мене. Він за гороскопом Риби (місяць) і Тигр (рік), і я — Риби і Тигр. Різниця у віці — два дні з половиною. Дітей у нього нема, одружений не був.

Спільно тримаємо господарство. Було 2 свиноматки, які навели аж 18 поросяток. Зараз 11 маленьких і 4 великі свині, дві кози, кури, індокачки.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №48 (1595)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.