Мати плаче за дітьми. Просить їх повернути

Двоє дітей 33-річної Ірини Чагіної з села Новоукраїнське Ріпкинського району живуть без матері, їх з-під школи 25 грудня після святкового ранку забрали колишні чоловік, свекруха та мати Ірини. Жінка звернулася до поліції, служби у справах дітей. 11-річний Максим та 13-річна Даша з батьком у Радулі. Мати просить, щоб дітей їй повернули.

— Я не алкоголічка, приватний підприємець. Працюю в магазині у Новоукраїнському. Маю житло. У хаті затишно, чисто, є що їсти і пити. Для дітей я нічого не жалію, — змахує сльози Ірина. — А вони, вони...

— Жінка роздивляється у мобільному телефоні фотографії доньки й сина і починає ридати.

— З чоловіком ми прожили десять років. Його мати довго пропрацювала радульським селищним головою. Збудували дім. На першому поверсі магазин, на другому жили ми з чоловіком. Моя мати і Олександр були оформлені підприємцями, тобто магазин їхній, а я працювала продавцем.

Народилися діти. Та життя не заладилося. Чоловік випивав. Я його просила: «Зав'язуй, і житимемо». Та він продовжував. Сварки. А я не раз жалілася і матері, і свекрусі. Та й самі вони знали, як ми живемо. Доходило до маразму. Магазин працює до 22.00. Люди приходили і пізніше, просили ще поторгувати, і я затримувалася на роботі. Чоловік спускався до мене в магазин, затівав сварки.

Якось Олександр мене дуже побив. Я подала на розлучення. На судові засідання він не прийшов, і нас розлучили. Я не подавала ні на аліменти, ні на поділ майна. Щодо дітей, то, само собою, вони залишилися зі мною.

Тоді мати моє розлучення підтримала. Було це у серпні 2014 року. На душі було важко. Чоловік ще більше запив. Я пішла жити у дитячу кімнату. Поставила умову: або я піду, або ти. Будинок же наш спільний. Десь через місяць він вибрався до своєї матері.

Я продовжувала працювати, часто їздила торгувати по селах, сама воджу автомобіль. Іноді, бувало, так стомлюся. В будинок зайшла, аж мати дзвонить: «Ну, що ти там робиш? З ким ти?» І подібні запитання. Вона така жінка, що усе має бути у неї під контролем. Чому я, доросла людина, без її відома не можу спілкуватися з друзями, влаштовувати особисте життя?

Мати не раз повторювала: «Зачем все эти козлы? Живи ты и дети». Контроль був і раніше. Ще ми з чоловіком жили, надзвонювала. Бувало, їдемо на річку: «Куди і з ким їдете гуляти? Навіщо ті гульки?» Навіть комп'ютер купувати заборонила. Що вона скаже, те й треба було купляти. Ні друзів, ні подруг, ні співмешканців.

Якщо я кудись їхала, залишала дітей на бабусь. Самі вони ніколи не були. Мати мене сварила, проклинала.

Я звернулася до сестри Зої, вона живе у Ріпках і вже багато років не спілкується з батьками. Був час, і я з нею не підтримувала стосунків. Але вона підтримала мене. Сказала: «Поживи у мене на дачі у Новоукраїнському». Але я ще залишилась у Радулі. Одного разу я спустилася в магазин, а там замки поміняні. І я наважилася піти.

У Новоукраїнському ми з Зоєю відкрили магазин. Я з весни почала обробляти город. Згодом поряд придбала будинок. Зараз йде процес оформлення. Коли забирала з дому речі, мати у бійку кидалася. Навіть велосипеда Максимового не віддала, який раніше подарувала, Що змогла, перевезла, деякі меблі лишилися від старих господарів, — розповідає Ірина. Жінка показує хату. Просторі кімнати. Чисто, на вікнах квіти. — Стосунки з матір'ю тільки погіршувалися. Вона повторювала: «У нас будет хорошо тогда, когда я буду знать, что у вас творится».

Я розривалася між роботою, дітьми, облаштуванням житла. Дітей я ніколи не кидала. Минуле літо жили в Радулі і приїздили,до мене. А торік у вересні, коли почалася школа, я перевезла їх із Радуля у село. Чоловік говорив: «Віддай дітей, я буду допомагать тобі грошима. Машину віддам». «Я дітьми не торгую», — відказала. Тоді він став говорити: «Я тебе здам у психушку, дітей заберу, а тебе позбавлю батьківських прав».

Я не сприйняла всерйоз його слова. І не була проти спілкування дітей з батьком і бабусями. Щовихідні, на канікули відпускала їх у Радуль. Чоловік приїздив, забирав. І повертав, як ми домовлялися. Максим став у Новоукраїнському займатися тенісом. Ми завели кроликів, домашню птицю. Я помічала, що діти поверталися з вихідних налаштованими проти мене. Хто ж міг знати, що ті перебування у Радулі так обернуться?

25 грудня у школі був ранок, на нього прийшли і колишній чоловік, обидві бабусі (з дітьми старшої сестри мати не спілкується). Після свята, як тільки Максим і Даша вийшли зі школи, їх до мене не пустили. Я кинулася за дітьми. Мати налетіла на мене, почала тягати за коси, бити. Відборонила мене сестра Зоя. Донька Даша в цей час не йшла в машину, кричала: «Я не хочу жити, мені все набридло». Дітей забрали і поїхали. Без речей, без нічого.

Я зателефонувала дільничному інспектору: «Мене побили, дітей забрали». А він: «А що мені робити?» Я написала заяву в поліцію, подзвонила на «гарячу лінію», звернулася до соціальної служби, щоб допомогли повернути дітей. Колишнього чоловіка викликали в поліцію, він обіцяв 7 січня повернути дітей. Та не привіз.

Коли я телефонувала дітям, вони відповідали завченими фразами. І я чула, як моя мати їм щось нашіптує. Припускаю, що дітей настроїли, щоб говорили, що хочуть жити в Радулі, а не зі мною.

Канікули скінчилися, а діти не ходять до школи. Я попередила директора, щоб без мого відома документів нікому не давали. Плакала, випрошувала дітей.



13 січня колишній привіз Дашу по песика і речі. Дитина була зазомбована. Хоча ми зідзвонювалися по п'ять разів на день. Того вечора питаю: «Дашенько, може, ти залишишся? «Мовчить. А чоловік: «Она подумает». І закрив дверцята машини.

Як я дізналася, тим часом чоловік подав у суд на визначення місця проживання в дітей. Щоб відібрати їх у мене. "Та якщо розібратися, то вони у Радулі живуть не з ним: син у моєї матері, а донька — у свекрухи. Тільки вдень вона у нашому домі.

Розраховувати на допомогу матері я не можу. Вона сказала: «Ты все равно придешь ко мне и будешь просить прощения на коленях». За що? За те, що тільки живу не під її контролем?

У той день, як їхав з поліції, чоловік потрапив у аварію. Даша дзвонила, що боляче вдарилася головою. І її навіть лікарям не показали.

У нього є особисте життя. Діти розказували, яких тьоть водить. А мені, виходить, не можна будувати власне життя?

Доки розмовляли, до хати зайшов співмешканець Ірини 31 -річний Михайло. Вони живуть разом з місяць. Він зараз розлучається з дружиною, матір'ю п'ятьох дітей. За словами Ірини, на двох він пішов, третє від жалості на себе записав, а двоє його.

Перед моїм приїздом у Ірини в хаті побували керівники соцслужби району. Дивилися побутові умови, вислуховували її.

Діти стали заручниками ситуації

— На мою думку, доки не вирішиться питання у суді, діти мають бути з мамою, — каже 57-річна Валентина Савенко, начальник служби у справах дітей Ріпкинської райдержадміністрації. — Ми обстежили житлові умови, поспілкувалися з нею. Нічого такого, що загрожувало б життю і здоров'ю дітей, не виявлено. Діти стали заручниками ситуації. Вони люблять і маму, і тата. Хлопчик, коли розпитуємо, мовчить. Дівчинка плаче.

На 20 січня призначене засідання комісії з питань захисту дітей. Цю ситуацію ми на ній розглядатимемо. На суді теж буде наш представник. Ми надамо свої висновки. Яке рішення прийме суд, з ким будуть жити діти, невідомо. Головне, щоб рішення було прийняте в інтересах дітей. Батькам же потрібно домовлятися.

Максима і Дашу застала у Радулі вдома. Діти видалися мені засмученими. Великий тенісний стіл, багато іграшок. Намагалася розговорити. Максим мовчить і лише киває головою, закривається шторою, ніби хоче відгородитися від того, що відбувається. Він мріє займатися тенісом. За кілька місяців занять у селі дуже полюбив гру. Але у Радулі немає такої секції

Даша плаче. Каже, що хоче жити у Радулі з татом і мамою. Обоє погано про маму ні слова не сказали. 14 січня Ірина Чагіна хотіла забрати дітей, та вони тільки плакали. Колишній чоловік Олександр Чагін сказав, що давно вже не п'є. Влітку возив дітей на море і в аквапарк. Дітям добре у Радулі. бо вони з народження тут живуть. Коли донька і син просять, возить їх до матері, але вчитися вони у Новоукраїнському не хочуть.

— Олександре, ви пропонували Ірині гроші, грозилися помістити у психушку і позбавити батьківських прав?
— Про гроші — не було такого. Через її істерики говорив, що її треба показати психіатру, і все. Діти самі просилися додому. Казали: «Мама на нас орет». Ніхто її батьківських прав не збирається позбавляти. Мова йде лише про місце визначення проживання. Бувало, раніше Даша засумує. Просить: «Звози мене до мами», везу. Я не проти їх спілкування з матір'ю. Я подав заяву в райвно, щоб діти ходили до школи у Радулі.

— Ви потрапили в ДТП і дитину не показали лікарю?
— Трактор їхав з однією фарою, засліпив нас. Я викликав поліцію, у мене ж страховка. Машину треба ремонтувати. Усе гаразд.

Доки бесідували, прийшла Іринина мати. Жінки почали з'ясовувати стосунки через дітей. Даша знову заплакала.

57-річна Марія Калугіна на боці зятя. Вона вважає, що дітям у Радулі, коло батька та обох бабусь живеться добре.
— Діти виросли з нами, звикли. А оце все виводить їх. Якось Даша сказала: «Мені життя скандальне набридло, я піду втоплюся», — розповідає Марія Павлівна. — Діти повинні бути на першому місці, а не мужики. Цей Миша вже четвертий.

Вона на мене кричить: «Закрой рот, сука». Хіба можна так з матір'ю? Діти розказували, що мама сказала: «Я виходжу заміж. Якщо вам не нравится, ідіть до батька живіть».

Жалілися, що Іра їм каші молочної наварила, поставила у кімнаті, а самі з Мишею на кухні картоплю смажену їдять.

— Що ж поганого у молочній каші? Вона ж дітям корисніша за картоплю.
— Хай діти живуть тут, а вона своє життя влаштовує.

— Але ж треба знаходити компроміс. Ось ви маєте двох дочок, зі старшою не спілкуєтеся, з меншою ворогуєте. Хіба це добре?
— Хай спілкується з дітьми, ми не проти. Нерешаемых вопросов нету.

Марію Павлівну захищає чоловік. Каже, що Зоя образилася, бо Ірині хату збудували, а їй — ні. Через це і не підтримують стосунків.

— Ми цих дітей, одна і друга баба, виростили, — наполягає жінка.

— Є подруга, командує з Ніжина. Вона її слухає, а не нас. От і має, — продовжує Калугіна.

Ірина плакала, просила чоловіка віддати їй дітей. Олександр повторював: «Вони самі не хочуть». Мені здалося, що без кваліфікованого психолога не розібратися.

Ми довго говорили, діти зачинилися у кімнаті. Даша плакала, притиснувши до себе собачку. Пес лизав їй руки. Здалося, що він єдина істота у цій родині, яка просто любить без ніяких амбіцій.

* * *

18 січня Даша приїхала до матері. Але з умовою, що в школу у селі ходити не буде.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №3 (1550)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.