Синок захлинувся. Доню убив співмешканець. Ще від однієї відмовилася

32-річна Олена Надточій зі Старої Рудні Щорського району народила п’яту дитину. Та біля мами — тільки двійко. Ще двоє — уже покійні. Одну вдочерили іноземці забрали за кордон. Більше, каже Олена, народжувати не хоче. Та час покаже, адже призначення жінки — давати нове життя.


Олена Надточій з донею Настею і сином Кирилком

1. Тюремщик

У хаті Олени Надточій тепло і чисто. Навіть ще не скрізь підлога висохла — жінка її щойно помила. Багато іграшок. Посеред кімнати — рожевий візочок. У ньому мирно посопує новонароджена доня Настя. Синові Кирилку два роки і три місяці. Він метушиться по хаті — радий гостям. Олена — усміхнена, і не віриться, що тільки місяць тому її 28-річний цивільний чоловік Євген Мелащенко убив їхню спільну донечку Діану і ледь не позбавив життя Кирилка.

— Народилася тут, у Старій Рудні, — говорить про своє життя Олена. — На восьмий день мого народження тато Василь так досвяткувався, що отруївся горілкою і помер. Мама, Парасковія, також пила. Я і старший брат Володя росли в Городнянському інтернаті. Зараз з Володею спільну мову майже не знаходимо. Бо він також п’є. А мені та горілка з дитинства противна, не вживаю.

У сільраді підтверджують: Олена не п’яниця.

— Першим чоловіком був Дмитро Безбородий, — веде далі Олена. — Прожили разом два роки. Народила від нього синочка Віталика. Як було сину два місяці і три дні — помер. Це був 2005 рік. Я дала Віталика мамі на піч. Вона його годувала сумішшю. Як вона там його кормила, та дитя захлинулося. Синок був не хрещений. Тому підхоронила його під свою бабу. Якось мій перший чоловік украв у сусіда сто гривень. Той написав заяву в міліцію. Діма сів на чотири місяці в СІЗО. Я його чекала-чекала. А потім передумала: тюремщик же. Як вийде, ще вб’є мене. Ото і зійшлася з іншим чоловіком, з Колею Калачем. Випустили мого Діму, він давай просити, щоб я повернулася. Я йому пояснила, що боюся і що вже вийшла заміж за іншого.

Олена не помилилася. Дмитро не довго побув на волі. У Старій Рудні пригадують, він убив жінку — чи то зарізав, чи то кульок на голову надів і задушив. Зараз Безбородий у в’язниці.

2. Більше нікуди іти

— З Миколою Калачем прожила сім років, — продовжує Олена. — Від нього у 2007 році народила доньку Мирославу. Та вона калічка. У неї голова росте, як у коня, спинномозкова грижа і ноги задрані угору. Мирослава не ходила. Мені сказали: «У тебе допомоги нема ніякої. Відмовляйся від дитини». Написала відмову. Куди мені каліку? На той час мати так допилася, що лежача була. Потім, правда, стала тупати на милицях. Ще й дитину таку ж? Забрали Мирославу у дитячий притулок у Прилуки. Я її не провідувала. Нічого про неї не знаю. Знайти дочку не хотіла. Думаю, її ніхто не вдочерив, бо вона сильно калічка.

А виявилося, що Мирослава, як не рідній мамі, так чужим людям потрібна.

— Дитина мала проблемі зі здоров’ям, — пригадує Надія Ющенко, головний лікар будинку дитини «Надія» у Прилуках. — Коли дівчинці було два роки і сім місяців, її удочерила родина іноземців. Не пам’ятаю вже, з якої країни. Родина хороша, мають своїх діток. Приїздили до притулку. Та й вирішили забрати Мирославу. За кордоном її і лікували.

А Олена тим часом розлучилася з Миколою. Знайшла нового чоловіка — молодшого на чотири роки Євгена Мелащенка. З ним прожила три роки.

— Нас познайомила подруга Леся Юрчина, — пригадує жінка. — Євген із села Радвине Шорського району. На той час більше року жив сам. Хіба думала, що таке станеться? Що він дитину вб’є? Хоч він мене і ганяв, за
коси тягав, бив. Мене ж, не дітей. Пив Женя. Майже не працював. Як взяв горілку до рота, то робота не треба, я — погана жінка і все таке.

— Пив, бив вас, чого не покинули чоловіка?
— Покидала. А він приходив, просився. Казав: «Леночко, прости мене. Мені просто більше нікуди іти. Я сестрі Оксані у Щорсі не треба. І брату не треба. Оце ж з тобою і познайомився». Від нього народила Кирила, Діанку, яку він убив, і оце Настеньку.

3. Буду сама

23 жовтня вагітна Олена з дітьми була вдома. Готувалися до дня народження Діанки. Дівчинці мав сповнитися рік.

— У гості зайшов кум Василь Безбородий, — розповідає жінка. — Він хрестив Кирилка і Діану. З того усе й почалося.

Женя сказав: «Лено, насип 50 грам, та ще 50. У мене зуб болить». Випив усю пляшку. О дев’ятій вечора його взяла лиха година. Мене бив, штовхнув. Я впала на палас животом, збила ногу, кров пішла. Женя виганяв мене, малих надвір. Через дві години зовсім озвірів. З ножем на мене кинувся. Забрав телефон. Я — надвір. Боса, навіть без шкарпеток. Побігла визивати Михайла Івановича Михальченка. Він мені допомагає, опікується мною. Від сусідів дзвонила — не додзвонилася. Я чимдуж до кума. Той уже проспався. Просила Васю піти зі мною, щоб заспокоїти Женю, бо там же лишилися діти. Від кума прибігла додому. Думаю, що воно таке біле під хатою. Підходжу до порога — Діана лежить вбита, холодна. Я знову по людях, щоб Михайлу Івановичу додзвонитися. Хотіла ж сказати, що Женя малу вбив. Визвали міліцію. Чекали її у центрі села. Через півтори години приїхала міліція. Саме вибори були, того й довго ждали. Відчинили хвіртку — Кирилко поруч з Діаною лежить! Але ще живий. Обидві дитини роздягнені. Навіщо Женя їх пороздягав — не знаю. Ще трохи і синочка б не було, він лежав непритомний. Приїхала «швидка» зі Щорса. Нас з Кирилом забрали. Наступного дня реанімобілем Кирилка відвезли в обласну дитячу лікарню. Я лишилася в гінекології у Щорсі. Відпросилася тільки на похорон Діани. Поховали її 25 жовтня.

Олена Надточій каже, її цивільний чоловік не пам’ятає, що сталося того вечора. Спочатку навіть не вірив, що Діани нема.

— Тоді почав розказувати, що замотав її у ковдру, виніс на поріг і впустив, — зітхає Олена. — Та як це треба впустити? Померла дитина від закритої черепно-мозкової травми, і що з Кирилком тоді сталося? Женя зараз у СІЗО в Чернігові. Він дуже любив Кирила. Діану — не сильно. Навіть на руки жодного разу не взяв. Казав: «Твоя дочка, от і бери на руки». Він хлопців любив. А в мене знову дочка народилася. Тільки покійна Діана на світ з’явилася в лікарні, Віталик, Мирослава і Кирило — дома, Настя — у кума.

Поки говоримо, Кирилко перебирає речі в моїй сумці. Усміхається. Підбирає ключі, щоб відчинити двері шафи. А тоді приносить чоловічу в’язану шапку.

— Папа, — говорить тихо.

— Татова шапка? — перепитую.
— Да, — міцно пригортає річ до себе.

— Кирилко — така шкода. Батько весь! І б’ється, і дулі крутить! — каже Олена сердито, а між тим гладить сина по голові.

— Коли наступного разу заміж? — запитую.
— Три чоловіки мала — четвертого не хочу. Якось з малими житимемо. Люди кажуть, що без мужчини важко. Та справимося. Двох дітей поховала, більше не хочу. Тяжко дуже. Щоб легше було, повидаляла з телефону всі Діанині фотографії. А вона тут. Я її чую. Коли у хаті тихо, щось брязкає, тупає по кімнатах.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №52 (1546)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.