Сповідь зоотехніка

Він прагнув підкорювати небесні простори або піднімати цілину, а все життя займався паруванням корів. Анатолій Давидович Горбик, мешканець села Глибокий Ріг Щорського району, розповідає про розчарування своєю трудовою біографією. І якщо Ви збиралися читати цю оповідку з дітьми, то краще зробіть це самі, а малечі переповісте своїми словами.



Під час навчання в інституті я мріяв поїхати працювати в Крим. Платили там добре: 150 рублів на місяць для середини 1960-х -величезні гроші. На розподілі випускників був представник кожної області. Зайшов, назвався.

- Область? - питають.

- Чернігівська, - кажу.

- Район?

- Щорський.

- Колгосп XXI з’їзд. Наступний.

Я навіть нічого сказати не зміг.

Виявилося, що голова колгоспу с. Іванівка, сусіднього з моїм рідним Чепелівом, знав, де я навчаюся, і надіслав в обласне управління сільського господарства відповідне замовлення. Так мої мрії про Крим розсіялися і я мусив їхати додому, щоб з ранку до вечора не вилазити з фермівських хлівів.

Жага до навмання

«Синку, вступай куди завгодно, але тільки не в сільськогосподарський», - написала мені мати, коли дізналася про моє рішення. Вона на власному досвіді знала, що таке робота у радянському сільському господарстві і всіляко намагалася мене відмовити, але відступати мені було вже нікуди. Повертатися до армії я не мав жодного бажання.

Почалося все з виклику в штаб батальйону на третьому році служби. Там запитали, чи не бажаю я вчитися, й обіцяли демобілізувати на півроку раніше. Мета у мене була одна: вступити в інститут, перевестися на заочне та жити й працювати у якомусь місті. Однак виявилося, що у медичному, куди я прагнув вступити, заочного не було, а тому я мав або швидко підібрати собі інший варіант, або повертатися в армію. Вступив би, дурень, в медичне і вчився, але ж хотілося заочного і роботи у місті. Єдиним варіантом досягти моєї тодішньої мети був сільгоспінститут у Білій Церкві. Довелося не послухатися матері.

Непривабливе майбутнє

Правду кажучи, у сільському господарстві я міг опинитися на кілька років раніше. Після 10 класів я прийшов до голови місцевого колгоспу ім. Карла Маркса і попросив видати мені довідку на навчання. Паспортів у селян тоді не було, і єдиною можливістю для молоді вирватися з села було направлення на навчання.

- Жодних проблем, Толю, -сказав голова. - Нашому колгоспу потрібен технік штучного запліднення, і я з радістю дам тобі направлення на здобуття цього фаху.

Я розвернувся і пішов геть.А Ви б погодилися навчатися для того, щоб потім коровам у дупи лазити?

Закусив, так закусив

Провчився я півроку в інституті, здав сесію лишень з однією трійкою і думаю: нічого не робиш, тільки навчаєшся, а тобі за це ще й гроші платять (стипендія 35 руб., з яких 2,50 сплати за гуртожиток, а решта - твоя). Мабуть, на заочне поки що переводитися не буду, провчуся ще півроку, а як тоді складніше буде. Другу сесію взагалі без трійок здав. Зрештою, не натішившись казковим статусом студента, на заочне я так і не перевівся. Де ж ще таке щастя знайдеш: нічого не робиш і платять? А ось як потрапив я на практику, та ще й на виробничу... От тут я закусив.

На фермі у Чепелеві як дізналися, що я на практику їду, а в селі всі мене знали з найкращого боку, одразу завферми - у відпустку, технік - у відпустку, обліковець молока теж...

Як піду на ферму о 6-й ранку, так повертаюся тільки із заходом сонця. Прокинутися не встиг - молоко прийми, за фермою дивись, а ще уранці, в обід та ввечері ведуть люди скот - треба парувати.

Закусив я тоді і добре закусив. Що робити?

Кинути? Так 2 місяці всього до кінця навчання лишається.

Льотчик Карапет

З самого дитинства я мріяв стати льотчиком. Хто б не питав про плани на майбутнє, які б твори у школі не писав - тільки льотчик. Мій дядько в льотному училищі у Вінниці працював і обіцяв: якщо за здоров’ям пройду, то вчитися туди влаштує.

Проте у 1956 р. розпочалася цілина, і я тільки про неї й почав мріяти. Особливо як з’ясував, що беруть туди не тільки комсомольців. Мати мого бажання не поділяла і, знаючи мою любов до радіо та музики, пішла на базар, продала масла, ще чогось і принесла мені патефон. Він і досі у мене стоїть. Почалося: гармошка, патефон, танці, дівчата. Цілина якось відпала. Почав я регулярно у Глибокий Ріг з музикою ходити, особливо після знайомства з місцевою дівчиною, яка мені до серця припала. Саме у Глибокому Розі мені тоді й прізвисько Карапет дали, яке закріпилося на все життя. Танець такий є «Карапет», який ми постійно танцювали:

«Танцевала карапет,
порвала ботинки,
И остались на ногах
чулки да резинки»?

Підходжу з Чепелева до Глибокого Рогу, селяни чують мою музику й кажуть: «Он уже Карапет іде».

Карла-Марла

Голова колгоспу з с. Чепелів як дізнався, що мене після навчання не в його колгосп направили, а в Іванівку, одразу викликав до себе. Наказав наступного дня бути в управлінні сільського господарства, де у моєму направленні на роботу пункт «колгосп XXI з’їзд» змінять на «колгосп ім. Карла Маркса». Він, мовляв, про все уже домовився. Думаю: якщо про все домовився, то додому, так додому.

- Що ти собі, Горбик, надумав? - питає наступного дня чоловік в управлінні.

- Піду в колгосп Карла Маркса, - кажу.

- Знайшов колгосп Карла-Марла... XXI з’їзд - колгосп, як колгосп, а він у Карла-Марла переходить.

Не кажучи ані слова, розвертаюся, дверми хлоп. «А мені, -кажу сам собі, - один хрін: що Карла-Марла, що XXI з’їзд - все поруч». І як прийшов туди 1 березня 1968 р., так до самого кінця й працював.

Підклали свиню

Приїжджаю у колгосп, призначають мене головним зоотехніком із зарплатою 130 руб. Уявляєте: голова колгоспу заробляє 180, парторг - 140, бухгалтер - 80, а я, салага, - 130. Рік мене протримали, але я ж бачу, як вони всі на мене дивляться. Аж раз! - в управління на техраду викликають.

- Як Ви злучаєте свиноматок?

- Як злучаємо? Коли свиня за кнурами, свинарка випускає кнура, спостерігає, записує тощо.

- Е, ні: злучати Ви повинні, а не свинарка.

Хіба це робота зоотехніка: випускати кнура і спостерігати за спарюванням? А мені: 50 рублів - шух!, зарплата 80 і керівництво колгоспу задоволене. Як був головним зоотехніком, так я і лишився, але з урізаною майже наполовину зарплатою.

Бичачий обман

Якщо зоотехнік на своєму місці і в колгоспі добрий технік штучного запліднення, то для покращення показників не обов’язково привозити нового бика. Достатньо привезти його сім’я. Добування бичачого сімені дещо схоже на добування чоловічого, але ж бик, на відміну від чоловіка, сам собі не... ну, Ви розумієте.

Є штучна вагіна - трубка з гумовою дірочкою, куди заливається тепла вода (приблизно 40 градусів). На іншому кінці трубки прикріплений стаканчик. Бик на-стрибає на бика, а технік миттю підставляє йому трубочку і - сім’я у стаканчику. От і все. Стаканчик зняв, відніс у лабораторію на консервацію, а сам взяв інший і знову до роботи.

Я проробляв таке, коли проходив практику на станції штучного запліднення у селищі Терезино на Київщині. Там я працював на бичатнику: робота небезпечна, але платили добре: 380 руб. на місяць.

Так от, стоїть там один бик, а я підводжу до нього усіх підряд інших биків і добуваю їхнє сім’я. Приводжу чергового бика, а він стрибати не йде. Довелося потім, коли всі бики пройшли через того бика, що стоїть, персонально для «вибагливого» приводити і ставити іншого. Буває і таке, що бик стрибає тільки на певного бика. До того я такого не знав.

Добре, що тамтешній технік підказав. Процес здобуття бичачого сімені відбувається швидко: бик вставив-виштрикнув - і сім’я у стаканчику.

Коли привозять бичаче сім’я на ферму, місцевий технік штучного запліднення має ним запліднити корову. Я, як зоотехнік, цим не займався. У нас в колгоспі цим займалася відповідна жінка. Я «туди» не лазив. Хоча ні, було: дзеркалом осіменяв. Під час практики.

Раніше запліднювали за допомогою вагінального дзеркала та шприца, а пізніше рукавички та піпетки. Жодної відрази у мене не було. Та й від чого? Якщо корова під час процесу оправилася, то у мене є вода, ганчірки - одразу можна відмитися.

У кнурів таким чином сім’я не добувають, бо кнур на свиню залізе і може півдня сидіти. Уявіть тепер, якщо б йому штучну ва-гіну підставити, то скільки б довелося її у руках тримати. У свиней специфічне спарювання. У них така будова статевої системи, що кнур повинен ніби загвинчувати свій орган у самку. Про штучне запліднення свиней мені чути не доводилося, а ось у коней і овець це можливе. Останнього, щоправда, у нашому колгоспі не практикували.



Фальшивий гаплик

Після об’єднання у 1975 р. колгоспів сіл Тихоновичі та Іванівка мене кинули завфермою у село Софіївка. Через 10 років управління бачить, що толку від такого величезного колгоспу немає, і колгоспи знову роз’єднали, але мене на посаді завферми залишили. Проте зоотехніка у нас не було. Колгосп його вимагає, район каже, натякаючи на мене, що зоотехнік у колгоспі є. Та й зоотехніків у районі немає - молодь грамотніша стала: ніхто в село йти не хоче.

Нарешті колгосп вирішує, що завфермою їм знайти легше, аніж зоотехніка, і мене повертають на посаду зоотехніка, де я працював до 1999 р., а на місце завферми ставлять іншу людину. За два дні той чоловік приніс мені усі ключі від ферми і відмовився працювати.

Після того яких тільки неуків завфермою не ставили... Комусь, мабуть, треба було, щоб усе на розвал пішло. Пам’ятаю, наближається наприкінці 1980-х звіт, а у нас усі показники падають. Думаю: гаплик тобі, Толя. Приїздить секретар райкому Шаповал і каже: «Не тільки у вас у колгоспі, а всюди падає виробництво».

Бажаний «пунт»

Я б ніколи у житті не побажав, щоб мої діти працювали техніками штучного запліднення чи зоотехніками. «Йолки-палки, - про себе навіть зараз думаю, - у людей була робота: прийде - сидить, якщо десь баба є - піде її відпун-тує, він на роботі. Пішов пообідав - все». А я з ранку до вечора корів та биків пунтую. Ну, не в прямому, звісно, сенсі, але так і було. І якби тільки те: а ще одне, інше, формування гуртів, вигін і таке інше. А там надій молока впав: чого? О 6-й ранку пішов на роботу, на обід будеш чи ні, бо там наряд, там ще щось. І тільки затемна повертаєшся додому.

Анатолій Горбик, Ігор Стах, «Чернігівщина» №46 (550) від 12 листопада 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.