«Село неначе погоріло...»

Тихо село вимирає,
Ні, не кричить, не кляне.
Тихо, як вечір згасає,
І непомітно помре.

Генріх Акулов



Чи не кожна хата зустрічає випадкового гостя чорними отворами замість вікон. Пекуча кропива немов зазирає крізь них у порожнечу осель, де колись народжувалися, виростали, раділи життю цілі родини. Земля, яка забула тепло людських рук, покинуті хати, що заросли травою, незаймана природа та тиха річка Убідь за щільними заростями... Це не «картина» із чорнобильської зони відчуження.

На в’їзді тут іржава табличка, де ледь помітно надряпано: «Ляшківці». Село на Сосниччині, яке зникає. З колись чималенького і квітучого воно перетворилося у забутий Богом хутір. На вулицях - тихо. Де-не-де видніються кілька порожніх будиночків, раз по раз зустрічаються згарища від покинутих хат сусідів.

Останні десятеро

В таких селах на відродження сподіватися марно. Хто ж схоче жити там, де нема дороги, газу, де давно закриті магазин, пошта, медпункт і, звісно ж, немає жодної роботи. Села й міста - як небо і земля. Чимало сіл за понад два десятиліття не бачили, напевно, жодної копійки - ані державної, ні інвестора. Як ось і Ляшківці з нинішніми десятьма жителями.

Ферма порожня, лани навколо - в бур’янах. Одне з багатьох таких на Чернігівщині, де чи не половина сіл - без школи, клубу,

ФАПу і добре, якщо з сяким-таким магазином. Бо й серед селян залишаються самі лише пенсіонери, які ще утримують (добре, якщо можуть!) корівчину і продають лишки молока та картоплі.

«Свого часу була в нас і школа, і клуб, і декілька магазинів, - розповів житель села Ляшківці Микола Омельяненко. - Років 50 тому було у нас 400 дворів. Величезний колгосп «Червоний пахар» та свиноферма. Поля наші всі оралися, а не травою заростали. Тож людям було чим зайнятися. Та самі знаєте, як у дев’яностих села почали занепадати. Роботи не стало, закрили школу, а з часом і магазин. Не вбачаючи на селі майбутнього, молодь повиїжджала. Зараз одні старики залишилися. Найстаріша у нас 86-річна Олександра Боголюб».

Хоча можуть і в часи «роздраю» деякі господарства працювати й розвиватися, давати селянами роботу й гроші бюджетам. Не раз «Чернігівщина» наводила приклад ТОВ «Земля і Воля» у Бобровицькому районі, розповідала газета й про випадки організації осередків зеленого туризму, які рятують села від запустіння, як ось у хуторі Ворона Борзнянського району та с. Андріївка Чернігівського р-ну. А в Сосниць-кому районі, значить, немає такої влади, господарів і організаторів?

8 км пішки в магазин



«Я працював об’їждчиком у лісі, телят пас, конюхом був. А пенсія одна: тисяча без «рубля». У жінки більша трохи, - розповів пан Микола. - Хліб нам привозить машина з Сосниці два рази на тиждень. З продуктами складніше: кому діти привозять, кому соцпрацівник.

Я, наприклад, раз на тиждень у Кудрівку ходжу купити потрібне. Туди пішки йду, а назад машину наймаю за 40 гривень, і це за 8 км! Уявляєте? Оди раз на місяць в Со-сницю на базар їжджу. Сала там чи м’яса купити. Рейсовий автобус до нас заходить тільки по п’ятницях і то за попереднім викликом (якщо комусь треба їхати, телефонують водієві. - Авт.). Отак і живемо, точніше, виживаємо. А зараз біжу я у Рудню за грішми, які дають на земельні акти, які в оренду віддав. Знайома подзвонила, каже: приходь, Коля, бо може всім сьогодні не вистачити. А це десь 1900. У нас же господарства великого зараз ніхто не тримає. Колись і корови були, і коні, а зараз пасовища немає - все бур’яном позаростало, та й сил у нас, стариків, немає вже. Ми з дружиною тримаємо одну свинку та кілька курочок. Город невеликий, але є і огірочки, і картопелька, і капусточка. Жінка трохи вже недобачає, тому сам полю і доглядаю».

Згоріло навіть кладовище

На початку цьогорічної весни і без того стражденним жителям Ляшківців довелося пережити жахливу пожежу, в якій вигоріло майже все село.

«Багато порожніх будинків вигоріло.



Зараз тільки сім жилих, а зимують лиш у п’ятьох, - розповідав Микола Омельяненко. - Хто запалив, не знаю. Підпалили суху траву чи люди, чи браконьєри - вони до нас частенько навідуються. Ось о другій ночі повискакували ми з хат, а вогонь обступав стіною все село. Вітер сильний був, вогонь швидко розійшовся. Спочатку гасили вп’ятьох. Ламали гілки з дерев, забивали ними вогонь. Носили воду відрами. Пожежникам зразу подзвонили у Кудрівку, у Сосницю, у Чорнотичі. А вони тільки через три години приїхали! Та й ті майже без води. Тут голова з Кудрівки Ольга Гордієнко на машині і бухгалтер сільради Олександр Біжовець власним трактором з плугом приїхали. І бочку води привезли велику. Загасили пожежу біля мого двору. І то тільки тоді, коли приїхали пожежники з Шаболтасівки старенькою машиною. А вранці знову загорілося. Полякались ми сильно. І молилися, і ікону Катерина Гурбик носила по селу. Стаза Богу, загасили знову».

Коли вогонь відновився на ранок, то почало горіти й стареньке кладовище. «Згоріло і кладовище, яке ми вночі відвоювали у стихії, - жаліється пан Микола. - Стояло чорне: погоріли вінки старі хрести, залишились тільки залізні. На «Діди» ми всім селом трохи поприбирали. Гаром і димом воняло тиждень. Тліло довго, ще кілька днів з лопатами бігали, присипали. Добре, що сніг пішов, а потім дощ. А то хто знає, як би воно все закінчилось».

Річку потрібно рятувати

«Природа у нас просто чудова, - вказує на краєвиди Микола Омельяненко. - Річка Убідь в самому селі тече. Щоправда, пересохла та заросла травою. Де-не-де ширина річки - як газета ваша. Це колись вона велика була, а зараз... Ніхто вже давненько не відпочивав на її берегах. Тільки браконьєри проклятущі всю рибу вибивають. Приїдуть вночі, рибу всю електровудками поглушать, та й поїдуть. І що ти їм зробиш? Міліції не заявиш, бо там всі пов’язані, а рота відкрий, так вивезуть кудись - і поминай як звали. Були і соми і карасі, і язі - все вибили. І пожаліться нікому. Це тільки так: взяв каністру, у вікно кинув - ось і пожалівся».

Ляшківцї- від ляха?

Назва села - з давнини. Як запевняють місцеві, з жодними сучасними «діячами» аж ніяк не пов’язана. Хоча походження люди й самі достовірно не знають.

«Колись, ще до війни, жив якийсь лях недалеко від нашого села, і землі були його, - пригадав пан Микола, - тому так назвали. Старі люди розповідали, що коли він поспіхом покидав свій маєток, то залишив всі свої гроші і прикраси . Тому зараз дуже багато до нас їздить “мисливців за скарбами”. В лісах все шукають щось із металошукачами».

Марія Савіна, "Чернігівщина" №39 (543) від 24 вересня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.