«Жива» та «мертва» вода від баби Ганни

У колись квітучому і багатолюдному селі Ляшківці, що у Сосницькому районі, мешкає незвичайна жінка Ганна Іванівна Бушай - одна в своєму будинку, одна на цілій вулиці, ії будиночок ховає від людського ока матінка природа, тому відшукати його непросто. Власне, як і саме село...



Ганна Бушай - людина скромна й обережна, тож важко зав’язати з нею розмову з перших хвилин знайомства. Така «захисна реакція» у стареньких на селі. Бабуся бачить гостей у вікно, але не поспішає виходити - хто знає, кого може принести у ці забуті місця: шахраїв, крадіїв?

Коли ж вона переконується, що людина з добром прийшла - очі, які щойно оцінювали гостя, стають ласкавими, добрими.

- Проходьте в хату, - наказала вона, - та швиденько, щоб мух та ос не напустили. А то я сьогодні косила траву та на осине гніздо натрапила, то обкусали мене всю.

Ганна Іванівна давно пристосувалася до життя на самоті. За її словами, Ляшківці років зо 30 тому були чималеньким селом, були школа, магазин, колгосп. А вулиці рясніли рушниками й навкруги щебетали дітки.

- Хатинки були вибілені, паркани не падали, як зараз... На величезних луках, що нині заростають лісом, паслися стада корів, завжди були потрібні робочі руки, - згадує бабця. - Але незабаром благополуччя закінчилося і почалася справжня розруха. Колгосп не пережив перебудови, а з ним роз’їхалася, розбіглася у пошуках кращої долі молодь. Один за одним почали вимирати й сусіди. Ось і живемо дев’ять душ на селі.

Голодне дитинство

Бабуся Ганна тут народилася і виросла і чудово пам’ятає історію села та жителів, ії старенькій глиняній хаті близько ста років, тут жили ще її батьки. Ганна Іванівна заміж не ходила. Життя прожила, доглядаючи матір.

- Велика сім’я у нас була: четверо дітей, - розповідає бабуся. - Дві сестри і брат, а я найменша. Народилася 1938 року. Хоча мала була, а пам’ятаю, які страшні були роки війни. На все життя закарбувалося в пам’яті, як ховалися від. німців у погребі, коли вони забирали у нас всі продукти. Особливо любили яйця та курей. Одного разу всю моркву на городі порвали. Вони ж були голодні, як і ми. Та різ-ний німець був. Були такі, що дітей жаліли, цукром пригощали. Батько наш пішов на фронт влітку 1941 року, залишивши нас чотирьох на матір. Тяжко їй, бідолашній, з нами було. Батько з війни не по-вернувся. Був двічі поранений, а за два тижні до закінчення війни його вбило. Мало що пам’ятаю про батька, одне знаю: чоботи він гарні робив. Такі, що одну пару ми передавали одне одному, аж поки малі не ставали. Після війни зовсім тяжкі часи настали. Ми голодували. Всякого було: пекли ладки з якогось зілля, ходили на поле колоски збирати. За це, звісно, карали, але ж не помирати з голоду. У сусідньому селі у мене тітка жила. Була трохи багатшою за нас. То мати мене до неї на лгто жити відправляла. Додому дуже хотілося, а тітка мене, в коморі закриє, щоб додому не втікала. Бо у неї я хоч поїсти могла. Після восьмого класу пішла працювати на ферму.

«Заряджена» вода

Є у бабусі Ганни, як вона сама каже, і ліки від усяких хвороб.

- У мої роки не болить хіба що язик. Тож якщо зуб болить, чи голова - у мене є «заряджена» вода, - говорить Ганна Іванівна. - Вип’ю і і - і все проходить. У нас нею всі лікуються.

- Як же ви її «заряджаєте»?

- Зараз я вам покажу, - бабуся дістала з тумбочки незвичайне знаряддя: банка з обрізаним горлом, в якій стоїть циліндр з мішковини. І сам пристрій, який за допомогою електрики розділяє воду на «живу» та «мертву».



- Це колись мені сусід подарував, так і користуюся, - розпорідає Ганна Іванівна. - В банку наливаємо води, ставимо цей пристрій і вмикаємо в розетку на півгодини. Бувало, і в Сосницю родичам та знайомим передавала трилітровими банками, а тепер тільки сама лікуюсь. Ну а що, коли лікарів тут немає. Поки дочекаєшся медика з Кудрівки, не один день пройде. Ото добре, що сестра милосердя приходить тричі на тиждень, та привозить якісь ліки, якщо не забуде купити, а більше допомоги немає. Продукти теж вона привозить. Бо й магазину немає. Буває, заїжджає машина на «майдан» (так у Ляшківцях центр села називається. - Авт.), хліб продає, але у мене ноги болять, та й по цих заростях ще туди долізь...

Крадії не дають спокійно жити

Здавалося, Богом забуте село серед хащів - хто сюди поткнеться, окрім родичів тих стареньких? Аж ні, кради і в Ляшківцях - часті гості.

- Страшно жити нам тут, старим, - жаліється бабуся Ганна, - злодюги внадилися приїжджати. А що тут красти, якщо живемо ми бідно та й пенсій великих не маємо. Мене ось вже двічі намагалися обікрасти, одного разу навіть вікно витягнули, та я вчасно додому повернулася. А ось до дружини мого покійного брата влізли в хату двоє. Вона тоді вдома була. Посадили її на стільчик та й пригрозили, щоб мовчала, а самі все в хаті перевернули, гроші шукали. Та де там у неї ті гроші? Ну, забрали гривень двісті, та ще щось з продуктів. Міліція і досі «шукає». А невістка тепер дома ночувати не може сама, тож до мене приходить. Отак ми й живемо тут, та й хіба живемо - мучаємось! Та чекаємо, коли вже на той світ заберуть...

* * *

Ганна Іванівна добре пам’ятає кожного жителя рідного села. З сумом дивиться на похилені дахи будинків і розбиті вікна. Та не розкаже нікому, про що вона думала довгими зимовими вечорами, коли будинок за будинком порожнів, коли проводила земляків на кладовище. Чекати конкретної допомоги від держави не доводилося. Радіє, коли племінниця з родиною приїздить до неї в гості. Як не намагалася вона забрати тітку до себе в Сосницю, не вийшло - тільки тут, у рідній оселі, вона вирішила доживати свого віку. Переживає, що розкрадуть її хату, яку колись так важко будували її батьки.

* * *

Довідка

Прилади для отримання «живої» і «мертвої» активованої води та рецепти и застосування набули популярності у 1980-х роках.

Прилад зовсім простий, хоча апарати заводського виготовлення в продажу мають дуже пристойну ціну в 2-3 тис. гри. Тому часто зустрічаються саме саморобні апарати. Вони складаються з діодного моста та двох електродів з неіржавіючоі сталі в ємності, розділеній щільною тканиною.

Марія Савіна, фото Івана Ковтуна, "Чернігівщина" №33 (537) від 13 серпня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.