Фотомагія Романа Закревського

Роботи неординарного талановитого фотографа Романа Закревського дивують відвертістю, нервом, глибиною сприйняття. Багато чернігівців знають творчість пана Романа за виставками, і кожного разу його фотографії викликають бажання познайомитися з автором, якому вдається зазирнути в душу людини. Новий проект молодого митця має назву «Where we are», у якому він намагається втілити в життя свою мрію — створити серію портретів наших сучасників.



Його завжди цікавила, насамперед, людина, а не образ, який вона створює у житті. А ще це можливість для кожного побачити себе зі сторони та людей, які, живуть поруч. І здивуватися — які ж ми різні й водночас схожі, які гарні й талановиті. Проект розпочався у лютому і з кожним днем набирає обертів. Ми зустрілися з автором, аби дізнатися, що спонукало його до створення цього проекту і на якій стадії він сьогодні. А ще — зазирнули за лаштунки творчої лабораторії, побачили, як працює фотограф, і з’ясували, що для нього головне в роботі.

Творча лабораторія фотографа знаходиться в його звичайній квартирі. Велике чорне полотно на стіні та фотоапарат із блискавкою — ось і все обладнання. Немає додаткового освітлення та віддзеркалювальних парасольок. І як додаток до фотокамери допитливий погляд чоловіка, котрий намагається побачити людину зсередини і зрозуміти, ким вона є і яка вона справжня.

— Пане Романе, як виникла ідея створення такого масштабного проекту?
— Мені завжди були цікаві люди. Чим вони займаються, що їх захоплює, над чим вони замислюються. Мені здається, що кожна людина неповторна, творча й талановита. Колись у мене була навіть мрія: кожного дня знайомитися з новою людиною, щоб збагачуватися внутрішньо, спілкуючись, фотографуючи її. За три місяці роботи над проектом у мене не було жодного нецікавого клієнта. У роботі, перш за все, мене цікавить внут-рішній стан людини, а не одяг чи макіяж. Важливо, щоб людина звільнилася від комплексів та бажання бути привабливою на фото. Краса внутрішня набагато важливіша, ніж накладені фарби. Може, тому я працюю у форматі чорно-білого фото. Все інше робить чорний та білий кольори фото, які змивають усі фарби-маски і додають психологічності кожному портрету.

— Із чого починається робота в студії?
— Зі спілкування. Мені необхідно зрозуміти людину, відійти від стереотипів, досягти тілесного комфорту. Тільки тоді, коли з людиною знайдено психологічне порозуміння, робота дає позитивний результат.

— Чи з кожним клієнтом досягається такий психологічний контакт? Чи були такі, кому не сподобалася ваша робота?
— Звичайно, були, але відсоток таких у загальній кількості мізерний. Мені здається, що в моєму задумі є внутрішній фільтр, який відбирає людей, із якими мені комфортно працювати.

— Проект носить соціальний характер, ви пропонує всім бажаючим сфотографуватися безкоштовно. Чи не обтяжує це вас матеріально?
— Зовсім ні. Затрати мінімальні. Звісно, мені приємно, коли учасники віддячують мені чимось за фото. Бо фотографія, в першу чергу, — це мій хліб. А форму вдячності кожний обирає сам. Якщо чесно, то в цьому випадку вдячність свідчить про те, що це потрібно не тільки мені. Бо насправді це не персональний проект, а щось загально-об’єднуюче. Мене він захоплює. Це можливість зробити портрет цілої країни, але через індивідуальність кожної людини. Ми повинні знати, хто ми і які ми, де ми живемо. Це не питання, а твердження. Ми є, ми живемо. Цей проект — дзеркало суспільства. А портрет кожної людини — своєрідні його пазли. На кожному портреті, насамперед, людина, а не образ, який вона створила у своїй голові. Я роблю фото на чорному фоні, це не відволікає і робить акцент на внутрішньому стані людини. Я вірю, що проект матиме довге життя, бо міняються люди, міняється світогляд, змінюється суспільство. Нашим нащадкам цікаво буде подивитися, як ми жили в ХХІ столітті, як виглядали, який одяг носили.

— Ви зробили вже майже триста портретів. Кого ви знімали найбільше? Це звичайні чи відомі люди нашого міста? Чи має значення вік, фах, стать?
— Жоден із цих чинників не має ніякого значення для фото. Я для себе відкрив три категорії людей: закриті для спілкування, які бажають відкритися та відкриті. Намагаюся знайти ключ до всіх. Кожна людина унікальна й неповторна, і я роблю спробу довести це. До мене приходять різні люди, а чорний фон їх об’єднує, залишаючи соціальний статус, сферу діяльності десь поза межами кімнати-студії. Робота у проекті — це спільна творчість. Успіх залежить від обох.

— Звідки люди дізнаються про проект? Як потрапити до вас? Де можна буде побачити роботи?
— Перш за все, із соціальних мереж, цим і пояснюється те, що приходить багато молодих людей. Працює і «сарафанне радіо». Хотілося б охопити різні вікові категорії громадян. Бажаючим варто лише зателефонувати заздалегідь. В основному, працюю в Чернігові, але проект спокійно може зрушити з місця і поїхати туди, куди покличуть. Планую подорожі до великих міст. Найближча — до Києва. Будь-хто може приєднатися до проекту й залишити своє фото в загальному портреті обличчя нашої країни.

Зв’язатися з Романом можна через його сторінку у мережі Фейсбук.

Спілкувалася Марта Єлісєєва, тижневик «Чернігівські відомості» № 24 (1264)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.