Звичайна історія з добрим кінцем, або Чому нас вчать чотирилапі?

Здавалося, ще тільки вчора чернігівка Аня Кулєва вмовляла знайому утриматися від придбання собаки, адже це дуже серйозний і відповідальний крок. Погоджувався з цим і її чоловік Максим. Життя показує, що людині жертвувати своїми інтересами, а часом і коштами, заради чотирилапого друга теоретично набагато простіше, ніж на ділі. Виняток — кішки-домосідки, як їхня пухнаста улюблениця, із ними все простіше.



Однак не минуло й трьох тижнів, як у родині відбулося поповнення — Аня і Максим стали господарями пухнастої крихітки. Усе сталося неочікувано і не інакше як волею долі.

Якось пізно ввечері, повертаючись з Максимом із відеозйомки, за хвилину ходьби від дому, біля проїжджої частини на проспекті Миру (в районі «Градецького») вони побачили цуценя, лапки якого були травмовані, вочевидь, автівкою.

— Залишити його напризволяще було не по-людськи. Цуценятко вміщувалось у долонях. Максим поклав його в якусь тканину, і ми попрямували до ветеринара. Лікар зробив ін’єкцію, сказав, що переломів немає. Але в Маняші, як ми її назвали, бо це була двомісячна дівчинка, на другий день на животі виступили гематоми як наслідок внутрішнього крововиливу. При ходьбі вона тягнула задні лапи, тож лікувалися ми ще довго: таблетки, уколи, масажі, — розповідає Аня, яка, до слова, сьогодні є редактором сторінки VK «Зооволонтери Чернігова». — Деякий час вона жила в іншій кімнаті. Були плани віддати її в надійні руки, тому контакти з нею ми обмежували, щоб ніхто ні до кого не звик. Але вже тоді чоловік, прикипівши до цуценяти всією душею, просив залишити його з нами.

«Мамине» диво, або Наша Маняша

— До того у нас і в думках не було заводити собак, — каже вона. — Але сталося так, що Маняша дуже швидко завоювала прихильність усієї сім’ї і стала не просто нашою вихованкою, а родинною улюбленицею, доцею. До речі, саме вона врятувала від депресії після загибелі нашої кішки, яка невдовзі померла від онкологічного захворювання.
Дивовижно, але новий член сім’ї (Маня схожа на метиса Вест-хайленд-вайт-тер’єра та пуховичка китайської хохлатої або болоньєза) завдяки характеру ідеально вписався в їхній розпорядок життя і навіть певною мірою спонукав до творчості. Аня захопилася в’язанням та шиттям креативних нарядів для Маняші.

Гардероб haute couture

Гардероб чотирилапої модниці, яка може похвалитися благородним екстер’єром і тендітною «фігуркою», на заздрість підібраний зі смаком. Тут і весняні сарафанчики з рюшиками, і стильні шортики, жакети й «дитячі» рейтузики, штанці… Але найцікавіше, що вбиратися — у Мані «в крові». Перший її теплий комбінезон, подарований однією дівчиною, котра ще тієї осені відгукнулася на оголошення Ані, Маня вдягла і побігла собі, мов нічого не сталося (віддали, бо колишній власник йоркширський тер’єр ніяк не міг до нього звикнути). Команда «одягайся» — і Маняша сама просовує лапи, підставляє голову для бантика чи шапочки і… чекає компліменту. Завдяки любові й турботі господарів, за грайливою «білосніжкою», на яку перетворилося жалюгідне цуценя, спостерігати саме задоволення. Тільки й устигай давати «гризушки» та латати її м’які іграшки.

Леді досконалість

Найбільше балувана розумниця любить обнімати шию Ані лапами, зізнаючись у любові та відданості, а також спостерігати за людьми, із якими її господарі розмовляють по скайпу. Відчувати контакт з господарями для Мані — життєва необхідність. Білосніжна красуня, якій уже 2,5 року, як і належить, — леді вихована. Не дивно, що вона є об’єктом любові не тільки всієї родини, а й багатьох її друзів, які, знаючи Маняшу, хочуть, щоб вона подарувала їм цуценят, її мінікопію. Можливо, про щось подібне мріє і Оскар, її друг та захисник, який теж колись був «потеряшкой». Але поки що Аня втримується від ризикованих кроків. «На думку ветеринарів, тут є ризики, а Маня нам дуже дорога», — каже вона.
До чого ця розповідь? Ще Марк Твен казав: «Якщо ви підберете голодного собаку і влаштуєте їй розкішне життя, вона ніколи не вкусить вас. У цьому головна різниця між собакою і людиною». І без розкоші бути вдячними, відданими та щиро любити — це приклад дивовижної риси чотирилапих. Тож сподіваємось, що такі добрі історії зроблять і нас добрішими.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №10 (1251), 11 березня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.