Для чого я... свою Україну любив?
Семен Палій
Семен Пилипович Палій (справжнє прізвище - Гурко) з’явився на світ у січні 1640 року в сім’ї бідного козака з невеликої провінційної Борзни. Підростаючи, допитливий хлопчик з інтересом слухав розповіді своїх батьків про добрі діла козаків-запорожців. Малому хотілося бути таким же мужнім, сміливим захисником бідних.
Ота дитяча мрія з часом не згасла, а стала змістом усього його життя. Остаточно на шлях боротьби за волю простого народу став після навчання у Києво-Братській колегії.
Свободолюбиві ідеї привели юнака до омріяної змалку Запорізької Січі, де знаходили притулок і підтримку всі, хто виступав проти соціального і національного гніту. Там, серед таких же непокірних, як і сам, набирався хоробрості, відваги у боротьбі зі своїми і чужими поневолювачами,зокрема з Кримського ханства і Османської імперії. З перших же днів виділявся серед інших сміливістю і організаторським талантом. За вміння запалити своїх побратимів на подвиги запорожці дали йому (Гурку) нове ім’я - Палій. З ним він і увійшов в історію.
Відзначався новак не лише у бойових походах. Був у гущі вільних козаків і на різних їхніх сходах. Про один із них нагадує відоме сатирично-гумористичне полотно художника Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». У тому зібранні веселих козаків міг бути і наш Палій.
Козацький гарт, здобутий у Запорізькій Січі, особливо знадобився, коли волелюбне серце привело його на південь Київщини, аби й там продовжити велику справу запорозьких побратимів. Сотні козаків, які пішли за ним, почали, образно кажучи, піднімати з колін знедолених, пригноблених селян. Опорним пунктом обрали Фастів, збудувавши там могутню фортецю.
За короткий час у краї утворилися Фастівський і Богуславський полки (перший із них очолив полковник Семен Палій), відновилися розпущені раніше шляхетською владою козацькі об’єднання в Корсуні і Брацлаві. Це вже була потужна сила, здатна протистояти загарбникам, вступити з ними в непримиренну боротьбу. Палій разом зі своїми вірними подвижниками Самійлом Самусем, Захаром Іскрою та іншими закликали пригноблене селянство і бідних козаків до бою за визволення Правобережної України від влади польських магнатів.
Народний рух, набираючи все ширшого розмаху, навесні 1702 року переріс у селянсько-козацьке повстання. Очолив його наш бойовий земляк із Борзни. Пригнічені люди з вірою у правду і свободу масово поповнювали повстанські полки. І перемагали. Визволяли від окупантів землі Поділля і Волині. Один за одним вільними ставали Бердичів, Немирів, Хмільник, Біла Церква, інші міста і села Правобережжя. Ім’я Палія наводило жах на поневолювачів.
Отут, вважаю, доречно зробити невеликий відступ і згадати про Палієві роздуми у Шевченковій поемі «Чернець»: «Для чого я... свою Україну любив?» Відповідь на це, погодьтеся, дав він сам: для того, аби Україна завжди була вільною, щасливою, щоб люди в ній відчували себе справжніми господарями своєї долі...
Всенародне повстання під керівництвом Семена Палія, на жаль, із певних причин зазнало поразки, але все одно має велике історичне і наукове значення, адже вселило в серця поневолених віру в можливість здобути правду і справедливість.
Відзначаючи 300-річчя від часу цього героїчного всенародного повстання на Правобережній Україні під проводом нашого славного земляка Семена Палія проти польсько-шляхетського поневолення, «Укрпошта» випустила спеціальний конверт. Гарний для нас, українців, сувенір.
Козацькі полки під орудою Палія вкрили себе славою і в 1709 році у знаменній Полтавській битві проти шведських загарбників. Петро І вірив у військовий талант «популярного козацького проводиря» (так він називав Семена Палія) і без сумнівів прийняв його пропозицію приєднатись до захисників Вітчизни. Українські козаки виправдали цю довіру. Не один швед поліг тоді на нашій землі від їхніх рук.
Царева подяка за допомогу в розгромі завойовників надихала українських козаків на подальші подвиги.
* * *
Помер наш сміливий волелюбний земляку 1710 році. Його здолали численні рани, отримані в боях з ворогами. Семена Палія урочисто поховали у Межигірському монастирі. Через багато років, ніби прощаючись із народним героєм, Тарас Шевченко із сумом і гордістю за нього мовив у поемі «Чернець»:
«Свята брама Спасу одчинилась,
Козака впустили,
І знов брама зачинилась,
Навік зачинилась
Козакові.
Хто ж сей сивий
Прощався зі світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий...»
Такого відважного борця за Україну дала світові наша невеличка Борзна!
Андрій Фомічов, тижневик «Деснянка» №5 (533) від 29 січня 2015
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.