За 100 років лише раз до лікарів зверталася

У Макошине своє 100-річчя відзначила жителька селища Катерина Козаченко. Ювілярку вітали заступник голови райдержадміністрації Павло Терентієв, Макошинський селищний голова Валерій Кравцов, голова районної ветеранської організації Раїса Москальська, земляки, рідні та друзі.

Запас міцності

У кожної людини – свій запас міцності. У Катерини Миколаївни він здається нескінченним: вже цілий вік за плечима, жахіття війн і голодомору, смерті рідних і друзів, а вона ще кілька тижнів тому у дворі вигрібала-вимітала – чистоту і порядок любить. А за святковим столом разом з гостями «Туман яром» та «Ой, мороз, мороз» виводила!

Доньки кажуть, що їхня мама ніколи ніяких таблеток не ковтала, а за свої 100 років лише раз до лікарів зверталася, та й то через травму. Невисока, худенька, але голос і досі має сильний, владний.

Мабуть, лише завдяки своєму твердому характеру і змогла впоратися з усіма випробуваннями, що випали на її долю. А їх, тих випробувань, було та й було…

Заміж її віддали у неповних шістнадцять, у сімнадцять уже була мамою. Уродженка Жовтневого (тоді ще Баби), вона пережила голод 1932–33 років там, у рідному селі. Розповідала, що в ту страшну зиму доручила їй комуна пекти хліб при школі. І за це кожного разу виділяли цілу хлібину – це й допомогло вижити і самій, і сім’ї.

Коли її Андрій на самому початку війни пішов на фронт добровольцем, залишилася одна з донькою Олею на руках. І було це аж на Уралі, далеко від рідного дому – чоловік перед війною був військовим, тому і їздила за ним по світах. Не зрадила і тоді, коли війна зробила його одноногим калікою. Знайшла у госпіталі, виходила і прожила з ним у любові та злагоді загалом цілих 65 років.

До Жовтневого повернулися вже після визволення рідного села, незабаром народилася й друга донька, Люда. Робота, сімейні клопоти, потім ще один переїзд – до Макошине.

Її багатство – не тільки роки

За довге життя ким тільки не доводилося працювати. Знала звичну селянську роботу, але довелося попрацювати і пекарем, і санітаркою, і навіть матросом…

Але найдовше пропрацювала кухарем у Макошинському протитуберкульозному санаторії (тепер уже колишньому). Любили і поважали її в колективі за порядність, працелюбність і доброзичливість.

Спливли літа, ніби за водою. Невже старшій донечці вже 82, а молодшій – 70? Та самій же Катерині Миколаївні ніби вчора ще сорок було. А Людмила Андріївна, «меншенька», у тому ж самому санаторії, що й мама, 37 років зубним лікарем пропрацювала і давно вже на пенсії…

– Мама у нас сильна жінка. Ми навіть самі дивувалися, як воно у ній вживалося – ота твердість характеру і тендітна жіноча краса. Молодою ж було як іде мама вулицею – всі зустрічні чоловіки на неї оглядаються. А ще ж співуча яка, скільки пісень різних знала! – розповідають Ольга Андріївна та Людмила Андріївна.

Дві доньки, четверо онуків, сім правнуків, одинадцять праправнуків – оце найбільший скарб, що надбала на своїй дов¬гій життєвій ниві Катерина Миколаївна. А секрет довголіття у неї простий: ніколи не піддаватися труднощам, завжди намагатися їх збороти.

Валентина Фещенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.