Родзинка маленького села Переділ: 44-річна Тетяна Рябчун - мати 8 дітей

У селі - повно дітей! З близько трьох десятків мешканців села Переділ, що у Корюківському районі майже половину складають діти. Погодьтеся: це дещо дивно для маленьких зникаючих населених пунктів, де зазвичай доживають віку старенькі. Родзинку у віковий склад села вносить 44-річна Тетяна Рябчун - мати вісьмох дітей.



Вперше Тетяна Рябчун, уродженка села Переділ Корюківського району, вийшла заміж, шли їй ще й 20 не було. Наречений (як пізніше з’ясувалося, у статусі «тимчасовий») жив у райцентрі Корюківка, але всі вихідні канікули проводив у бабусі в селі Маховики, що за три кілометри навпростець від Переділу.

Хлопець, а звали його Михайлом Саченком, разом з друзями їздив гуляти до Переділу, де й познайомився з Тетяною.

- Довго ми не роздумували, - згадує пані Рябчун, - і дуже швидко одружилися.

Молодята стали жити у батьків Михайла, у Корюківці. Там же, на вулиці 13 років Жовтня, разом працювали на місцевій фабриці господарчих виробів: Тетяна клеїла пакети, а Михайло виготовляв радіозапчастини.

- У шлюбі у нас народилося двоє синів: Артем та Ігор, - розповіла Тетяна. - Старшому зараз 24 роки і постійної роботи він не має, а меншому - 22, він міліціонер. Нещодавно, до речі, я стала бабусею.

Всього чотири роки прожили разом Тетяна з Михайлом. За словами жінки, причина в тому, що вони поквапилися з одруженням, не вивчивши до того ретельно одне одного. Як підсумок, «не зійшлися характерами». Розлучилася Тетяна, повернувши собі дівоче прізвище, і повернулася до Переділу.

Малі діти, а їм тоді щонайбільше було 4 та 2 роки, залишилися у Корюківці «на плечах» свекрухи. Та вона, слід віддати їй належне, чи не самотужки онуків виходила, виростила та на ноги поставила. Один і досі проживає разом з бабусею, а інший - окремо, зійшовшись із дівчиною на умовах громадянського шлюбу.

Тетяна ж після розлучення жила на вулиці Леніна у Переділі в іншої бабусі своїх дітей та працювала телятницею у місцевому колгоспі. Якось вона поїхала у Щорський район і повернулася звідти... з чоловіком.

- Його звуть Олександр Павленко, він із села Бреч, - заочно знайомить Тетяна зі своїм другим чоловіком. - Офіційно ми не розписувалися і весь цей час живемо у громадянському шлюбі.



Жили Олександр з Тетяною у її матері, однак згодом у тієї з’явився приймак, а у молодого подружжя - донька Анжела, і жити двом родинам стало затісно.

- Мати віддала нам хату своїх батьків, що у сусідньому селі Андроніки, - каже пані Рябчун. - Це зараз там всього п’ять хат, а колись і церква була, і школа...

Хатка була невелика (сінці та кімната), але подружжя обзавелося господарством, зокрема, курками, кролями, козами. А потім - ще двома дітьми. Хлопців назвали Сергієм та Максимом.

- Анжелі вже слід було ходити до школи, а це кілометрів 10 до села Наумівка. Молодші теж підростали! сільська рада пішла нам назустріч: дала хату у Переділі, - повідомляє Тетяна.

«Нова хата - нові діти». Мабуть, за таким гаслом живе Тетяна Рябчун.

Деякий час пожили в хаті від сільської ради - і ось у Олександра з Тетяною поповнення - четверте спільне дитя, синок Віталій.

- Моїй матері дуже подобалося це ім’я, тому ми й вирішили назвати сина саме так, - пояснює Тетяна.

Йшов час. Вже троє дітей Тетяни та Олександра ходили до школи: мати щодня від їхньої хати на околиці села проводила малечу до шкільного автобуса. Збиралася й 14 грудня 2010 року, але двоє школярів підхопили вітрянку і до школи пішов тільки Сергій. Тетяна провела його до автобуса та стала чекати на пересувний базар, який того дня мав приїхати до Переділу. Аж ось біжить її брат і кричить: «Гориш!».

Наймолодший Віталік прокинувся раніше від інших дітей і, поки матері не було, а брат з сестрою спали, знайшов собі іграшку для розваги - сірники, які чомусь лежали на столі. Гра закінчилася полум’ям у кімнаті, від чого прокинулася найстарша Анжела і витягла братів надвір.

Першою намагалася гасити вогонь сусідка, але вилитого на палаючий сервант відра води виявилося замало. Колодязь від Тетяниної хати знаходиться далеченько, а пожежники з Наумівки та Корюківки, що приїхали на виклик, встигли лише на гасіння даху, який поховав під собою усе надбане родиною майно.

Допомагали, говорить Тетяна, усім селом. Приїздили і чиновники з Наумівської сільради та Корюківської райдержадміністрації: надали одяг, продукти, допомагали з відновленням документів тощо.

Жити знову переїхали до Тетяниної матері Валентини Михайлівни. А нова хата (хай і стара нова)... За рік після пожежі Тетяна народила свою сьому дитину - сина Іллю. Говорить, що так звали її прадіда, на честь якого назвали немовля.

- На гроші, що я отримала за народження Іллюші, ми купили будинок, - роз’яснює Тетяна появу нинішньої оселі, яка заходиться майже напроти будинку її матері. - Десять тисяч (звіснож, гривень. - Авт.) довелося викласти.



Коли Тетяна завагітніла увосьме (як же не відзначити новосілля новою дитиною), на випадок появи дівчинки завчасно підготували ім’я - Поліна. Так звали Тетянину бабусю. Однак народився хлопчик.

- У нас є ще один хлопчик, - говорить Тетяна, натякаючи, що найменший з присутніх дітей, Ілля, не найменший. - Дімці два роки і зараз він у Прилуках. Чому? Отруївся - лікується.

Тетяна, за її словами, ніколи й не думала, що у неї може бути стільки власних дітей. Що Бог дав, каже, то на краще.

- Вирішили з чоловіком, що дітей нам вже досить, - розкриває плани на майбутнє Тетяна. -Якщо Бог ще дасть? Ні-ні, досить.

Радіє такій кількості доньчиних дітей і Валентина Михайлівна. Пояснює, що буде кому їй на старості років допомагати.

- Вони, - каже, - вже й зараз допомагають. І я їм теж, чим можу.

Окрім Тетяни, у Валентини Михайлівни є ще син та донька. У сина - двоє дітей, а у доньки -троє. Отож, загалом у Валентини Михайлівни 11 онуків.

Щодо матері Валентини Михайлівни, то дітей у неї було лише двоє - Валя та Тамара. А тому «плодовитість» Тетяни Рябчун - скоріше виняток, а не сімейна традиція багатодітності.

- На що ми живемо? Чоловік працює зварювальником у наумівському ПСП «Злагода», я отримую гроші за дітей, - розповідає Тетяна про складові сімейного бюджету. - У нас є корова, коза, кури, качки... На дрова гроші дають. Жалітися на державу у мене приводу немає.

* * *

Село Переділ з’явилося на світ у 1930 році та входило до колгоспу імені Чкалова з центром у селі Наумівка. Найстаріший мешканець Переділу - Микола Гонча-рик - ровесник села. Він живе на кутку Халимоновичі, який колись був хутором - окремим населеним пунктом.

Майже усе трудове життя Микола Гончарик пропрацював у колгоспі фуражиром, відповідав за годування худоби. Мабуть, найяскравішим часом його життя були чотири роки служби у Радянській армії, які пан Гончарик провів на острові Сахалін.

В Україні є два населених пункти з назвою Переділ. Окрім Корюківського району, є свій Переділ і в Ріпкинському. Щось ділити там також майже ні з ким, бо живуть у тому Переділі ще менше людей, аніж у Корюківському.

Ігор Стах, тижневик «Чернігівщина» №42(494), 16 жовтня 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.