Августа Євсеєнко: «Людина, яка співає з насолодою, - молодіє і стає щасливішою»

Понад півстоліття тому Августа Євсеенко заснувала та очолила диригентсько-хорове відділення Чернігівського музичного училища ім. Л. Ревуцького. І дотепер, незважаючи на поважні роки, натхненно передає свій досвід і знання молоді.



Її робота і творчість унікальні, вони викликають захоплення та бажання наслідувати яскравих особистостей. Зустрітися і написати про цю непересічну жінку-педагога, яка готується до свого 85-річного ювілею, запропонував директор музичного училища ім. Л. Ревуцького Володимир Суховерський. Саме після чергової лекції-практикуму мені пощастило поспілкуватися з цим чудовим педагогом.

- Августо Миколаївно, звідки з'явилося бажання стати професійним музикантом та хормейстером?
- Мабуть (посміхається), з дитинства, хоча мої батьки були далекі від мистецтва. Тато - інженер, мати - кухар вищої категорії. Уже в садочку я співала й танцювала, а коли мене привели до школи, вихователька дитсадка сказала моїй першій учительці і своїй сестрі: «Ми підготували співочо-танцювальну зірочку, тож вдосконалюй та виховуй її талант». Велику роль у моєму становленні відіграв учитель співів Володимир Курочкін. Він любив дітей і був музикантом від Бога, грав на багатьох інструментах. Ми бігали за ним, як хвостики.
Але незабаром розпочалася війна. Завод, де працював батько, евакуювали в Нижній Тагіл. Майже місяць ми їхали у вантажних вагонах. І, уявляєте, обладнання почали встановлювати прямо на землю серед поля. Мороз, вітрюган, а серед снігу з токарних станків в усі боки іскри летять... Проте невдовзі німців відігнали від Москви, і батька, а разом і нас, перевели до столиці. Яке вже тут навчання, коли в школах розмістили госпіталі. Дівчаток об'єднали у санітарні команди, які доглядали за тяжкопораненими, також ми прали і прасувати бинти, простирадла. Ні дня ні ночі...
А якось увечері я зустріла нашого вчителя співів, який, згадавши про мої вокальні здібності, запропонував бути солісткою в гурті, що виступав перед воїнами. Хоча було важко, та радість вдячних слухачів надзвичайно надихала. Під час одного з концертів мене почув керівник дитячого хору при інституті виховання дітей і запросив до себе. Зрозуміло, я погодилася, тим паче, що Володимир Курочкін влаштував мене ще й у музичну школу. Я з головою поринула в музику та співи. Щастя додав салют Перемоги. Радість - невимовна! Ще й сестричка, п'ята дитинка в сім'ї, народилася. Та у мами погіршилося здоров'я, коштів не вистачало, і я змушена була покинути заняття музикою та влаштуватися на роботу. Середню освіту здобувала у вечірній школі.

- А як сталося, що музика знову забриніла в серці, незважаючи на сімейні обставини?
- Побачила оголошення про набір у хор інституту ім. Гнесіних. Похвалилася мамі, яка благословила мене на співи. Доля усміхнулася мені ще й знайомством із відомим викладачем Московської консерваторії Сергієм Благообразовим, дружина якого стала моїм викладачем. Це було щось неймовірне. Мені всі допомагали опановувати секрети диригування та музичної грамоти. Сама вже і співала, і керувала дитячим хором. Це був період надзвичайно плідної діяльності та навчання у корифеїв хормейстерів.



- А як столична зіронька прилетіла до Чернігова?
- О, це окрема тема. Під час навчання мені запропонували поїхати і створити у Клинцях Брянської області колектив, який міг би представляти наше мистецтво на всесвітньому молодіжному фестивалі у Москві. Я погодилася, перевелася на заочне відділення, спакувала валізи і рушила за романтикою. Це був час здійснення мрій. Хор здобув першу премію, а я знайшла свою половинку і вийшла заміж. Треба було їхати на останню сесії до інституту, тепер уже академії, щоб отримати диплом про вищу музичну освіту. В цей час закінчували навчання у Москві відомі чернігівські фахівці Василь Полєвик та Василь Недашківський, які запропонували мені створити і очолити диригентсько-хорове відділення училища. Я дала згоду за умови, що отримаю диплом і підготую заміну в Брянську, а влітку 1962 року приїду до Чернігова.

- І, як виявилося, - назавжди.
- Так. Чоловік пішов працювати на камвольно-суконний комбінат, а я з головою поринула в атмосферу творчості. І ні на хвильку не жалкую, хоча було важкувато. У Чернігові виросли мої діти, онуки, правнуки. Більшість із них - душею в музиці. А головне - своїх учнів я навчила диригуванню, любові до хорового співу. Прийшов час, коли передала відділення талановитому маестро Любомиру Боднаруку.

- Августо Миколаївно, незважаючи на поважний вік, Ви ще в музиці, ще працюєте. Що допомагає?
- Спів для мене - це продовження життя, адже людина, яка співає з насолодою, - молодіє і стає щасливішою. Хороша пісня, класична музика викликає лише позитивні емоції, які мажорно впливають на здоров'я, самопочуття. І якщо слух не підведе, руки не хворітимуть, ноги ходитимуть - працюватиму.

- А що побажаєте читачам «Деснянки»?
- Частіше ходити на концерти і слухати музику. А ще - благополуччя та мирного неба.



Колеги про Августу Євсеєнко

Марина Гончаренко, заслужена артистка України, викладач-методист музичного училища:
- Августа Миколаївна - найрідніша мені людина, яка зробила все, щоб я була щаслива у професії. Змалечку, ще виколихуючи мене в колисці, вона вже на підсвідомому рівні закохувала у професію хормейстера. Все, що я вмію і знаю, - завдяки моєму Педагогу. Я дуже вдячна Августі Миколаївні і низько їй вклоняюся.

Володимир Суховерський, заслужений діяч мистецтв України, директор музичного училища ім. Л. Ревуцького:
- Пройшовши блискучу хорову школу, Августа Миколаївна стала справжнім патріархом чернігівського диригування. Вона вписала чимало славних сторінок у хорове мистецтво області. її руки і серце навчили і благословили у світ музики понад 300 учнів, серед яких чимало заслужених і народних артистів України.

Микола Борщ, заслужений працівник культури України, хормейстер капели бандуристів ім. О. Вересая:
- Августа Миколаївна - це наша музична мати, яка для нас, викладачів та учнів, є взірцем педагога-хормейстера. Думаю, що ці слова підтвердить і народний артист України Андрій Козачок.

Володимир Коцур, заслужений діяч мистецтв України, художній керівник та диригент Чернігівського академічного народного хору:
- Вже протягом 20 років я маю честь працювати і вчитися у справжнього метра кафедри диригування. Августа Миколаївна завжди допоможе і словом, і нотами, які інколи важко знайти. Завжди цікаво послухати П рецепти молодості, здоров'я та невичерпного працелюбства. Ми її глибоко шануємо і любимо.

З диригентом і хормейстером спілкувався і фотографував спеціальний кореспондент «Деснянки» Сергій Гайдук, тижневик «Деснянка» №40 (516)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.