Від безробітного до підприємця — можливість є у кожного

Щорічно в першу неділю вересня в Україні відзначається День підприємця. Свій внесок у розвиток підприємництва робить і служба зайнятості, адже вже понад 10 років завдяки одноразовій грошовій допомозі та курсам «підприємець-початківець» лави підприємців поповнюють тисячі людей, які виявилися «зайвими» на ринку праці. По-різному складається їхня подальша доля, але моніторинг свідчить, що саме напрямок підготовки підприємців є найбільш ефективним у роботі Чернігівського міського центру зайнятості.

Щорічно відкривають власну справу та отримують одноразову грошову допомогу 170—180 осіб. Так, у цьому році за 7 місяців відкрили власну справу 106 безробітних, ще 74 планують зробити це до кінця року. Вони мають різну освіту, професійну підготовку, вік деяких із них перевищує 45 років, і роботодавці не дуже охоче беруть таких на роботу. Власна справа дає можливість подолати ці перешкоди. Сьогодні хотілося б розповісти про тих, хто ризикнув і відкрив власну справу, досить успішно її продовжує і налаштований оптимістично, незважаючи на економічну кризу в країні та всі життєві негаразди.



Підприємцю Сергію Григоровичу Степанцю вже 50. Власну справу відкрив два роки тому, а бізнес-ідея була — надання послуг із ремонту автомобілів. Утім, про свій цікавий шлях Сергій розповідає сам.

— Після школи я навчався в Київському політехнічному за досить престижною спеціальністю — «радіоелектроніка». Це було в першій половині 80-их років, коли хороший робітник отримував більше майстра, інженера і навіть начальника цеху. Тож я перевівся у нинішній Чернігівський технологічний університет на вечірнє відділення і влаштувався на радіоприладний завод. Робота була цікава, працював у цеху, де виготовляли телефонне обладнання, регулювальником, бригадиром. Мав особисте клеймо. Але після 1991 року почалися проблеми — гроші платили невеличкі та й ті із затримкою. І я влаштувався паралельно автомеханіком у фірмі приватного підприємця В’ячеслава Мановича, нині покійного.

Працював після роботи, у вільні дні, і, треба сказати, робота мене зацікавила. Починав у 1996 році і пропрацював там п’ять років. Вирішив, що це моє. Але для справжнього професіонала треба відповідне обладнання, інструмент, а грошей на це не вистачає. І я поїхав до Португалії, де працював на різних роботах. Важко було, але гроші заробив. Придбав і потрібне обладнання, електронне, стенди для чищення форсунок, перевірки свічок, сканери для діагностики автомобіля. Узагалі-то в мене в автомобільній справі була спеціалізація — комп’ютерне діагностування електронних систем вприскування та запалювання, інакше кажучи, ремонтував інжектори.

Так от, після Португалії знову працював у приватного підприємця, але через деякі обставини вирішив, що треба спробувати працювати на себе. Бо необхідно розвиватись, а коли людина цього не робить, вона закінчується як особистість. Були й особисті причини — сім’я, двоє дітей. Донька закінчила педуніверситет і зараз навчається в Німеччині, у місті Ессен. Сину лише 8 років, треба піднімати. Живемо у приватному, ще батьківському будинку, він затишний, але потрібно добудовувати.

Тож звільнився і прийшов «на біржу». Пройшов курси, вивчав економіку, бухгалтерську справу, як розробляти бізнес-план. І ось уже два роки займаюсь улюбленою справою. Хотів би розвиватись і навіть оформився за другою групою спрощеного оподаткування, тобто маю право наймати 10 працівників, але поки нема жодного. Приходять хлопці й питають: «А скільки я буду отримувати?» А я вважаю, що треба займатися улюбленою справою, щось уміти робити, а гроші прийдуть. Класних фахівців з авторемонту в місті можна перерахувати на пальцях, тому поки працюю один. Отримав допомогу 6—7 тисяч на обігові кошти, взяв у оренду бокс і працюю. Конкуренція велика, але в місті добре працює «циганське радіо», тож автомобілісти знають, хто робить машини якісно. До того ж роздав понад п’ять тисяч візиток. Намагаюся бути в курсі всього нового, бо стояти на місці не можна. Спілкуюся з колегами з інших міст, бо є членом громадської організації «Товариство фахівців з автосервісу і тюнінгу України». Ми збираємось і обговорюємо наші справи.



Сергій Григорович із проблемної передпенсійної категорії, але свою справу облаштував. Олена Федорець — людина молода, закінчила факультет фізвиховання пед-університету. Але кому тепер потрібні інструктори з фізвиховання? Тож працювала у ТОВ «Компанія «Чернігівпекедж» менеджером зі збуту. Але й менеджерів тепер надлишок. Прийшла до нас, пройшла курси за напрямком «Роздрібна торгівля у спеціалізованих магазинах». Почала свою справу в січні 2014 року, продає дитячий одяг і поки нібито все добре.

Олександр Михайленко — теж людина молода. Закінчив у Києві професійний ліцей «Авіант», але кому потрібні газоелектрозварювальники чи рихтувальники кузовів без досвіду? Влаштувався комірником у комерційній фірмі, та хіба це робота для молодого хлопця? Прийшов до нас Олександр рік тому, а сьогодні займається виготовленням і реалізацією гончарних виробів. Нині ця справа популярна. А найбільш поширені бізнес-ідеї, які реалізовують уже колишні безробітні після звернення до міського центру зайнятості: надання бухгалтерських послуг, надання юридичних послуг, надання послуг міні-ательє, вирощування та реалізація квітів, художня ковка по металу і вже згаданий ремонт автомобілів тощо. У тих, хто має велике бажання, справа рухається вперед. Зокрема, у цьому році підприємці, які відкрили власну справу за допомогою Чернігівського міського центру зайнятості, самі створили 13 робочих місць.

Ірина Войтюшкіна, заступник директора міського центру зайнятості, тижневик «Чернігівські відомості» № 35 (1223), 27 серпня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.