У Варву на Перекопівку. До Цопи

Уже вдруге і знову в Варві знайомлюся з людиною, яка за власні кошти робить добре діло для рідного селища. У свій час «Вісник Ч» розповідав про Миколу Обернієнка.


Заробивши грошей на Півночі, він купив понтони, екскаватор, взяв в оренду землю біля річки і заходився чистити Удай. Робота дорога і важка. Але вже в 2004 році тут святкували Водохрещу. Влітку люди приходили купатися в чистих водах, відпочивали на березі, ще недавно захаращеному горами сміття.

Тепер ось — Микола Цопа, теж варвинець, ще зовсім молода людина, працює майстром котельної установи на Гнідинському нафтопереробному заводі. Теж на Перекопівці будує зону відпочинку «Водограй».

На очах у земляків виростає справжнє містечко з красивим ставком, водоспадом, альпійськими гірками, колодязним журавлем, рядами столів під навісом, за якими можна посидіти з друзями, більярдною, лазнями, рестораном і барами, справжньою карпатською колибою з ватрою у центрі, танцювальним залом, готелем. От захотілося чоловікові створити в рідному селищі красу і він її творить.

Стару криницю звали «кирпичка». Скільки їй років, ніхто не знає


Миколі Цопі під сорок. І дружина у нього — ровесниця. Вчилися з Інною в паралельних класах, а побралися, коли вже стали на ноги.

24 липня 1999 року було їхнє весілля. Батько вже тяжко хворів. Вони прийшли до нього за благословенням, одержали його, а 6 серпня прощалися. Прожив Микола Михайлович на цьому світі 50 років і 5 днів і відійшов у кращий світ.

Після нього залишився трактор Т-40, картоплекопалка і все, що треба для роботи на землі. Тим трактором Микола допомагав людям, а вони — йому. І досі так.

Друзів у нього багато. Для них він і баню збудував на батьківському обійсті. Коли почали проситися побанитися інші люди, пускав. Зареєструвався приватним підприємцем, платив податки і трохи заробляв.

— Десь тоді і з’явилася думка про базу відпочинку, — каже Микола Миколайович.

Це місце через дорогу від батьківської хати йому завжди подобалося. Може, тому, що виріс тут. Он у низині стара криниця — «кирпичка». Скільки їй років, ніхто не знає. Кажуть, огорожа на ній була дерев’яна. У бетон одягли десь у 70-х роках. Неподалік били з землі джерела. В уяві вже малювалася база відпочинку, яка могла б тут бути.

Вздовж вулиці стояли старі хати, в яких ніхто не жив. Микола купив спочатку одну, а згодом ще одну. Зніс їх, підготував місце під майбутні споруди. Викопав став площею десь 25-30 соток. Глибина його — 4-5 метрів. Вода чиста й прозора. Запустив мальків риби. Тепер на березі любить посидіти з вудочкою мати Ганна Олександрівна. Риба в ставку хороша — карасі, коропи, товстолобики, білий амур. Можна замовляти на обід, і дівчата на кухні подадуть таку смакоту, що й кісточки оближеш. Це тепер, коли вже багато чого збудовано, а над входом до бази відпочинку встановлена назва — «Водограй». Гарне таке слово, з красивої пісні.

Якогось спеціального проекту Микола Миколайович не має. Архітекторів і дизайнерів до справи, яку затіяв, не залучає.

— Захочеться щось побудувати — беру і будую, — каже він, — Гроші? Ну, є ж зарплата на заводі. Беру кредити. Позичаю у друзів і добрих людей. Багато роблю своїми руками. Отак з 2006 року після роботи, у вихідні, під час відпустки. У мене багато помічників. Це все мої друзі. Звісно, платити людям треба.

Що вже збудовано? Багато чого. Приміром, літні тераси. На них за дерев’яними столами на дерев’яних лавах можна посадити 200 чоловік. Люстри під стелею теж дерев’яні. Урни для сміття на території — теж з дерева, під дерев’яними дашками.

— Пластмаси тут не знайдете, — каже Цопа. — Тільки природні матеріали: дерево, камінь, пісок.

Над тією криницею — «кирпичкою» височіє красень колодязний журавель. Хочете джерельної води? Будь ласка.

На високий рукотворний пагорб, що поріс травою, між якою лежать гранітні брили, господар поставив дерев’яного воза. А на нього — велику діжку, ступу, з якої стирчать граблі й інший городній реманент.

— Усе це служило нашим предкам. Хай бачить молодь, як воно було. Трішки екзотики, — пояснює Микола.

У кімнаті поруч з кухнею, де в майбутньому буде магазинчик з морозивом і водою, на стінах розвішані вишиті рушники з мереживом.

— Старовинні. Що встигли врятувати. Тепер уже таких не вишивають. А які в кого були, пішли на ганчірки або й взагалі у вогонь. .

Сьогодні тут уже є завершені споруди. Та більше будується. Буде ресторан. Будуть бари. Будуть дві бані. Вже можна посидіти в ротонді. Можна в вежі. З ажурної альтанки помилуватися навколишньою красою. Біля її підніжжя водойми цікавої конфігурації. З великої глиняної макітри спадає на каміння вода, ллється вниз, у ті водойми.

Скрізь багато квітів.

Колиба буде справжньою, як у Карпатах

— Торік ми були в Західній Україні. В Івано-Франківській області, в Закарпатті. Незабутнє враження справила колиба. Ось у цьому круглому приміщенні ми її й збудуємо. У центрі горітиме вогнище, а навколо нього поставимо столи. Нехай люди сидять, розмовляють, відпочивають. Страви можна буде замовити. Кухню зробимо поряд. А можна й на живому вогні щось приготувати.

Годувати людей ми почали тільки цього року. Кухня працює. Готують дуже смачні вареники — з лівером,.капустою, картоплею. Хочете шашлик? Будь ласка.. Смажених карасів? Просимо, їжте.

Залучив до роботи на кухні сусідів, друзів. Розробили приблизне меню. Хочу, щоб у ньому були переважно українські страви.

Уже сьогодні можемо приймати людей. Хоч весілля, хоч ювілей, корпоратив. Та що завгодно.

Можна й просто прийти відпочити. Зі своєю їжею. У спеку є охочі покупатися в ставку. Інші грають у волейбол, футбол. Ось там у нас більярд. Вхід на територію —10 гривень. Платять самі.

Територія нашого «Водограю» 50 соток. Земля приватизована. У майбутньому бачу тут зоокуточок. Може, поросятко житиме, коза, ще щось. Гадаю, дітям, які прийдуть сюди, буде цікаво.

Робота іде щодня. Працює столярний цех — робимо столи, лави, різні красиві і потрібні речі. Найнятих людей немає. Усі мої помічники.

Хочу зробити готель для приїжджих. Взявся за реконструкцію батьківської хати. Зведу ще один поверх. Буде кілька кімнат і всі комунальні вигоди. Відпочивайте, дорогі гості!

Цього року тут уже святкували Івана Купала. Палили вогнища, стрибали через вогонь. Співали, танцювали.

Чув, уже цікавляться нашою базою молодята. Перепитували, чи можна у нас святкувати весілля. Будь ласка! Усе зробимо, аби вам було у нас добре.

Роботи попереду ще дуже багато. Та вже те, що зроблене, дає впевненість, що все у нас вийде. До нашого «Водограю» будуть іти і їхати люди.

Лідія Кузьменко, "Вісник Ч" за 17 липня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.