Валерій Бугаєвський: п’ять років суворого режиму

Городнянець Валерій Бугаєвський п'ять років працював на будівництві у Карлових Варах, всесвітньо відомому чеському курорті. Шість років тому, у грудні 2007-го, повернувся у Городню. Досі згадує роботу в Чехії, як приклад свідомого жорсткого самообмеження.

— За п'ять років жодного дня не відпочивав, — стверджує. — Жартував, що я сам себе добровільно ув'язнив у тюрму: п'ять років суворого режиму. У мене дві доньки. Треба було їх вивчити.

Ліля зараз керує туристичною фірмою в Чернігові. У «Мері Кей», американській косметичній компанії, працювала, отримала в подарунок автомобіль «Пежо». Друга донька, Вікторія, вчилася музики.

Валерій Бугаєвський за професією педагог. Закінчив Чернігівський педінститут. Починав з Донецького медінституту. Каже, що фінансове становище не дозволило вчитися на лікаря. Працював директором Городнянської дитячо-юнацької спортивної школи.
— Поїхав у Карпові Вари, бо там працював брат дружини, — продовжує розповідь. — З його бригади хтось повернувся додому. Родич каже: «Терміново приїзди. Хоч грошей заробиш». Паспорт я мав і через два дні був уже в Чехії. Чеську за три місяці вивчив. Почав працювати.

— Ні разу не випивали за п'ять років?
— Як пити, якщо завтра на роботу? О п'ятій ранку прокидався і о 9-10-ій лягав спати, практично щодня. На будівництво п'яним прийдеш, відразу «депорт» буде, не отримаєш нічого. Я не пив і не курив.

— А що їли?
— Це капець. Гроші збирав, — усміхається. — Зазвичай — кава. Перекуси. Сосиску купиш, з'їси на ходу. На обід — бутерброди, пару шматочків хліба з маслом. А увечері вже макарони варили. І знову кава. Вона рятувала. Купували зерна в магазині, там же мололи. Заварювали прямо в кухлі.
Наймали квартиру у багатоповерхівці. Спочатку жили в центрі, там, де великий костьол, а потім переїхали на іншу вулицю. Господарка — Негринова, вона жила у Празі, а чоловік працював у посольстві в Москві. Здали мені квартиру дуже дорого. Згодом я почав підселяти людей, стало легше. Юра Ротозій з Городні з дружиною приїхали, за три роки заробили на квартиру в Чернігові.

— Жінка у вас була там?
— Так. Ми жили разом (з дружиною на той час я практично розлучився). Вона приїхала з Івано-Франківська, влаштувалася на роботу. А потім місце скоротили. Я через чехів допоміг їй знайти роботу. Отак було три роки. А потім розлучилися. Запити великі.

— Вам не образливо було, що ви на всесвітньо відомому курорті як...
— Бомжі? Ні, ми нормально одягались. Приблизно двічі на рік могли дозволити собі пройтись, увечері. Одяг (не такий уже фірмовий, але нормальний) не дуже дорогий, харчі дешевші, ніж у нас. Наприклад, м'ясо коштувало 120 крон, це 6 доларів. Тоді один долар був п'ять гривень. Ошийок, класне натуральне м'ясо, — за кілограм 30 гривень на наші гроші. Півлітра горілки — празької, фінської і айс (норвезької) — 6 доларів (30 гривень). Рахуйте: я отримував 1200-1500 доларів, хіба проблема за таку ціну купити горілку? Там цигарки дорогі. Особливо «Мальборо», «Кемел»... Випити було набагато дешевше, ніж курити.
У Чехії з курінням ніби й не борються, але ціни на цигарки постійно ростуть. Реклама заборонена всюди. У громадських місцях не можна курити — ні на автобусних зупинках, ніде. Поліцай побачить, випише штраф. Скаже — 200 крон давай, 500 крон давай. Штрафи платять на місці. Починаєш сперечатися, везуть у відділок, уп'ятеро більше заплатиш. Тому там ніхто не сперечається з поліцаями.
Я працював в одній з потужних будівельних компаній. Упевнився, що зарплата за кордоном вища за нашу в десятки разів. До поїздки в Чехію як директор спортивної школи я отримував 250 гривень. Через три місяці-півроку я отримував уже 1200-1500 доларів. У сорок разів більше. Тож про що можна говорити?

Чехи мене запитували: «Чого ти сюди приїхав?» Я ж директором був. Вони поважають лікарів, педагогів, спортсменів. Цікавились, яка в середньому зарплата в Україні. Я кажу: «100 баксів». «Як 100 баксів? У нас пес за місяць харчів на 100 баксів з'їдає. У нас,— кажуть, — теж крадуть. Але у вас крадуть і вам нічого не залишають». «Ви все-таки «худАки». Це бідняки. Співчували.

До українців чехи ставилися з душею. А от росіян не любили. Після 1968 року.
У 1968 році було вторгнення радянських військ у Чехословаччину для підтримання консервативного комуністичного режиму. 300 тисяч солдат і 7 тисяч танків країн Варшавського договору брали участь в операції «Дунай», у придушенні Празької весни.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №1 (1443)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.