«З таким і в бій не страшно йти»

Гуркіт гарматних пострілів, тріскотня кулеметних черг і запах пороху - це і є романтика повсякденного життя танкіста. Коли до душі такий екстрим, то дорога тобі - в армію. Саме це сприяло прийняттю важливого у житті рішення навідника гармати Олександра Пономаренка. Колишній студент змінив університетські коридори на маршрути танкових директрис.


До служби в армії командир танка сержант Олександр Пономаренко жив із батьками у невеличкому селі Костянтинівка, що на Черкащині. Сашко мав хист до навчання, тому успішно закінчив школу, а згодом став студентом Черкаського державного технологічного університету. На факультеті електронних технологій він здобував спеціальність інженера-метролога.

Закінчивши перший курс навчання, Олександр отримав повістку до військкомату і згодом став до строю 1-ї окремої гвардійської танкової бригади, яка дислокується в Гончарівському. За кілька місяців юнак повністю адаптувався у військовому колективі й завоював авторитет серед товаришів по службі. Не цурався ніякої роботи, працював у парку на техніці, бездоганно ніс службу в добовому наряді та варті, відповідально ставився до виконання своїх обов'язків.

Через півроку служби юнак отримав сержантські погони. Командир роти капітан Артем Ліньков неодноразово заохочував відповідального й кмітливого молодшого командира, ставив його за приклад іншим солдатам-строковикам. Заступник командира взводу сержант Федір Матюша, зважаючи на здібності та хист Олександра до військового ремесла, запропонував йому підписати з військовим відомством контракт і стати професійним солдатом. Зваживши всі плюси й мінуси та порадившись із батьками, Олександр погодився.

Згодом Олександр Пономаренко поповнив лави танкової бригади вже як військо-вослужбовець-контрактник. Йому довірили командувати екіпажем бойової машини Т-64 БМ «Булат».

За сім років служби сержант Пономаренко став одним із кращих молодших командирів танкової частини. Як командир танка він чудово знає свою штатну бойову машину, добре виконує всі нормативи, а ще виконує обов'язки механіка-водія і навідника гармати.

Торік у 169-му навчальному центрі Сухопутних військ ЗС України, а нині на базі своєї частини Олександру довірили захищати честь бригади на всеармійському конкурсі на кращий танковий взвод. І якщо в Десні гончарівські танкісти здобули лише четверте місце, то цьогоріч взяли «срібло». І це закономірно, адже напружена інтенсивна підготовка до змагань тривала рік. У ході бойової підготовки під час стрільб штатним артилерійським пострілом екіпаж сержанта Пономаренка здійснив 300 пострілів із танкової гармати, до автоматизму довів виконання різних нормативів зі спеціальної підготовки та значно підвищив результати з фізичної.

У Гончарівському хлопець знайшов і кохану дружину, народилася донечка.

- Мабуть, мені судилося стати танкістом, а не інженером, - розмірковує Олександр. - Я ніби «вріс» у військове життя, до якого ніколи не готувався й планів на майбутнє не складав. За армійські роки я багато чому навчився. Тепер у мене з'явилися справжні друзі, сім'я і робота, яка мені до вподоби.

У вільний час Сашко з друзями любить рибалити та збирати гриби.

Командир танкової роти, старший лейтенант Павло Філіпський сержанта Пономаренка вважає одним із кращих молодших командирів.

- Дисциплінований сержант, чудово розбирається в озброєнні й техніці, ніколи не підведе. З таким і в бій не страшно йти.

Олександр Парій

"Наш край" №97-98 (9237-9238) від 7 грудня 2013 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.