Щоб не запізнитися...

30-річна Олеся Єременко з Холмів, хвора на рідкісну недугу, потребує термінової допомоги небайдужих людей

„Ми їздимо всюди, виконуємо все, що нам призначають лікарі, а Олесі не легшає - стає все гірше... – ледь стримуючи сльози, розповідає її мама, Ніна Геращенко. - Таке відчуття, ніби на місці тупцюємо. Знаю, що треба щось робити.., щоб не запізнитися...”

18 років боротьби

Саме стільки 30-річна Олеся Єременко з Холмів щоденно бореться за своє життя.
Хвороба вперше дала знати про себе у 1994 році, коли за два тижні жвава дівчинка почала раптово і швидко набирати вагу. Сім’я одразу ж звернулася по допомогу до лікарів. Висновок лікарів був невтішним: хвороба Іценка-Кушинга – нейроендокринне захворювання, важке і небезпечне для життя. Дівчинка скаржилась на головний біль, набряки, слабкість, біль у суглобах, задишку, ін. Постійні запальні процеси виснажували її дедалі більше. Розпочалося тривале і нелегке лікування.
За ці роки Олеся Єременко обстежувалась і лікувалась у Чернігівській дитячій обласній лікарні, у Чорнобильському обласному центрі радіаційного захисту та оздоровлення населення, Київському інституті ендокринології, інституті нейрохірургії, у київських центрах ендокринної хірургії... За направленням лікарів по два-три рази на рік проходить КТ або МРТ, здає численні аналізи, лікується. Наразі дівчині зробили вже три операції, які, на жаль, не принесли позитивних змін у лікуванні недуги. За ці роки, за словами мами, її стан дуже погіршився. Олеся давно забула, яке воно, життя без щоденного вживання дороговартісних ліків. Гормони, які перевищують допустимі норми, змінили її зовнішність, вражені і виснажені всі внутрішні органи.
- Причиною захворювання є гормонально активна аденома гіпофіза, - розповідає мама Олесі. – Але складність полягає у тому, що в Україні через відсутність необхідного обладнання не можуть виявити її місцезнаходження. Діагностувати і лікувати її необхідно за кордоном - на цьому наполягають українські лікарі.

Наодинці із собою

Попри хворобу, Олеся заочно здобула освіту, навчалася у Менській філії МАУП. По закінченні влаштувалася спочатку реалізатором на ринку, потім – 8 років працювала у Корюківському районному суді. З грудня минулого року – безробітна...
І хоча за характером, вона весела і дуже товариська, сьогодні вже значно рідше буває серед своїх друзів і товаришів. Олеся постійно втомлюється, їй важко дихати, замучив остеопороз, турбує серце, болить спина, болить – усе... Дуже ранить дівчину ставлення сторонніх людей до її зовнішності, зокрема, до ваги, яка під впливом недуги, постійно і неконтрольовано збільшується. Усі свої емоції Олеся стійко зберігає за маскою посмішки. І лише вдома дає волю сльозам. Можна тільки уявити, що коїться у її душі...
Пам’ятаю Олесю ще маленькою школяркою: темні тугі коси, завжди майстерно заплетені мамою у „колоски”, постійна посмішка і такі симпатичні „ямочки” на щічках – гарненька! Уявляю, якою красунею була б вона зараз, якби не її хвороба...

«Соромно просити...»

Батьки не шкодують ні сил, ні коштів, щоб повернути доньку до нормального життя. Але для лікування патології Олесі за допомогою гамма-променевої хірургії необхідно близько 150 тис.грн. Це - непідйомна сума для родини, де донька - інвалід ІІ групи, а мама з дитинства хворіє на бронхіальну астму.
- Ми з чоловіком працюємо на Холминському ретрансляторі: я – охоронцем, він – інженером, - продовжує жінка. – Всі зароблені кошти йдуть на лікування. Економимо кожну копійку. Маємо 22-річного сина Сашу. Він, як може, теж допомагає, а коли був студентом, спасибі йому, навіть грошей з нас не брав, жив лише на стипендію і підробітки, розуміючи біду сестри.
За ці роки хвороба дівчини ще більше згуртувала і загартувала її родину. Вони ні на мить не опускають рук: лікуються, консультуються, прислухаються до всього і до кожного, хто дає бодай якусь надію на одужання. Вже зв’язалися з клініками у Німеччині, Росії, Ізраїлі, направили туди Олесину історію хвороби, спілкуються з лікарями.
- Ми розуміємо, що це – наш останній шанс, - каже Ніна Олексіївна, – бо з кожним днем їй стає важче і гірше. Мені дуже боляче дивитися на доньчині страждання, знаючи, що нічим зарадити не можу... Але стояти на місці теж не можу. Знаю: треба щось робити і швидше! Якби Леся не потребувала мого догляду, я б поїхала на заробітки, щоб заробити їй на операцію, але, на жаль, надовго не можу її залишити. Отож без матеріальної допомоги сторонніх людей нам не обійтися. Розумію, що дехто скаже, мовляв, обоє працюють, а допомоги просять. Мені - соромно, але не маю іншого виходу. Знаємо, що Олесю можна вилікувати, адже вже зустрічали хворих, які успішно пролікувалися після такої ж хвороби і повернулися до повноцінного життя.

З витягу-епікризу з медичної карти стаціонарного хворого - Олесі Олексіївни Єременко, 1983 р.н.
Основний діагноз: Хвороба Іценка-Кушинга. Стан після тотального видалення аденоми гіпофіза 24.02.2011 р. Ожиріння ІІІ ст. Гірсутний синдром. Вторинна метаболічна кардіоміопатія, СН І-ІІ А ст. Симптоматична (дисгормональна) артеріальна гіпертензія, ІІ стадія, ступінь 3, гіпертрофія лівого шлуночка, ризик 3. Дифузний зоб Іб ст., еутиреоз. Хронічний гіпертрофічний риніт.

Як казав один мудрий чоловік, легше надавати допомогу, аніж її потребувати і просити.

Родина Олесі Єременко звертається до всіх, у чиєму серці живе добро: допоможіть врятувати доньку! Сьогодні для них важлива кожна копійка.

Реквізити банку:
одержувач: Приватбанк
найменування банку: Приватбанк
номер рахунку: 29244825509100
МФО: 305299
ЄДРПОУ: 14360570
Призначення платежу: на лікування Єременко Олесі Олексіївни

Наталія Рубей, Корюківська районна газета «МАЯК»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.