Ікони 75-річної майстрині-самоучки вражають священиків і президентів

Здавалося б, різьбленням по дереву мало кого здивуєш. Особливо, якщо це статуетки, скриньки чи кухонний інвентар... Та коли мова заходить про вишукані ікони - витвори 75-річноїбабусі-самоучки - тут, мабуть, варто й капелюха зняти. Саме так зробив колись Президент України Віктор Ющенко, оглянувши роботи Марії Чебан. Вражений ними був і архієпископ Амвросій. Випадково побачивши лики святих, створені сільською майстринею, він одразу благословив її на добру справу.

Марія Михайлівна родом із села Марківці, що на Бобровиччині. Тут вона закінчила сім класів і вперше стала до роботи. З дитинства любила шити, вишивати, вирізати з дерева різні дрібнички... Словом, без діла всидіти не могла.

Вирізала… верхи!

«У невмілого руки не болять», - сказала мені пані Марія. В хаті майстрині майже все - ручна робота: вишиті картини, постільна білизна, скатертини, одяг, ікони, статуетки й навіть дещо з меблів. Це при тому, що життя минало у нелегкій сільській праці. Вже з 14 років вона відчула, як заробляють на хліб.
«Двох старших дітей, Сашка і Наталку, батько відпустив до Києва на навчання, А мене відправив на ферму. Бо дітей багато і грошей на навчання нема. А слід і хату будувати, і якось жити. Взимку доглядала за телятами, а влітку пасла худобу. Голова колгоспу виділив мені дикуватого коня, та я його приборкала. Потім і сідло своє віддав, аби тільки не скаржилася. Бо бунтівний характер мала, - посміхається пані Марія.
- Ото сиджу я в сідлі, ногами за стремена тримаюсь, а руки постійно в роботі. Шию щось, з дерева вирізаю. То фігурки якісь, то казкового персонажа».

Кучму довелося переробити

Різьблених фігурок у майстрині багато. Ще більше роздарувала друзям, близьким. На полицях господині красуються і бравий Карась із опери «Запорожець за Дунаєм» Гулака Артемовського, і Наталка з Петром із п'єси Котляревського «Наталка Полтавка», композиція «Українські вечорниці» з восьми фігурок, якій майстриня присвятила цілий рік. До речі, герої вечорниць взяті із реальних людей - односельців.
«Один мій герой, чоботар, так був схожий на Леоніда Кучму, що довелося його переробити, - сміється жінка. - Всі, хто бачив, казали: наче з портрету робила. Довелося замінити йому голову».

Худоба пресу читала, коли їсти не мала

Довелося Марії не лише пастушкою, а й дояркою попрацювати. Завжди мала високі показники надоїв попри те, що були часи, коли худобу взагалі нічим було годувати. Останнє неабияк обурювало. Врешті-решт терпець увірвався, і дівчина проявила свій бойовий характер.
Якось до колгоспу на перевірку завітала делегація з району. Голова вирішив їм продемонструвати найкращі корівники (таких було мало!) і познайомити з доярками-передовичками. Підслухавши, що поважні дяді йдуть до худоби, винахідлива дівчина поначіплювала перед кожною своєю коровою по газеті. Мовляв, у нашому колгоспі худоба читає, бо їсти не має...
«Довго реготали високі начальники, так само довго кричав на мене голова, - пригадує моя співрозмовниця. - Але я ні на мить не пожалкувала про зроблене. Усміхнулася йому і сказала: шукайте кращих...».
Після п'яти років у колгоспі Марія Михайлівна твердо вирішила, що їй треба вчитися і подалася до Ворошиловградської області (нині - Луганська. - Авт.) здобувати професію штукатура. В результаті не лише професію отримала, а й чоловіка зустріла. Одружилися. «Ми разом працювали. Але квартири нам не давали. Мовляв, чекайте - всьому свій час. Чоловіка це розлютило. Як це так - наче й сім'ю створили, а порізно живемо: дружина в жіночому гуртожитку, а він в чоловічому, - продовжує жінка. - Поїхали тоді до нього у Чернівецьку область. На Заході жили три роки. Я працювала за фахом: людям будинки штукатурила. Підзаробивши дещицю грошей, повернулися до Марківців та почали власне житло зводити. Тут у нас і сини народилися: Сергій та Женя. Пригадала й улюблену справу - знову почала вирізати».

Амвросій благословив, Ющенко похвалив

Коли у селі відкривали Святоуспенську церкву (УПЦ Київського патріархату), один із жителів села подарував храму хрест. Гарний, інкрустований мідним дротом. Однак у розіп'ятого Ісуса ноги були схрещені. Тож люди казали: «хрест католицький». Непорозуміння вирішила директор будинку культури. З дозволу настоятеля храму вона звернулася до Марії Чебан, яка й вирізьбила нове розп'яття. Відтоді Марія Михайлівна створює ікони з образами святих.
«Одного разу у Києві під час творчого звіту майстрів мистецтв і художніх колективів Чернігівської області (2009 рік. - Авт.) до мене «причепилася» одна жіночка. Казала, що для такого заняття слід благословення мати. Стою і думаю: мабуть, то обряд якийсь треба було мені в церкві пройти. Аж тут незабаром йдуть прямісінько до мене два непростих священики в дуже урочистому одязі. Я розгубилася. Оце, думаю, зараз мені буде! Підходять ближче. «Ваше?», - запитують. Я, опустивши голову, відповідаю: «Моє». Подивилися прискіпливим поглядом, та один з них і каже: «Благословляю вас, жінко, на цю благородну справу». У мене аж усередині похололо. Потім мені розповіли, що то був Амвросій, владика Чернігівський і Новгород-Сіверський» (УПЦ Московського патріархату. - Ред.).
Того ж дня на роботи майстрині звернув увагу і Президент України Віктор Ющенко. Жінка одразу його впізнала, але не сподівалася, що н ікони викличуть захоплення у поважного гостя.
«Довго роздивлявся мої творіння пан Президент. Потім потиснув мені руку, обійняв. Ми ще з ним трохи поспілкувалися. Знаєте, в той день на мене багато хто увагу звертав, наче я «зірка» якась», - жартує бабуся.
Свої дерев'яні шедеври майстриня не продає. Адже вкладає у них душу, любов та терпіння. Одну ікону подарувала у місцевий садочок «Казка», іншу - в церкву. Решту, як колекцію, хоче передати у спадок своїм нащадкам, щоб завжди пам'ятали матір, бабусю і просто гарну жінку Марію Чебан.



Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №32 (412)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.