У «Мети» одна мета – зберегти власне господарство

Після розпаду колгоспу ім. Ватутіна на території Припутнівської сільради Ічнянського району на його місці було створено два господарства - СВК «Надія» у Припутнях та «Мрія» у Вишнівці, проте останнє не змогло вижити, бо землі тут піщані і малородючі. За 100-бальною шкалою вишнівські ґрунти оцінюють від 8-ми до 25-ти балів. Ось і не витримували господарники конкуренції. Та все кардинально змінилося, коли за справу взялася уродженка цих країв Алла Грищенко. 2005 року вона заснувала фермерське господарство із символічною назвою - «Мета».

«На цьому місці не було майже нічого»

У спадок від СВК «Мрія» Аллі Грищенко дісталися лише напівзруйновані приміщення, побудовані ще за радянських часів, і невелике поголів'я ВРХ. Тож, можна сміливо сказати, що нині господарство працює лише завдяки її ентузіазму та вродженій енергійності.
- У колгоспі Ватутіна працювали мої дідусь із бабусею і я з самого ма-лечку була поряд із ними, - згадує дитинство і юність Алла Грищенко. - Коли подорослішала, навчалася у Ніжині на фельдшера і вже на другому курсі хотіла перевестися до аграрного технікуму. Завжди мріяла працювати на землі. Та все ж таки здобула медичну освіту і отримала направлення до Борзнянського району. А тоді подумала: «А чого ж я буду працювати у чужому селі, якщо своє занепадає?» Повернулася на малу батьківщину і заснувала власну справу.
Піднімати ферму з колін виявилося завданням не з легких. Поголів'я худоби мале, сільгосптехніка хоч і була, але непридатна для роботи, приміщення потребували серйозного ремонту.
- Почали розводити худобу. Для обробітку землі спочатку техніку ви наймали, а пізніше купували трактори та вантажівки. Не нові, звичайно, адже грошей було мало, - зізнається Алла. - І ось так потроху розвивали своє господарство. Хоча і нині ми, як кажуть, не живемо - виживаємо. Дуже важко працювати на такій малородючій землі.

«Паї обробляємо не всі, а платити доводиться»

Максимальний бал родючості вишнівських земель - 25, та є й восьми-бальні, на яких нічогісінько не росте, тож і обробляти їх немає сенсу. Але виходить так, що Алла Грищенко взяла в оренду всі паї, а людей мало хвилює, родить їхня ділянка чи ні, вони хочуть отримувати орендну плату.
- У нас в оренді 720 гектарів землі, - розповідає Алла. - 350 із них - пасовища. На вирощування сільгоспкультур залишається370, але ми не обробляємо близько 20-30% цієї землі, бо на ній нічого не родить. Та і на тих паях, які засіваємо пшеницею, ячменем, житом врожаї малі. Наприклад, торік середня врожайність зернових із гектара становила лише 30 центнерів. Частину зерна використовуємо для власного господарства, решту продаємо державі і підприємцям, тож рентабельність нульова, а подекуди і з «мінусом» працюємо. Окрім цього, вирощуємо кукурудзу, та левова частка йде на корми худобі. Пайовики орендну плату беруть переважно зерном, а це майже тонна на рік кожному.

Виручає молочне скотарство

Єдині, завдяки кому господарство виживає, з£ корови. Алла Грищенко тримає близько ста голів дійного стада і майже стільки ж молодняка. Випасають їх на своїх землях. Каже, що корів тримати вигідно, але для цього треба вкладати гроші, яких майже немає.
- Нині надої становлять 15-18 літрів із однієї корови на добу, а взимку 10-12. Це дуже мало. Молоко здаємо на конотопський молокозавод за ціною 3 гривні 80 копійок за літр. Нещодавно придбали доїльний апарат, найближчим часом плануємо закупити обладнання і встановити молокопровід, щоб продукція не контактувала з повітрям, тоді і ціна на. неї буде вища.
Намагаємося збільшити надої, та щоб корівки давали більше молочка, їх треба підгодовувати спеціальними кормами, а вони недешеві.

Колектив маленький, але працьовитий

Нині у фермерському господарстві працюють 10 чоловік. Переважно це місцеві жителі. Але вишнівці неохоче йдуть на ферму, бо хіба що лінивий не тримає власного господарства і, до речі, непогано на цьому заробляє. Як, наприклад, родина Бражників, про яку ми писали у минулому номері нашої газети. Тож доводиться наймати людей з інших населених пунктів області і не лише нашої.
Алла Грищенко запрошує на роботу ще й 10 сезонних працівників. Для них є гуртожиток, де вони можуть жити навіть із родинами, а в одному із старих приміщень обладнали їдальню, де робітники безкоштовно харчуються тричі на день. Ось тільки зарплата мінімальна. Та попри це Алла вимагає від своїх колег повної віддачі.
- Якщо хтось думає, що зможе приїхати до нас і горілку пити замість того, щоб працювати - помиляється. Були у нас такі кадри, але довго не затримувалися. Кожного, хто приїздить, я одразу ж попереджаю, що треба працювати і досить таки тяжко. Як кажуть, з ранку до ночі.

«Аби про наші проблеми почули, про них треба говорити»

Для цього сільгоспвиробники Ічнянщини об'єдналися у районне відділення Асоціації фермерів та землевласників України. А головою обрали Аллу Грищенко за її ентузіазм та ділову хватку.
Тепер вони спільно відстоюють свої права у державних установах, допомагають територіальним громадам, регулярно збираються і обговорюють наболіле, після чого їздять на збори до столиці, де разом із «бойовими побратимами» з . усієї України розв'язують свої проблеми на державному рівні влади.
Наразі сюди входять 32 фермерських господарства, хоча їх у районі більше, але Алла каже, що до свого гурту приймають лише тих, хто працювати хоче:
- У районі є господарства, у яких набагато кращі умови для праці, ніж у нашому, а показники ще гірші. Отже, їхні керівники просто ледачі. Безперечно, проблем у фермерів вистачає, але виживає той, хто не боїться руки у землі забруднити.

Віктор Кусь, тижневик «Деснянская неделя» + «Деснянка вільна» №52 (455)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.