Наші за кордоном. Франція - плацебо у дуже привабливій обгортці

Каріну я бачив востаннє аж в 2011-у. Познайомилися ми на одному з пляжів Чернігова, де серед гамірливого натовпу молоді, яка купалася, смажилася на сонці, пила пиво, мою увагу привернула красива юна панянка, що трохи обабіч від всіх сиділа на пісочку з томиком Бродського. Ми розговорилися про Бродського і Шевченка, поезію і фотографію, і якось так розмова ця перетекла у знайомство, яке триває на відстані уже кілька років. Адже дівчина давно не живе в Україні. П’ять років тому її мати вийшла заміж за француза і забрала дочку з собою до Франції. Вибору, їхати чи ні, у Каріни навіть не було. Але вона щороку приїздить до України, провідати друзів і батька, який живе в Чернігові.

У дитинстві я займалася танцями, вчилася у художній школі, вешталася по дворам із місцевими бандами. Ми завжди знали, у якому будинку відкрито прохід на дах, де і в чий город можна залізти за черешнями, бували на екскурсіях у лісі, на стадіоні і в морзі. Можна сказати, я належала до ряду дворових собак. Мені це подобалося, дуже подобалося. Я, певною мірою, ніколи не потребувала "виживати", хоча моя мама і пригадувала іноді "важкі часи".

В Україні я за 15 років переїздила 4 рази, у Франції за 5 років - уже тричі. Сім’я в мене така - кочівники.

Французьку мову я вчила цілий рік. Але після переїзду мені знадобилося шість місяців спілкування на пальцях і заповзятої роботи, щоб змогти існувати там, з помилками мови і клеймом "емігрант". Але помилки відходять, якщо над ними працювати. Розмовляючи, вивчила мову - це нескладно, якщо ти розумієш, що не можеш говорити і розуміти, і не переживаєш з цього приводу. Навчалася з вчителями-французами, слухала Мілен Фармер і Алізе та французький реп, читала, писала...
Зараз я продовжую вчити мову, хоча всі й кажуть, що я вже добре розмовляю. Стільки слів, і всі їх треба знати. Чи ні? Я була рада почати розмовляти з нуля. Це як реінкарнація.
Я так зрозуміла, що "гарно розмовляти" на їхню думку - це бути не дурною, мати здатність до колоритної мови. Якщо для тебе це природно, ти будеш цікавитися літературою, кіно, гарними співрозмовниками. Я говорю про те, що у мене було дуже сильне бажання перевести свій інтелект на французьку.

Адаптувалася до Франції я нормально. Є люди, що скаржаться на дискримінацію. Але я її не відчула на собі жодного разу. Але те, що Україна та Росія там відомі в першу чергу своїми проститутками та мафією - правда.
Втім, до мене ніякого упередженого ставлення не було. Навпаки, мені здалося, що я для них якоюсь мірою екзотична. До мене ставилися з розумінням, і намагалися адаптувати.

Зараз живу у Страсбурзі. Містечко на 200 тисяч жителів, костел, вино, промислові заводи, центр Європи. Ми знаходимося в Ельзасі, який раніше належав Німеччині, тому у нас готика і місцевий діалект. Німеччина - просто через міст від мого житла. Цигарки там дешевше.

У Франції я вивчилася на графічного дизайнера. Хоча, скоріше, я іміджмейкер, стиліст та фотограф. Дизайнер - дуже технічна робота. Проектування - це одне, а реалізація - зовсім інше. Від ідеї до кінцевого результату лежить довгий шлях, і на цьому шляху я зупиняюся посередині. Здавати випускні екзамени у коледжі було неймовірно складно. Але все здала.

Французька освіта взагалі критична і вимоглива. А у мене ще й крім всього був особливо складний коледж. Страсбург - це місто у якому 5% населення - студенти. Тут є університет, куди приймають безкоштовно, вивчати можна що заманеться. Єдина умова - закінчити школу. Як виявилося - не для всіх це так просто. Є ще й інші ВУЗи, платні і елітні. Наприклад, інститут Декоративного Мистецтва у Страсбурзі прирівнюється до паризького, так же як і факультет журналістики у Страсбурзькому університеті.



У Франції багато варіантів отримання соціальної допомоги, якщо ти вчишся, а твої батьки мало заробляють. Країна дає тобі гроші, допомагає із житлом. Все це розвинуто набагато краще, ніж в Україні. Але я нічого не отримую. Підробляю асистентом фотографа.

Проживання студентів дуже дороге, живуть вони як жебраки, але при цьому їм вистачає на траву та алкоголь.  У деяких закладах типу гуртожитку можна зняти кімнату за 150 євро, але туди треба заздалегідь подавати запит. Кімната у квартирі зі співмешканцями коштує 200-250 євро. Близько 300 євро коштує студія. Але всі якось виживають. У Страсбурзі дуже мало кімнат. Зате у центрі міста багато величезних квартир із височенними стелями та довгими коридорами.

Не знаю, як там інші, а ми з друзями любили збиратися разом і готувати макарони з салом! Можна сходити на виставку чи вернісаж і безкоштовно поїсти. Звичайний середньостатистичний студент ходить до університету через "не хочу", бо треба, стимулює себе дипломом, вчиться, а потім напивається, щоб очистити себе від всього інформаційного мотлоху, яким набивають наші голови.

Українців і французів за столом порівняти важко - це зовсім інший менталітет. Француз любить застільні церемонії, їсть з ножем і п’є вино. Француз багато палить. У мене в групі було 15 чоловік, і палили всі.

Час тут проводять в квартирах,клубах, галереях та на фестивалях. В мене є мінімум 5 знайомих, які привозять діджеїв звідусюди та організовують вечірки. У місті є чотири концертних заклади, один із них називається "Molodoi" (назва явно має корені у російській мові). Схема організації таких закладів дуже проста: береться якийсь старий закинутий будинок, вимолюється у мера безкоштовно, і потім група молодих ентузіастів ним займається. Енергія молоді направляється на створення таких от закладів. Ціни там доступні, іноді - відсутні.

З французьким громадянством або картою тимчасового перебування можна кататися без візи по всій Європи крім Британії. Але я побувала без візи і там. Подорожувати гарно. Була в Литві, Брюсселі (деякі місця там нагадують Київ), люблю Париж, там зовсім інше повітря, широке. Південь Франції неповторний. Зустрічала П’єра Рішара. Він має там свої виноградники, а ми приїздили купити вина. А подорожі до Німеччини та Швейцарії стали такими банальними, що збирання чемодана втратило для мене будь-який емоційний відтінок. Ще із Франції до Італії можна злітати літаком за 30 євро, але на цей візит я поки не знайшла часу.
В Європі чисто. Архітектори будують щось нове, а прибиральники прибирають старе сміття.

У Старсбурзі повсюди велосипеди - майже як в Амстердамі. Ще є трамваї та автобуси. Проїзд в них коштує 1,60 євро. Студенти беруть безлімітний абонемент на місяць за 22 євро.

У Франції популярні татуювання, набухатися, бути геєм, фотографія, дабстеп. Коротше, як і в Україні - бути фріком. З youtube та facebook поняття популярності сягнуло світового рівня. Поп-культура агресивна. Зараз намічається загальна тенденція "жахливої краси", естетики потворності. Також багато прибічників вінтажу, які харчуються у антикварних магазинах.
У моді зараз руйнування та екологія. Популярні соціальні урбаністичні проекти із поновлення старих будівель.

Із Франції я працювала з українськими музикантами. Зробила два кліпи для Оксани Зморович (Blablaris), записали три пісні для проекту "XIX vek", імпровізували з nameless.one.

Метросексуали у нас - поширена порода, так як і геї. Але якби я була іконою моди, я б усіх роздягнула догола. Все-одно, одягатися мало хто вміє. Хоча у Франції таких людей більше, ніж в Україні. А взагалі, можна явно виділити фріків, буржуїв, панків, солодких ванільних дівчаток, металістів, хіпі та емігрантів.
Це питання завжди здається абстрактним, але де є гроші - там є і робота.

У Франції відчувається міжнаціональний конфлікт. Іде війна в Сирії. Алжирці відчувають себе у небезпеці. Іноді відчувається расизм. Але це залежить від спільноти. Наприклад, у моїй екзотику сприймають як плюс, а не як мінус. Схоже на те, що проблема полягає в релігії та моральності. Мені здається, що у емігрантів їде дах, коли вони приїздять сюди і бачать французький ліберазізм і лібертінаж, американізацію, економічний ідіотизм. Можливо, в цьому і є причина конфлікту, хоча точно сказати важко.

Кажуть, що Франція - це країна романтики і кохання. Не знаю... Можливо, самі французи розпустили ці чутки про себе. З іншого боку, я зустріла тут багатьох гарних, але легковажних людей. А з іншого боку, можна перефразувати вислів і сказати, що Франція - це країна нетривких відносин і нестійкої моралі.

На молодих жінок у нас звертають увагу гопники. Це проявляється у фразах на вулиці: "Гей, ходи сюди, дай номерок, підемо до готелю".

Французька дівчина - агресивна, сексуальна, задерикувата і жіночна хамка. Французький хлопець на додаток ще і легковажний турист.

Люблю французів за рівень інтелекту. Я оточена розумними людьми. А не люблю за демонстративну скурпульозність, за якою незрозуміло що приховується.

У моєму районі є вуличні проститутки. Це грудасті негритянки, що стоять на морозі і п’ють.

Я стала француженкою. Змінилося ставлення до їжі - тепер не все так просто. По-іншому сприймаю освіту, зовнішній вигляд. Рівень розвитку у всьому тут бачиться, саме бачиться очима. Франція - дуже візуальна країна. Але будь-яку національність я ніколи не одягаю до кінця. Мені важливо бути чужою, це дає свободу.

Коли я сходжу з літака в Борисполі, у мене відчуття - як килим на стіні, як Київ, як каштани. Україна - моя Батьківщина, і відчуваю я її на 100%.

Франція - плацебо у дуже привабливій обгортці.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.