Краєзнавець, письменник і справжній патріот краю живе в Голубівці
40 років у сільській бібліотеці...
Якось український поет Максим Рильський сказав: «Мало любити свій рідний край, його треба ще й знати». Більш влучних слів - так, щоб одним рядком написати портрет Анатолія Суховерського - і не вигадаєш. Привертає увагу ця відома на Прилуччині особистість не лише тим, що, живучи у селі, пише романи. Тут захоплює і той факт, що творча, духовно розвинена людина з неймовірним потенціалом все своє життя присвятила сільській бібліотеці. Анатолій Суховерський вже довгих 40 роіав завідує нею!
Мало сіл (та що там приховувати, і міст) мають власну надруковану "біографію". А от село Голубівка, що неподалік Прилук, має.Вона досліджена і достовірна, підтвержена документами... Більш того, описана в історичному романі. І все це - завдяки невтомній праці уроженця села, ентузіаста і краєзнавця Анатолія Суховірського.
...Наш герой народився у звичайній сільській сім’ї. Батько - робітник автотранспортного підприємства, мати - учителька місцевої школи. Хлопці, а їх було двоє у родині - Володимир і Толя, з дитинства цікавилися духовним світом. Володя віддавав перевагу музиці, в той час, як Толя захоплювався літературою та історією. Дитячі уподобання виявилися не марними. І нині Анатолій Суховерський - бібліотекар і краєзнавець, праці якого вирізняються планомірним і духовним пошуком. А його брат - Володимир Суховерський - директор Чернігівського музичного училища імені Л.М. Ревуцького.
- Після закінчення сільської школи я вступив до Ніжинського культурно-освітнього училища, але на цьому моє навчання не закінчилося. Далі був Київський державний інститут культури, -згадує Анатолій Михайлович. - Та доля все-одно повернула мене в рідне село - завідуючим Голубівської бібліотеки (філія Прилуцької ЦБС-Авт.).
Де народився - там і пригодився
За ці 40 років Анатолій Михайлович отримував чимало вигідних пропозицій: працювати у місті, обіймати відповідальні посади... Але чоловік не зрадив своєму селу. Як кажуть, де народився -там і пригодився.
- Коли прийшов працювати у сільську бібліотеку, то звернув увагу, що в книзі «Історія міст і сіл Чернігівщини» наш населений пункт Голубівка згадується лише двома-трьома рядками. Це змусило замислитися: як же так - село з такою давньою історією (перші згадки датуються 1666 роком. - Авт.), цікавими постатями і лише..: кілька слів.
Таким чином, сільський бібліотекар помалу почав збирати матеріали і друкуватися в журналах, газетах. Але згодом зрозумів, що ці періодичні видання не вічні, тож вирішив зібрати всі свої доробки та втілити їх в книзі. Тут його підтримали і не хто інший, а керівництво сільської ради.
Річ у тім, що в Голубівці діє Програма підтримки місцевих авторів, завдяки якій бібліотечні полиці поповнилися не одним виданням. Так, у 2005 році світ побачив й історико-краєзнавчий нарис Анатолія Суховерського «Голубівка», потім були «Джерела нашої пам’яті» (2008) та «На зламі» (2010). Згодом письменнику захотілося розширити коло читачів і він взявся за написання художнього роману.
- «Дорога без кінця» - таку назву має роман-трилогія, над яким я'працював три роки. Та якщо розібратися, то - все своє життя, - уточнює пан Анатолій.
- Бо збором матеріалів почав займатися, тільки-но працевлаштувався до бібліотеки. В основу цього твору покладено реальні події, що відбувалися протягом 300-літньої історії Прилуччини: від доби Івана Мазепи до здобуття Україною незалежності. З книги читачі дізнаються про вихідців із села Голубівка, долі яких тісно пов'язані з реальними особами та подіями.
Книги - для душі, комп’ютер - для роботи
Перше, що спадає на думку, коли спілкуєшся з Анатолієм Михайловичем, - цей чоловік - справді на своєму місці. Бо коли він розповідає про бібліотеку та книги, очі в нього аж горять...
Літератор-бібліотекар запевняє, що місцеві жителі українськими книжками цікавляться. Принаймні у бібліотеки - понад 700 постійних читачів!
- Я жодного разу не шкодував, що Лишився у Голубівці. Що працюю бібліотекарем. Здавалося б, не зовсім чоловіча професія. Але це моє! Я взагалі вважаю, що хто живе не на рідній землі, той не пізнає смаку життя, - наголошує пан Суховерський. - хай собі запевняють, що «час книги минув», що нині «комп’ютер в моді». Можу сказати точно - книги ніколи не вийдуть з моди, бо вони - для душі, а комп’ютер- лише для роботи!
Загалом голубівська бібліотека спеціалізується на краєзнавстві. Тут є багато стародруків, якими неабияк пишається Анатолій Михайлович. Є й чимало старих фото, історію кожного чоловік знає і розповідає із захопленням.
- Чесно кажучи, я мрію і найближчим часом планую відкрити ще й сільський краєзнавчий музей. Експонатів, до речі, вдалося зібрати достатньо. Проблема - лише у відсутності приміщення. Але місцева влада мою ідею підтримує і тому, гадаю, невдовзі голубівці та гості села матимуть змогу відвідати власну духовну скарбничку.
До речі, керівництво села до Анатолія Суховерського ставиться з особливою повагою, бо він не лише прославляє рідний населений пункт, а й бере активну участь у громадському житті Голубівки. Свого часу був і депутатом, і членом виконкому, і заступником сільського голови...
- За життя треба встигнути все, - посміхається чоловік.
- Та обрати для себе головну стежину. Я свій вибір зробив. У мене ще є чимало задумів. Нині, наприклад* працюю над новою книгою, у якій будуть розповіді про - 17 Голубівок. Так, саме стільки українських cіл носять цю милозвучну назву. Цікаво порівнювати їхні долі, історії, традиції. Всі вони чимось захоплюють...
Та понад усе Анатолій Михайлович любить своє гніздечко. Ласкаво називає його «острівцем в океані людського життя» і окрасою району.
- Знаєте, що особливо імпонує, коли у наших дівчат і хлопців хтось у місті - питає: звідки ти? Вони, не кажуть, як більшість, З-під Прилук чи з-під Ніжина, а з гордістю відповідають - з Голубівки! і це не вигадки, сам чув не раз. Заради цього варто працювати! - підсумував Анатолій Суховерський.
Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №14 (394) від 4.04.13
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.