«Перезимували дві зими, як собаки в будці»

Подружжя Молофій із села Політрудня Городнянського району вже другу зиму — без печі.

— Уже вдруге зимуємо, як собаки в будці, — розповідає 72-річна Раїса Молофій. — Вирішили стару піч викинути, а нову побудувати. Найняла хлопців, вони рознесли її, винесли надвір. Сказали: «Бабо, треба новий кирпич купить і глини». Я все так і зробила. Купила і білого, і червоного кирпичу. Сама натягала вісім мішків глини з кінця городу. Купила плівку, накрила все, щоб дощ не розмочив. На все витратила 400 гривень. А хлопці прийшли і кажуть: «Бабо, треба ж ще заплатити за те, щоб ми побудували нову». А де ж у мене стільки грошей? Скільки гам тієї пенсії. Так і живемо.

Серед хати стоїть грубка, але від неї не таке тепло, як від печі. Грубка стара, розвалена. Ще посиплеться. Дід майже лежачий. Лише інколи вилазить на вулицю, тупає по двору.
Все на мені: кури, гуси, худоба, дві собаки, коти і голуб. Один собака прийшов до нас у двір сам. Шкода його було на вулицю викидати, залишила. А голуб залишився тільки один. Раніше їх десь п'ять було. На свята діти дарували. А останній прилетів сам, років вісім тому. Білий, такий; як на весіллі випускають. Під крильцем трубочка, а в ній якась записка. Я хотіла його спіймати, прочитати. А він не дався в руки. Полетів. Два дні десь літав, а тоді знову до нас прилетів. Та листа того вже не було. З тих пір і живе з нами.

Дочка у мене в Москві. Недавно зробили операцію на серці. А в мене нога, як колода, та ще й гнити почала. Наче трохи вилікувала, а дочка як сказала про операцію, я розхвилювалася, нога знову загноїлася. Син Вася поряд живе. Взяв собі жінку з дітьми. Потім їм Бог подарував спільну дитинку. А через деякий час — двійню.

Чому ж син, який живе через кілька будинків, за два роки не може побудувати матері піч?
— Та все він може, — відповідає в телефонній розмові дружина Василя Людмила. — Збудував він піч. А вона їй не така. Васька мій не подарунок, розгнівався, прийшов і розвалив ту піч. Я їй пропонувала найняти робітників, щоб зробили таку піч, як їй подобається. І гроші в неї є. Складають у шкарпетку. Казала, мамо, давайте я прийду, хату побілимо. А вона: «Нічого мені не треба». Я ж змушувати не стану. Так і стоїть посеред хати та грубка, ми її паровозиком звемо.

Завела худобу. Та їй же не дев'ятнадцять. Сил на все не вистачає. У дворі все валяється. Допомоги їй чомусь нашої не потрібно. Діти збираються всі з'їхатися до неї. Якось нашу бабу відволічемо чи куди-небудь повеземо, а самі збудемо трохи худоби і лад у дворі та в хаті наведемо.


Раїса Молофій

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №13 (1403)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.